Глава 6

У здійсненні заходів ранньої профілактики мають брати участь й інші суб'єкти соціального захисту і підтримки неповнолітніх, у тому числі колективи підприємств, відповідні установи та органі­зації. Однак через відсутність законодавчого визначення обов'язку запобігання злочинам, в тому числі неповнолітніх, організаційну невизначеність цієї діяльності, як правило, явно недостатню увагу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування до здійснення заходів індивідуальної ранньої профілактики, вони здебільшого не проводяться.

Низька якість, насамперед організаційно-методична невпоряд­кованість індивідуально-профілактичної діяльності щодо запобі­гання злочинам неповнолітніх, е однією з основних причин поширен­ня та високого рівня цих злочинних проявів, тривалої тенденції його фактичної незмінності, підвищеної кримінальної активності значної частини осіб, що не досягли повноліття.

Як зазначалося, індивідуальне кримінологічне запобігання зло­чинам неповнолітніх здійснюється не лише за профілактичним напрямком, а й через відвернення можливості реалізації сформо­ваного мотиву злочину і наміру його вчинити та шляхом припи­нення злочинного прояву, здійснення якого вже розпочалося. У главі 8 Книги 1 Курсу детально розглядалися відмінності різних напрямів індивідуально-запобіжної діяльності, в тому числі назва­них двох, за об'єктами її спрямування, сферою здійснення, сутністю та результатами запобіжних заходів. Зазначимо лише, що відверненням наміру неповнолітнього вчинити злочин, яке дося­гається переважно оперативно-розшуковими і соціально-психо­логічними засобами, мають займатися переважно підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМН). Припинен­ня розпочатого неповнолітнім злочину — обов'язок всіх служб та підрозділів органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, включаючи органи прокуратури, передусім тих, які вико­ристовують криміналістичні та процесуальні засоби. Саме із застосуванням останніх здійснюється припинення вже розпоча­тих злочинів, чим досягається запобігання настання злочинного результату останніх.

Як зазначалося, законодавством України до системи органів, що мають здійснювати функцію соціального захисту і профілакти-

510

Злочинність неповнолітніх

_кя правопорушень неповнолітніх, віднесені також суди і спеціальні виховні установи Державного департаменту України з питань виконання покарань. Кримінально-процесуальний кодекс України (глава ЗО) визначає особливості провадження в справах _Про злочини неповнолітніх, а Кримінально-виконавчий кодекс України (глава 21) — особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі засудженими жінками і неповнолітніми. І це зрозуміло. Адже від правильно визначеного покарання, викорис­тання інших правових засобів як наслідків вчинення непо­внолітнім злочинного (протиправного) діяння, а також від умов та належної спрямованості заходів щодо їх реалізації значною мірою залежить як перевиховання і виправлення самого неповнолітньо­го, так і загальнопревентивний вплив і профілактичне застережен­ня стосовно інших підлітків, що мають антисоціальну поведінку та ймовірно здатні до криміногенної мотивації.

На Заході давно вже прийнято виокремлювати законодавство щодо реагування на правопорушення, у тому числі злочинні про­яви неповнолітніх, та практику його застосування судами і вихов­но-виправними закладами в окрему галузь — ювенальну юстицію. Реалізуються окремі програми і заходи щодо впровадження юве­нальної юстиції й в Україні, у тому числі у здійсненні правосуддя. Адже щорічно українські суди засуджують за вчинення злочинів приблизно 20 тис. неповнолітніх осіб. Станом на кінець 2006 р. в 11 українських спеціальних виховних установах для непо­внолітніх перебувало понад 2,2 тис. осіб, засуджених до позбав­лення волі, з них більше половини — за крадіжки, четверта части­на — за грабежі та розбійні напади і лише 10 % — за нанесення тяж­ких тілесних ушкоджень та умисні вбивства. Серед них віком від 14 до 16 років — 13 %. Третина з них засуджена на строк від одно­го до трьох років позбавлення волі. Виникає питання, а чи справді в усіх випадках позбавлення волі було єдиним можливим заходом покарання?

Показник засудження неповнолітніх зростає із року в рік, і то­му немало суддів підставко вважають за необхідне так спрямову­вати судову практику, щоб вона оптимально враховувала причини й умови цих вчинків, особистість винуватця та здійснювала поряд

511