Глава 7

жені на запропонованій вище схемі, має декілька варіантів зміни. Ці зміни фактично відбуваються з особистістю. У разі позитивних, суспільне бажаних змін особистість раніше засудженого може позбутися типових ознак суспільне небезпечного типу суспільне неприйнятної спрямованості, набути ознак асоціального або анти­соціального типів останньої або навіть змінити свою спрямо­ваність на суспільне прийнятну.

Якщо наведені позитивні зміни особистості не відбуваються, вона набуває ознак, що свідчать про поновлення або навіть по­глиблення суспільної небезпечності. Особистість злочинця ніби повернулася «на круги свої», а її суспільна небезпечність, як пра­вило, стала вищою, ніж при першому вчиненні злочину та засу­дженні за нього. Підвищена суспільна небезпечність особистості злочинця-рецидивіста визначається тим, що на нього не вплинув осуд суспільства і держави, від імені якої був проголошений вирок суду. Він не став на шлях виправлення, відбуваючи покарання. Для нього виявилися марними виховні та перевиховні заходи. Він не скористався умовно-достроковим звільненням, якщо таке за­стосовувалося, не став на суспільне прийнятний шлях поведінки та способу життя після звільнення. Негативні суспільна неприй­нятні та суспільна небезпечні елементи спрямованості особис­тості раніше засудженого стають безпосередньою причиною вчинення нового (рецидивного) злочину, а його особистість набуває ознак поглиблено кримінального різновиду суспільної небезпечності.

Виникає питання, чи обов'язково в усіх випадках вчинення но­вого злочину особистість рецидивіста має типові риси, що відно­сять її до суспільне небезпечного типу антисуспільної спрямова­ності та ще й поглиблено кримінального різновиду цього типу? На наш погляд, вчинення рецидивного злочину, тобто суспільне не­безпечного діяння, свідчить, як правило, про суспільне небезпеч­ний тип особистості рецидивіста та переважно про більш високий рівень цієї небезпечності, ніж при вчиненні першого злочину, про поглиблено кримінальний різновид цього типу особистості. Проте тут можливі й інші варіанти, коли рецидивний злочин вчинений під сильним впливом негативних умов або у критичній криміно­генній ситуації. За цих обставин безпосередньою причиною реци­дивного злочину можуть бути такі елементи спрямованості особи-

548

Рецидивна злочинність

стості, які за мірою суспільної неприйнятності не досягають суспільне небезпечного типу, тим більше його поглиблено кримінального різновиду, а належать до асоціального або анти­соціального типів. При цьому у детермінуючому комплексі безпо­середньої ланки детермінації рецидивного злочину значна роль, інколи переважаюча, належить умовам, що безпосередньо сприя­ють формуванню та реалізації криміногенного мотиву, а також чи/або конкретній життєвій ситуації, яка позначається на форму­ванні та реалізації злочинного наміру. Проте за всіх умов та у будь-якій криміногенній ситуації при вчиненні нового злочину має місце криміногенний мотив та намір вчинити рецидивний злочин, які є свідченням та породженням (продукуванням) суспільне не­прийнятної спрямованості особистості злочинця-рецидивіста.

Рецидиву злочину, як і злочину загалом, у тому числі минуло­му щодо нового, сприяють багато умов різного походження. При вчиненні рецидивного злочину нерідко певною мірою позначають­ся як віддалені у часі умови, які сприяли минулому злочину. Це в ос­новному умови минулого формування особистості або несприят­ливі умови мікросередовища, оточення особи, що не змінилися з часу вчинення першого злочину.

Водночас вчиненню рецидивного злочину сприяє низка умов, які мають місце лише за рецидиву злочинів. Зазвичай за пов'язаністю їх поділяють на декілька груп. Це, зокрема, умови, що пов'язані: а) з недосконалістю законодавства, передусім кримінального закону, зокрема визначених ним системи, видів покарань та міри покаран­ня за окремі злочини, а також кримінально-виконавчого законо­давства; б) з недоліками слідчої та судової практики у застосуванні кримінального та кримінально-процесуального законодавства, на­самперед у застосуванні запобіжних заходів, доведенні винуватості обвинуваченого (підсудного) та призначенні покарання; в) з недо­сконалістю (консерватизмом) системи виконання покарань, знач­ними упущеннями щодо гуманізації останньої, досягнення мети морально-психологічного виправлення, передусім стосовно засу­джених до позбавлення волі; крайнім виявом неспроможності пе-рє-виховної функції та діяльності цієї системи є вчинення засудже­ним нового злочину (пенітенціарний рецидив); г) з прогалинами, відсутністю реального функціонування значної частини системи

549