Глава 7

бистісних відмінностей, рис і якостей та подальшої диференціації з їх урахуванням виправно-перевиховної та запобіжної роботи із засудженими, залежно від визнання вини, дійового розкаяння та щирого каяття, тривалості періоду настання останнього або, на­впаки, тривалості невизнання вини, засуджених доцільно роз­поділяти (класифікувати) за такою схемою:

1. Засуджені, що визнали свою вину у вчиненні злочину та:

1.1. Розкаялися, у тому числі:

1. до засудження;

1. після винесення вироку (до прибуття в установу виконан­ ня покарання — УВП);

2. в УВП, з них:

• зразу після прибуття (до початку або на початку виправно- перевиховного процесу);

• під впливом виправно-перевиховних заходів;

• під впливом тривалої ізоляції та пов'язаних з нею обмежень;

4. після застосування умовно-дострокового звільнення;

4. після звільнення з УВП за відбуттям покарання, в умовах «волі»:

• за умов продовження впливу каяття та наміру не вчиняти злочини;

• за умов зміни наміру щодо вчинення нового злочину;

... можлива подальша класифікація цих умов та їх впливу на згаданий намір;

1.2. Не розкаялися:

1. проте не мають намір вчиняти новий злочин;

1. мають намір вчиняти новий (рецидивний) злочин або до­ пускають можливість його вчинення;

... можлива подальша класифікація підстав виникнення цього наміру.

2. Засуджені, що не вважають себе винними у вчиненні злочи­ ну, за який засуджені, зокрема:

1. після винесення вироку (до перебування в УВП);

2. під час перебування в УВП;

3. після звільнення з УВП, у тому числі:

1. зробили висновок не займатися злочинною діяльністю;

2. мають (мали) намір продовжувати злочинну діяльність, з них:

546

Рецидивна злочинність

• під переважним впливом індивідуальних негативних мораль­ но-психологічних якостей;

• під впливом несприятливих умов;

... можлива подальша класифікація цих умов;

— під впливом неблагополучної ситуації.

Стосовно кожної з наведених груп засуджених мають визначи­тися диференційовані виховно-перевиховні та запобіжні заходи. Обсяг та інтенсивність останніх повинні нарощуватися та індивідуалізуватися: а) стосовно тих, хто розкаявся, — залежно від тривалості періоду настання розкаяння; б) щодо тих, хто не розка­явся, — залежно від допущення, наявності, сформованості наміру вчинити новий злочин (1.2.2.), зумовлення ним криміногенної мо­тивації, формування мотиву вчинити конкретний злочин; в) щодо тих, хто не визнав свою вину, — залежно від твердості наміру про­довжувати злочинну діяльність (2.3.2.), передусім — під переваж­ним впливом власних негативних морально-психологічних якос­тей (ознак).

Диференціація та зміст виховно-перевиховних та запобіжних заходів щодо запобігання рецидивним злочинам та рецидивній злочинності загалом будуть розглянуті у § 3.

Причини й умови рецидиву злочину. У Книзі 1 Курсу (глава 5 «Детермінація злочинності») визначено, що у детермінуючому комплексі першої безпосередньої ланки детермінації роль безпосе­редньої причини злочинного прояву відіграють суспільне неприй­нятні елементи індивідуальної свідомості особи, які через досяг­нення суспільної небезпечності стали підґрунтям формування криміногенної мотивації та перетворення на мотив конкретного злочину як його внутрішньої (суб'єктивної) причини. Це визна­чення у своїй принциповій основі стосується і безпосередньої при­чини рецидивного злочину.

Після засудження та відбування покарання особистість злочин-Ця, як правило, набуває нових якостей, що диференціюють її як посткримінальний різновид суспільно небезпечного типу. Цей різновид особистості, залежно від визнання чи невизнання вини у ^вчиненні минулого злочину, розкаяння чи нерозкаяння у ньому, ^ВІДМовлення або невідмовлення від наміру продовжувати злочин-У Діяльність та під впливом багатьох інших обставин, що відобра-

547