Глава 7

• скорочення «інтервалу» між першим і новими злочинами за­ лежить від раннього віку, відсутності сім'ї;

• тяжкість нових злочинів зростає до третього засудження.

Із особливостей рецидивної злочинності, визначених В. П. Фі-лоновим у середині 90-х рр. минулого століття, зберігають зако­номірне значення такі:

• втягнення рецидивістами у вчинення злочинів неповно­ літніх, за рахунок чого збільшується тривалість злочинної діяль­ ності перших;

• зростання професіоналізму при вчинені рецидивних зло­ чинів (зберігається частково, лише серед невеликої частини реци­ дивістів).

І. М. Даньшин, який опублікував результати вивчення зако­номірностей рецидивної злочинності порівняно недавно (2002 р.), доповнив їх такими особливостями, що мають значення нині:

• три та більше судимостей має кожний сьомий рецидивіст;

• три чверті злочинів рецидивістів є неоднорідними;

• показник участі рецидивістів у злочинних групах незначний, багато злочинів вчиняються ними поодинці.

Вивчення автором Курсу особливостей нинішньої рецидивної злочинності в Україні дало підстави для висновку, що за сучасних умов деякі традиційні ознаки та властивості останньої втратили чи зменшили своє значення або набули іншої забарвленості, одно­часно виявилися деякі нові 'її риси та відтінки.

Відмічається різке скорочення спеціального рецидиву злочинів та їх однорідності, за винятком корисливої. Значно звузилася сфе­ра рецидиву з елементами професіоналізму, із дотриманням та відродженням злочинних традицій, кримінальної культури. В за­гальній масі скорочується питома вага насильницької рецидивної злочинності, але та, що залишається, нерідко характеризується дріб'язковим приводом, непомірною жорстокістю, тяжкістю наслідків, часто поєднується із застосуванням зброї, у тому числі без достатньо мотивованих підстав. Рецидиву насильницьких зло­чинів нерідко передує «полювання» за вогнепальною зброєю, боєприпасами, службовими, як правило, міліцейськими посвідченнями, атрибутикою, форменим одягом. Згадані риси охоплюють 10-12 % сфери рецидиву.

530

Рецидивна злочинність

В іншій частині рецидив стає більш масовим, але менш _кваліфікованим, він підкорюється здебільшого елементарній ко­рисливій мотивації. Саме за рахунок останньої відбувається зрос­тання рівня рецидиву загалом, різко змінюється співвідношення між різними його мотиваціями на користь корисливої, передусім через вчинення крадіжок. Корислива мотивація зумовлена пере­важно прагненням до задоволення матеріальних потреб, значною мірою — У харчуванні, елементарних умовах побуту. Проте у значній частині проявів — і для здобуття коштів з метою придбан­ня наркотиків, алкогольних напоїв, підтримання «шикарного» способу життя. Зазначена мотивація зумовлює вчинки все більшої частини «невлаштованих» неповнолітніх, підкорює їх дорослим рецидивістам. На фоні проблеми безробіття у суспільстві корис­лива мотивація нерідко сполучається з труднощами отримання роботи із більш-менш задовільним заробітком. Такої роботи або немає, або її не надають, або проявляється особисте небажання об­народувати при влаштуванні на роботу наявність минулої суди­мості. Як і раніше, але більш гостро позначається, у першу чергу у соціально-побутовому відношенні, відсутність позитивних суспільних зв'язків, передусім сім'ї, родинного середовища, їх підтримки, а також недовіра і пересторога, навіть відверто непри­язне ставлення благополучного «ситого» оточення. За нинішнього дефіциту у суспільстві доброзичливості, милосердя, співчуття раніше засуджений, особливо якщо він одинак, найімовірніше не­вдовзі знову опинитися за ґратами.

Наведене дає підстави виокремити у сучасному українському суспільстві два різних (типових) варіанти спонукання та вчи­нення рецидиву злочинів: перший — традиційний, який охоплює не більше десятої частини його сфери, та другий, більш масовий, Що визначається суспільними, передусім матеріальними та мо­рально-психологічними, негараздами. Ці типові відмінності ре-Цидивної злочинності в сучасній Україні зумовлюють різний зміст кримінологічної характеристики її основних різновидів та різні підходи до визначення основних напрямків і засобів за­побігання їм.

Особа рецидивіста. Особисті якості людини, що вчиняє зло­чин, особливо тієї, що робить це повторно, завжди привертали ува-

531

Глава? ;'.!,- ч«я>-. •?••••

гу кримінологів. Нерідко саме з особистими властивостями люди­ни пов'язували зумовлення повторних злочинних вчинків. В Ук­раїні особистість рецидивістів входила до тематики вже перших кримінологічних установ 20-х рр. минулого століття, її вивчення розгорнулося з поновленням кримінологічних досліджень на по­чатку 60-х рр. Вже у згадуваному першому системному дослі­дженні рецидивної злочинності в Україні в середині 60-х рр. XX ст. під керівництвом П. П. Михайленка були визначені деякі особливості особи рецидивіста, пов'язані із раннім віком початку злочинної діяльності, незайнятістю суспільне корисними заняття­ми, невикористанням для припинення злочинної активності гу­манного акту умовно-дострокового звільнення тощо. Відмічалося також, що у рецидивістів часто набувають більш стійкого характе­ру такі властиві для злочинців риси, як байдужість до можливого покарання та сподівання його уникнути; нехтування вимогами за­кону та правилами моралі, особливо у спілкуванні, що нерідко стає звичкою; побутова невитриманість, розпущеність, потяг до алкогольних напоїв і наркотиків; нестійкість характеру, слабкість волі, податливість зовнішньому негативному впливові, відчуття відсутності (реальної або навіяної) життєвої перспективи.

Багато уваги вивченню особистості рецидивіста приділив у 70-80-х рр. минулого століття А. Ф. Зелінський, надаючи їй зна­чення «не лише обов'язкової, але й визначальної лінії рецидивно­го зв'язку»¹. Водночас він правильно вважав безперспективними спроби «відшукати в особистості людини, яка неодноразово пору­шувала кримінальний закон, будь-яку специфічну універсальну якість, яка б пояснила всі випадки рецидиву»². Він пропонував ви­користовувати для розуміння цієї особистості прийняту в психо­логії загальну структуру останньої, що включає, крім спрямова­ності (наразі антисуспільної), також психологічні властивості (вміння, навички, звички), дефекти форм психічного відображен­ня (особливості інтелектуальних, вольових, емоційних процесів, пам'яті, сприйняття), а для пояснення зв'язку між злочинами пря їх рецидиві не відкидати й індивідуальні, біологічно зумовлені

¹ Зелипський А. Ф. Рецидив преступлсний (структура, связи, пропюзироваїїие). — С. 32.

² Там само. — С. 37.

532

Рецидивна злочинність

властивості темпераменту, задатки, інстинкти, органічні патології психіки тощо. На той час більшість пропозицій А. Ф. Зелінського _не була підкріплена на емпірико-статистичному рівні і мала зна­чення наукових гіпотез, проте згодом багато з них знайшли _під_ТВердження у дослідженнях та на практиці.

Значно ширша кримінологічна характеристика особи, що вчи­нила злочин після минулого засудження, в тому числі і з низки ознак, запропонованих А. Ф. Зелінським, була отримана у дослі­дженні, проведеному під керівництвом автора Курсу в середині 80-х рр. XX ст.¹ Серед соціально-демографічних характеристик досліджених осіб проявилася висока питома вага таких ознак: чо­ловіча стать (96,1 %); належність до вікових категорій 16-17 років та 25-29 років (відповідно 15,0 %та 3,5 % на один рік віку), непо­вна середня освіта (60,0 %); відсутність постійної зайнятості робо­тою або навчанням (46,2 %), а також професії (54,9 %), сім'ї (78,0 %); проживання одинаком або з чужими людьми (майже по­ловина). Серед рис характеру цих осіб (порівняно з іншими кате­горіями правопорушників та контрольною групою несудимих) різко зросла поширеність негативних рис, особливо помітно — злобності, зухвальства, цинізму, егоїзму, жадоби, жорстокості, при-творності, ледарства, а серед тих, хто до вчинення рецидивного злочину перебував під адміністративним наглядом, також брехли­вості та зверхності. З вольових якостей багато з тих, хто вчинив новий злочин, проявили сильну волю, рішучість, наполегливість у досягненні мети. Серед емоційних якостей найбільш помітно про­явилися неурівноваженість та образливість. Серед соціальне ко­рисних інтересів у середньому лише один із семи досліджених проявляв їх до корисних занять у вільний час, зокрема до твор­чості, читання, спорту, оволодіння здобутками культури. Зовсім інша картина спостерігалася щодо інтересів та прагнень, які не схвалюються суспільною мораллю. Найбільш поширеним серед них виявилося прагнення до пияцтва (82,8 %). Друге місце посіла схильність до пустого марнування часу (67,4 %), яка виявилася більш поширеною серед тих, хто перебував під адміністративним

окалюкА. П. Прогнозирование й предупреждение индивидуального преступного ІІовсде-ния. - м, 1986. - С. 58-84.

533

Глава?

наглядом. Різко зросло порівняно з вперше засудженими та з кон­трольною групою несудимих прагнення до спілкування з особами з антигромадською поведінкою. В декілька разів зріс інтерес до на­живи, здирництва. Таким чином, антисуспільний зміст інтересів та прагнень, що загалом характерний для осіб, які стають на зло­чинний шлях, у рецидивістів поглиблювався та охоплював їх більшу частину.

Про морально-психологічні якості особистості, як правило, дає достатнє уявлення характеристика поведінки та ставлення до оточення у трудовому (навчальному) колективі. Серед осіб, які вчинили новий злочин, порівняно з уперше засудженими та кон­трольною групою несудимих, відповідно у два та чотири рази ско­ротилася питома вага тих, хто мав позитивну характеристику (3,9 %). Зате різко зросла питома вага осіб з негативною характе­ристикою (47,5 %). Наведена тенденція ще більш виразно прояви­лася в оцінці поведінки за місцем проживання. Особи, що вчини­ли новий злочин, дуже рідко мали тут позитивну характеристику (1,5 %), трохи частіше задовільну (8,9 %), а переважно (77,7 %) — негативну. Підставою негативної характеристики найчастіше було пияцтво, а також нерідко — сварки, конфлікти, бійки, інша амо­ральна поведінка. Характеристику культури та моралі особи сут­тєво доповнює ставлення до дружини (чоловіка), дітей, батьків. Вище вже зазначалося, що переважна більшість осіб, які вчинили новий злочин, не мали сім'ї, а половина — неповнолітніх дітей. Се­ред тих, у кого була сім'я та діти, майже половина мали в сім'ї не­доброзичливі, а то й ворожі відносини, переважало байдуже став­лення до дітей, таке ж і навіть неприязне ставлення до батьків.

Наведене дозволяє зробити висновок, що морально-психо­логічна характерства осіб, які вчинили новий злочин, здебільшого негативна, чим вони помітно відрізнялися від уперше засуджених та ще помітніше від контрольної групи несудимих. Суспільне неба­жаний та антисоціальний зміст характеристики більш виразно проявлявся у домінуючих рисах характеру, інтересах, стосунках, у тому числі ще виразніше — в основних сферах життєдіяльності. Майже всі наведені характеристики погіршувалися у раніше засу­джених з розвитком криміногенної мотивації, що призвів до реци­диву злочинів.

534

Рецидивна злочинність

У наступних публікаціях кримінологічна характеристика особи оецидивіста була доповнена деякими рисами та ознаками. Зокре­ма, В. П. Філонов у 1997 р. додатково відмітив такі її риси, як праг­нення до частої зміни місця роботи та проживання; зростання досвіду злочинної діяльності, застосування прийомів та способів підготовки злочину опрацьованих заздалегідь, приховування за­собів його вчинення, слідів, предметів, здобутих злочинним шля­хом; проповідування колективізму у вигляді «кругової поруки», а також прояви неповаги до іншої людини, некритичне ставлення до себе та своїх вчинків, неадекватне співвідношення потреб та способів їх задоволення, переважання матеріальних цінностей над духовними; підвищена емоційна збудженість, слабкий самоконт­роль, значна залежність поведінки від ситуації, стійка анти­соціальна спрямованість та інше¹.

І. М. Даньшин у публікації 2002 р. навів деякі нові особистісні характеристики рецидивістів, наближені до сучасного періоду. Серед них новими виявилися такі:

— більш виразні негативні особистісні риси у рецидивісток, ніж у чоловіків-рецидивістів, що пов'язано з алкоголізмом та нарко­ манією, втратою соціальне корисних зв'язків, глибокою моральною деградацією, відчуженням від нормальних суспільних відносин;

• відсутність інтересу до підвищення культурно-освітнього рівня під час перебування в УВП, опір зусиллям адміністрації у за­ лученні до навчання;

• ухилення від працевлаштування під приводом неприязного ставлення до звільненого та незадовільних умов роботи;

• пропагування кримінальної субкультури, «блатної» романти­ ки, специфічного жаргону тощо².

Відмічені також глибокі деформації правової свідомості реци­дивістів, які виявляються у виправданні скоєних злочинів: корис­ливих — матеріальними труднощами, насильницьких — поперед­ньою поведінкою потерпілого, що поєднується з незгодою з при­значеним судом покаранням, несприйняття загалом принципів

^ Кршинология / Под рсд. В. Г. Лихолоба, В. П. Филонова. - К„ 1997. - С. 235-236. Даньшин І. М. Усталені форми злочинності: Кримінологічний нарис. — X., 2002. —

535