Глава 7

впорядкованого; емоційного з виділенням енергійного, озлобле­ного та спотворено жорстокого.

Останнім часом робиться спроба довести, що рецидивні злочи­ни жінок, крім більшої виразності деяких особистісних рис ос­танніх, мають й інші кількісні та якісні відмінності порівняно з «кримінальним чоловічим рецидивізмом» і дають підстави ви­окремити ці злочини в особливий різновид рецидиву — «жіночу рецидивну злочинність»¹. Пропонується навіть вивести окреме поняття особистості жінки-рецидивістки². Уважний розгляд ознак, запропонованих як підстави виділення «жіночого реци­дивізму», показує, що значуща відмінність є лише в одному показ­нику — питомій вазі наркозлочинів у структурі рецидивних зло­чинів жінок і чоловіків. У перших вона майже вдвоє вища (28-30 % проти 11-12 %). Одразу зазначимо, що ця відмінність не є специфічною лише для рецидивних злочинів. Вона просте­жується й у первинних наркозлочинних та пояснюється декілько­ма обставинами: жіночою специфічністю діянь, передбачених статтями 310 та 317 КК, де ця відмінність найбільше прояв­ляється; більш пізнім, ніж чоловіки, початком вживання нарко­тиків жінками, що у сполученні з більшою фізичною сталістю та витривалістю жіночого організму дозволяє жінкам триваліше вес­ти наркоманійний спосіб життя, у тому числі повторно вчиняти злочини³; збут наркотиків для жінок є не таким трудомістким, а водночас прибутковим заняттям (ст. 307 КК), що дозволяє при­наймні мінімально забезпечувати існування. Що стосується інших наведених В. С. Батиргареєваю ознак рецидивних злочинів жінок, значення їх показників у рецидивних злочинах чоловіків майже однакові або відрізняються у межах декількох відсотків, що за пра­вилами математичної статистики не є суттєво значущим. Загалом слід відмітити відсутність теоретичних передумов для існування якісних відмінностей між рецидивними злочинами чоловіків і

¹ Батир/.ареєва В. С. Жіноча рецидивна злочинність в Україні: кримінологічний аналіз су­ часного стану // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — №3 (42). — С. 2006.

² Будз В. Визначення поняття особистості жінки-рсцидивістки: деякі проблеми // Право України. - 2006. - № 10. - С. 104.

³ Наркоялочшшість: Кримінологічна характеристика і запобігання / За ред. А. П. Закалю- ка. - К„ 2006. - С. 82.

540

Рецидивна злочинність

жінок та й між первинними їх злочинами. У них однакова кримінально-правова характеристика, крім статевої приналеж­ності суб'єкта злочину. Злочини жінок не мають будь-яких особ­ливих «жіночих» кримінологічних чинників, як, скажімо, злочини неповнолітніх або рецидивні злочини. У них однаковий з чо­ловіками механізм вчинення, окрім можливих особливостей моти­вації, безпосередніх приводів до злочину, віктимного фактора та ситуації загалом. Проте останні зумовлені більшою чи меншою ви­разністю деяких особистісних рис, пов'язаних саме з «жіночим по­ходженням», які мають розглядатися у межах особливостей харак­теристики особи жінки як суб'єкта злочину та її особистості і які явно не створюють підстав для виділення окремого різновиду жіночої злочинності як первинної, так і рецидивної.

Слід зазначити, що диференціації особистості рецидивістів, як і інших категорій злочинців, як і будь-яких сукупностей осіб, про­ведені за будь-якою їх ознакою, дозволяють структурувати осо­бистість, піддати останню структурному аналізу, пізнати її якості, властивості, визначені з різних сторін погляду на неї, мають право на існування. Потрібно лише чітко дотримуватися методології та технології структурування, особливостей типологізації та кла­сифікації, повно, системно та послідовно визначати структурні елементи, їх спільні, в тому числі типові, та властиві лише цьому типу (класу) ознаки, сфери та межі вияву останніх. Важливо при цьому, щоб диференціація не лише визначала належність її пред­мета до вищого за рівнем або родового типу (класу) структури-зації, а й розкривала сутнісну специфіку саме цього предмета, зокрема особистості рецидивіста. Наведене дає підстави зазначити з приводу згаданих вище варіантів її диференціації таке:

1) визначені за різними підставами різновиди структуризації особистості рецидивіста (соціальної, психологічної, кримінологічної тощо) не замінюють один одного та не протиставляються, а до­повнюють її характеристики, взяті з різних сторін погляду на неї. При цьому, оскільки йдеться про особистість, тобто соціальну ха­рактеристику особи, пріоритет у проведенні диференціацій має бу-^и наданий соціальній типологізації;

^) соціальна типологізація особистості, що визначається насам-^ПеРед відповідністю останньої соціальним рисам суспільства, мав

541