Глава 7

значення, чи була знята судимість за минулий злочин, хоча, без­перечно, при кримінологічному аналізі рецидиву має братися до уваги строк, що минув після попереднього засудження, щоб дати оцінку мірі інтенсивності поновлення кримінальної активності. Тут головним є сам факт її поновлення і продовження у формі кримінальне караного діяння після засудження або застосування судом іншого правового заходу, передбаченого законом за вчинен­ня злочину.

Для кримінолога не має вирішального значення і форма вини як минулого, так і нового злочину, хоча вона також має враховува­тися при кримінологічному аналізі рецидиву. Зрозуміло, що усвідомлення суспільне небезпечного характеру свого діяння, що має місце за умисного вчинення злочину, надає кримінальній ак­тивності особи, а точніше її особистості більш виразної суспільної небезпечності. Водночас давно доведено, що і при вчиненні злочи­ну з необережності (і за злочинної самовпевненості, і за злочинної недбалості) наявна певна міра байдужого ставлення до визначе­них у суспільстві норм, нехтування ними, що властиве асоціально­му різновиду особистості суспільне неприйнятної спрямованості. Ще відомий російський публіцист-демократ XIX ст. Д. І. Писарєв писав: «Кто позволяет себе бьіть неосторожньїм за чужой счет, тот не может считать себе честньїм человеком».

Останнім часом проблемами рецидивної злочинності зайняла­ся В. С. Батиргареєва. На підставі відомого постулату, що відмін­ність рецидивної злочинності пов'язується, перш за все, з фактом її підвищеної суспільної небезпечності, авторка правильно від­мічає більш широкий зміст останньої у кримінології, ніж у кримінальному праві, оскільки кримінологічна наука трактує ЇЇ як загальносоціальну категорію, що розкриває методологічне ро­зуміння особливостей рецидивної злочинності порівняно з пер­винною, більше, ніж первинна, прагне до відтворення, виявляєть­ся у «підживленні» не тільки себе, а й рекрутуванні нових осіб до злочинності, а також у властивості до латентизації, поширення кримінальної субкультури, зниження «чутливості» рецидивістів до запобіжних заходів, їх дезорганізуючому впливові на роботу установ кримінально-виконавчої системи і, зрештою, на зумовлен-ня більш значних затрат держави на протидію злочинності, зокре-

520

Рецидивна злочинність

ма рецидивній¹. Водночас видається непереконливим твердження, що «суспільна небезпечність рецидивної злочинності — це її кон­ститутивна властивість, невід'ємна ознака, яка полягає в інтенсив­ному спричиненні всією сукупністю рецидивних злочинів істотної шкоди суспільним відносинам одразу у багатьох сферах.., внаслідок чого відбуваються негативні зміни у соціальній дійсності, порушується упорядкованість системи суспільних відно­син, деформується стан правопорядку у соціумі»². Суспільна не­безпечність є властивістю будь-якого злочину, злочинності загалом та певною мірою інших проявів протиправності, що не мають зло­чинного характеру. Наведені авторкою ознаки суспільної небезпеч­ності та її соціальні наслідки не є визначальними («конститутивни­ми») лише для рецидивної злочинності та рецидивних злочинів. Специфічна ознака останніх полягає в іншому — у їх підвищеній суспільній небезпечності, у «ступені виразності деструктивного впливу цього виду злочинності», «інтенсивності (виділення моє. — А. 3.) такого впливу» на соціальні відносини, суспільні явища та інститути, про що справедливо вона сама зазначає. Безсумнівно, існує й відмінність рецидивної злочинності від окремого рецидив­ного злочину, так само, як і їх суспільної небезпечності. Розуміння цієї відмінності є похідним від уявлення про співвідношення окре­мих злочинів та злочинності загалом як сукупності останніх, через яку тільки й виявляється предметний прояв злочинності. Як уза­гальнена загальносоціальна категорія (феномен), суспільна небез­печність, безперечно, має певні сукупні соціальні ознаки та особли­вості. Що стосується співвідношення між злочинністю загалом, ре­цидивною злочинністю та окремим злочином, у тому числі реци­дивним, а відповідно і між властивою їм різною мірою суспільної небезпечністю, то воно визначається діалектичним зв'язком та взаємопов'язаністю між категоріями «загального» (злочинність за­галом та її суспільна небезпечність), «особливого» (рецидивна злочинність та її підвищена суспільна небезпечність) і «окремого» (окремий злочин, у тому числі окремий рецидивний злочин, та вла­стива їм міра суспільної небезпечності).

1 п

ятиргареєва В. Про підвищену суспільну небезпечність рецидивної злочинності // Юри­ дична Україна. - 2006. - № 2. - С. 87. , ,,:, «м само. - С. 85.

521

Глава?

Визнання рецидиву злочинів як свідчення зростання суспіль­ної небезпечності антисуспільної спрямованості особи як причини продовження (поновлення) її кримінальної активності та вчинен­ня рецидивного злочину не означає, що на зумовлення останнього не впливали інші обставини, які виконували роль умов, що сприя­ють злочинності загалом, а також умов, які специфічно зумовлю­ють саме рецидивну злочинність.

Механізм спричинення та зумовлення рецидивного злочину, в тому числі широкий спектр сприятливих умов, буде розглянутий у § 3 цієї глави в рамках кримінологічної характеристики рецидивної злочинності. Тут лише підкреслимо, що органи, установи, службові особи, в діяльності яких припускаються бездіяльність, хиби, інші недоліки, що виконують роль умов, які сприяють або створюють сприятливу обстановку для рецидиву злочинів, переважно мають державну належність. Через це можна зробити висновок, що реци­дивна злочинність є свідченням недосконалості функціонування держави, її кримінальної політики, системи реагування на злочинні прояви, в тому числі слідчої і судової практики, кримінально-вико­навчої системи, запобігання рецидиву злочинів як і злочинності зага­лом. Рецидив злочинів свідчить про те, що держава невміло реагує на них, є недосконалою з цього погляду.

Тепер можна визначити кримінологічне поняття рецидиву зло­чинів. В його основу вважаємо доцільним покласти визначення цього поняття, запропоноване А. Ф. Зелінським¹, з деякими його уточненнями. Отже: рецидив злочинів — це вчинення нового злочину особою, яка раніше була засуджена або піддана судом іншим право­вим заходам впливу, що передбачені законом замість покарання, незалежно від форми вини минулого і нового злочину та наявності незнятої судимості.

З кримінологічним поняттям рецидиву злочинів тісно пов'яза­не визначення поняття рецидивної злочинності як специфічного, більш небезпечного різновиду злочинності загалом. Рецидивна злочинність — це різновид злочинності, який проявляється у повто­ренні (рецидиві) кримінальної активності осіб, раніше засуджених

¹ Зелинский А. Ф. Рецидив лрсступлсний (структура, связи, ирогнозироваиио). — Харьков, 1980. - С. 9.

522

Рецидивна злочинність

•Ј.—-—

або підданих іншим, передбаченим законом заходам правового впли­ви за вчинені ними у минулому злочини. За часом і місцем повторно­го вчинення злочинів рецидивну злочинність поділяють на такі різновиди: допенітенціарна (рецидив злочинів до поміщення (прибуття) засудженого до установи кримінально-виконавчої сис­теми (далі — УКВС) або у короткий час після такого, коли виправ­но-виховний процес фактично ще не здійснювався); пенітенціар­на (рецидив злочинів під час перебування в УКВС, проведення у ній виправно-виховного процесу); постпенітенціарна (рецидив злочинів після звільнення з УКВС).

Декілька різновидів має і рецидив злочинів. Згідно з наведеним маємо розрізняти кримінально-правовий (ст. 34 КК), криміно­логічний та пенітенціарний рецидив злочинів. За кількістю суди­мостей, або інших фактів застосування правових заходів, що пе­редбачені законом, без призначення покарання, або фактів звільнення від покарання за вчинення суспільне небезпечного діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого Особли­вою частиною Кримінального кодексу, в кримінології розрізняють рецидив простий (дві судимості або два факти згаданих правових заходів) і складний чи багаторазовий (три і більше судимостей або три зазначених факти). Залежно від характеру злочинів реци­див в кримінології поділяють на спеціальний, якщо минулий і но­вий злочини за своїм складом є однаковими або однорідними, та загальний, що складається із неоднорідних злочинів. Вважається, що спеціальний рецидив є свідченням набуття злочинною діяльністю ознак професійності. Багаторазова злочинна діяль­ність може одночасно мати ознаки і спеціального, і загального ре­цидиву, коли, приміром, декілька судимостей є за однорідні зло­чин, а інші — за неоднорідні. Такий рецидив має назву змішаного. Згідно з поділом злочинів залежно від ступеня їх тяжкості (ст. 12 КК) можна розділяти рецидив злочинів невеликої тяжкості (ми­нулий і новий злочини мають невелику тяжкість), середньої тяж­кості (обидва або новий злочин є тяжкими), особливо тяжкий (обидва або новий злочин належать до особливо тяжких).

Співвідношення між злочинами, які становлять їх рецидив, про­понувалося іменувати структурою рецидиву (А. Ф. Зелінський). Проте, оскільки співвідношення злочинів при цьому розглядається

523

Глава 7 '• >•• •«'<»'•?'!!''"

не у статичному положенні, що характерно для структуризації об'єктів'(предметів) спостереження, а у їх динамічній зміні та зв'яз­ку, більш прийнятним для відображення цього процесу видається термін динаміка рецидиву. Інколи цей процес іменують генезис ре­цидиву, що, на наш погляд, неточно, оскільки генетична залежність розкриває не співвідношення, а походження, причинні зако­номірності процесу. Динаміку рецидиву злочинів слід відрізняти від динаміки рецидивної злочинності, яка відображує її кількісну і якісну зміни, як і злочинності загалом, за певні відрізки часу.

На закінчення параграфа окремо торкнемося злочинності в установах виконання покарання у вигляді позбавлення волі як різновиду рецидивної злочинності. Іноді, у тому числі у підручни­ках з кримінології, включаючи й видані в Україні, цей різновид ре­цидивної злочинності розглядається окремо від неї, паралельно, серед однопорядкової класифікації злочинності. Думається, що аргументів для цього недостатньо, а заперечення такій структури­зації видаються більш вагомими. Крім порушення вимог однопо­рядкової класифікації, згідно з якими складова не може ставитися в один класифікаційний ряд із цілим, потрібно вказати й на змістовні аргументи. Сутність, природу, механізм злочинності осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за раніше вчинений злочин, неможливо визначити повною мірою без урахування особливостей процесів та закономірностей, що зумов­люють рецидивну злочинність загалом, які складалися, як прави­ло, тривалий час до засудження, «на волі», передусім процесів формування та суспільне небажаного ускладнення спрямованості особистості у бік розвитку та поглиблення ЇЇ суспільне небезпеч­ної типовості, набуття останньою належності до передкриміналь-ного, а з вчиненням злочину і до кримінального різновиду. Ці та інші особливості значною мірою визначають особистість засудже­ного до позбавлення волі, з якою він потрапляє до установи вико­нання цього виду покарання і яка, зрештою, у взаємодії з умовами цієї установи зумовлює вчинення рецидивного злочину під час перебування у цій установі. Перебування в останній, безумовно, надає особливості цьому різновиду рецидиву злочину. Ці особли­вості і мають бути предметом розгляду в загальному ракурсі вивчення рецидивної злочинності.

524

Рецидивна злочинність

ф 2. Сучасний стан рецидивної злочинності в Україні та її кримінологічна характеристика

Статистичні дані свідчать про сучасний високий рівень реци­дивної злочинності в Україні. В 2005 р. серед усіх розслідуваних злочинів налічувалося 74 975, або 22,4 %, які вчинені особами, що раніше вчиняли злочини. Порівняно з 1992 р. кількість рецидив­них злочинів зросла на 62,7 %, а їх питома вага серед усіх розкри­тих злочинів — майже на 2,0 %. Взявши до уваги, що рівень всієї зареєстрованої злочинності у 2005 р. перевищив рівень 1992 р. ли­ше на 1,1 %, можемо переконатися, що темп зростання рецидиву злочинів був у десятки разів більшим. Збереження при цьому май­же незмінною його питомої ваги в загальному показнику злочин­ності може бути пояснено значним скороченням у 2005 р. інших категорій злочинів. У 2006 р. зареєстровано 68 230 злочинів, вчи­нених особами, які раніше вчиняли злочини, що на 9,0 % менше, ніж у 2005 р.

Нинішній високий рівень рецидивних злочинів підтверд­жується й даними про кількість осіб, які їх вчинили. У 2006 р. се­ред виявлених осіб, що вчинили злочини, було 44 514 осіб, або 20,8 %, які раніше скоювали злочини, їх питома вага проти 2005 р. зросла на 1,1 %. Приріст їх кількості до 1992 р. становить 25,2 %, а питомої ваги — 1,7 %. Перевищення кількості розкритих рецидив­них злочинів над числом осіб, що їх вчинили, в 1,5 рази свідчить про те, що останні притягалися до кримінальної відповідальності здебільшого не за перший вчинений рецидивний злочин. Серед за­суджених у 2005 р. 42,9 тис. осіб, або 24,2 %, що на 0,8 % більше, ніж у 2004 р., були раніше судимими і мали не зняту або непогаше­ну судимість. Серед рецидивних злочинів явно переважає простий рецидив. Водночас щороку до 10 % припадає на багаторазовий ре-Цидив (три і більше раніше вчинених злочинів).

Розглядаючи структуру злочинів, вчинених у 2006 р. особами, які раніше вчинювали злочини, слід насамперед зазначити, що майже всі вони (96,4 %) мали загальнокримінальну (нееко­номічну) спрямованість. Близько половини їх (43,7 %) належать Д° тяжких та особливо тяжких. Найбільш поширені серед реци­дивних злочинів крадіжки (29,9 %), а серед останніх — крадіжки з ^Квартир (9,3 %). На друге місце серед рецидивних злочинів протя-

525

Глава 7 •.—'.• •<••

гом останніх років вийшли злочини у сфері обігу наркотичних за­собів (у 2005 р. — 16 %), а серед них найбільш помітно — незакон­ний їх обіг без мети та з метою збуту, що значною мірою пояс­нюється підвищенням активності органів міліції у їх виявленні. Поширеними залишаються грабежі (9,9 %) та шахрайства (3,2 %). Більше двох тисяч вчинено злочинів, пов'язаних із незаконним по­водженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речо­винами (3,5 %), та розбоїв (3,0 %). Водночас нині значно порідшав традиційно високий рецидив хуліганства (2,0 %), незаконного за-володіння транспортними засобами (1,4 %). Питома вага інших видів злочинів має ще нижчі показники. Загалом можна констату­вати, що характерна з 60-х рр. минулого століття триланкова структура рецидиву злочинів (крадіжки, грабежі, хуліганство), до­повнювана в окремих регіонах рецидивом побутового шахрайства та незаконного заволодіння транспортними засобами (серед ос­танніх автомашини поступово витіснили велосипеди та мотоцик­ли), в сучасній Україні набула в основному монохарактеру. У ній явно переважають крадіжки, певною мірою доповнені злочинами у сфері наркообігу. Очевидно, і на структурі рецидиву позначила­ся поширена матеріальна скрута, поєднана з можливостями «лег­кого» заробітку на наркотиках, а також із виділенням частки бага­тих людей, у яких «є що взяти». Водночас у структурі злочинів, які вчиняють раніше засуджені, помітні також факти злісного пору­шення правил адміністративного нагляду та опору працівнику міліції. Про обставини заведення багатьох кримінальних справ про злочини цих видів ітиметься далі.

У регіональній структурі рецидиву злочинів за його рівнем у 2006 р. традиційно високі місця (від 7 до 8 тис. злочинів) посіли Донецька, Дніпропетровська, Луганська області. Далі з показни­ком від 3 до 5 тис. злочинів ідуть Автономна Республіка Крим, За­порізька, Харківська, Полтавська, Одеська області та місто Київ.

Структура осіб, що в 2006 р. вчинили рецидивний злочин, ха­рактеризується, як і в попередні роки, насамперед тим, що серед них більше половини (51,6 %) становили особи з незнятою та не­погашеною судимістю. Питома вага тих, що раніше утримувалися в установах виконання покарання (далі — УВП), серед усіх вияв­лених у зв'язку з вчиненням рецидивного злочину, становила

526

Рецидивна злочинність

близько 13 %, а серед них тих, які його вчинили протягом одного року після звільнення з УВП, — майже 20 %. Зросла на 10-11 % кількість осіб, що вчинили нові злочини протягом не відбутої час­тини покарання після умовно-дострокового звільнення з УВП, після звільнення з випробуванням і особливо у період обмеження волі — більш як на 20 %. На підставі наведених статистичних да­них можна зробити висновок про те, що у 2006 р., як і в попередні роки, при загальному високому рівні рецидивної злочинності найбільш високорецидивними виявилися такі категорії осіб: з не-знятою або непогашеною судимістю; ті, що раніше не утримували­ся в УВП; засуджені до обмеження волі; умовно-достроково звільнені з УВП.

Динаміка рецидивної злочинності в Україні характеризується такими тенденціями. У період 1992-1998 рр. ЇЇ рівень та кількість осіб, що вчинили рецидивні злочини, щороку зростали і збільшили­ся у 1998 р. проти початку періоду відповідно на 76,7 % та 35,7 %. Потім, у період 1999-2002 рр., реєструвалося скорочення рецидив­ної злочинності. Зокрема, наведені показники скоротилися у 2002 р. порівняно з 1998 р. відповідно на 23,5 % та 21,6 %, а приріст до 1992 р. зменшився за тими самими позиціями — до 41,6 % та 6,4 %. У 2003 р. на фоні значного збільшення кількості реєстрованих зло­чинів відбувся різкий підйом реєстрації рецидивної злочинності проти попереднього року, зокрема за наведеними показниками — відповідно на 36,7 % та 39,9 %. Проте з поверненням у 2004 р. до ста­рої практики вибіркової реєстрації злочинів поповзли униз і показ­ники кількості зареєстрованих рецидивних злочинів (на 3857) та осіб, що їх вчинили (на 4288). Скорочення названих показників продовжилося у 2005 р.: відповідно на 12,1 % та 8,5 %, а також у 2006 р. — відповідно на 9,0 % та 4,6 %. Слід звернути увагу, що ско­рочення кількості рецидивних злочинів у 2006 р. (на 6 745) відбуло­ся в основному за рахунок крадіжок, яких зареєстровано менше на Ю тис., на що, безперечно, вплинуло переведення у законодавстві крадіжок вартістю менше 530 грн до розряду незначних, за які має бути застосована адміністративна відповідальність, незважаючи на те, що вони вчинені особою, яка раніше вчинила злочин.

Водночас кількість деяких небезпечних видів рецидивних зло­чинів у 2006 р. продовжувала зростати, зокрема грабежів — на

527