Глава 7

постпенітенціарної соціальної адаптації та ресоціалізації осіб, звільнених з установ виконання покарань після позбавлення волі; реальний її стан дозволяє лише умовно іменувати її системою; г) з організаційним, методичним, виконавським недоглядом у здісненні контролю за звільненими з УВП та спеціального за­побігання рецидиву, у першу чергу з прогалинами та безсис­темністю цієї діяльності на індивідуальному рівні. Окремі автори називають ще деякі умови сприяння рецидиву злочинів, які роз­глянемо при висвітленні згаданих основних груп умов.

Названі групи умов традиційно в тій або іншій інтерпретації визначалися і раніше, у тому числі в радянський період. Проте за нинішніх негараздів сучасного українського суспільства, пере­дусім соціально-економічних, організаційно-управлінських та морально-правових, ці традиційні умови багато в чому набули нового змісту та значення. Деякі з них розширили сферу дії та по­силили свій криміногенний вплив на рецидив злочинів, про що йтиметься далі.

Недосконалість кримінального закону, незважаючи на прий­няття у 2001 р. нового Кримінального кодексу України та внесен­ня до нього у наступному численних змін і доповнень (за 5 років внесені більш як двомастами законами), все ще має місце. Головні його вади полягають у явно недостатній відповідності сучасним вимогам щодо: гуманізації та реальної диференціації системи пока­рань; звуження сфери передбачення кримінальної відповідальності та позбавлення волі, заміни його альтернативними нев'язничними видами впливу. Загальним недоліком є передбачення у багатьох нормах Особливої частини Кримінального кодексу України повторного вчинення або рецидиву злочину як кваліфікуючої оз­наки незалежно від того, якою мірою останній зумовлювався свідомим наміром, забезпечувався підготовчими діями, іншою передзлочинною діяльністю підсудного або став переважно наслідком сильного криміногенного впливу безпосередніх умов чи конкретної ситуації його вчинення. Як зазначалося, наведені чин­ники механізму злочинного прояву, зокрема рецидивного, мають суттєве значення для кримінологічної оцінки суспільної небезпе­ки рецидивного злочину й особи, яка його вчинила. Безперечно, останнє має враховуватися при визначенні міри та розміру пока-

550

Рецидивна злочинність

рання. Проте кримінальне законодавство обходить ці обставини _при кваліфікації злочину як повторного чи рецидивного, залишає їх оцінку на розсуд суду при застосуванні покарання. Оскільки в законі прямо не передбачено врахування згаданих обставин, суди, як правило, також залишають їх поза увагою і з огляду на те, що вчинення злочину повторно та рецидив злочинів визначені як об­ставинами, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК), беззасте­режно посилюють його, в основному за рахунок збільшення стро­ку позбавлення волі, що опосередковано поширює можливості рецидиву злочинів.

Думається, настав час у кримінальному законодавстві у руслі загальних вимог його гуманізації, зокрема реальної диференціації системи покарань та їх призначення, передбачити більш гнучке ставлення до визнання вчинення нового (рецидивного) злочину обставиною, що обтяжує покарання. При цьому врахувати наве­дені вище результати сучасних кримінологічних досліджень, згідно з якими нині в українському суспільстві є підстави розріз­няти два типових варіанти зумовлення та спонукання вчинення рецидиву злочинів, у тому числі той з них (більш масовий), за яко­го визначальний вплив на детермінацію нового злочину справля­ють суспільні, передусім матеріальні та зумовлені ними соціальні і соціально-психологічні негаразди, насамперед об'єктивні труд­нощі (якщо не неможливість) адаптації у суспільстві, забезпечен­ня елементарних правомірних умов та засобів життя осіб, які звільнені з установ виконання покарання. В законі доцільно пе­редбачити певні обмеження, що пов'язані з названими об'єктивни­ми труднощами, щодо визнання рецидиву обставиною обтяження покарання. Відомо, що в абсолютній більшості зарубіжних країн Рецидив злочинів так чи інакше визнається обставиною, що обтя­жує покарання¹. Водночас у законодавстві багатьох з них передба­чені обмеження щодо застосування цього обтяження. У деяких з них воно застосовується лише у разі вчинення злочину обмежено­го переліку (Данія), або злочину «подібного» (Польща) чи «того

І ^.

("пиргареєва В. Рецидив злочинів за кримінальним законодавством України і зарубіжних Де!"' "орівмяльний аналіз // Вісник Академії правових наук України. — 2004. — № 1

551