Глава 6

повнолітніх. Серед них: Закон України № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для не­повнолітніх» від 24 січня 1995 р.; Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 502 від 8 липня 1995 р.; Ком­плексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопору­шень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві, затверд­жені Указом Президента України № 200/98 від 18 березня 1998 р.; Указ Президента України № 1 13/2000 «Про додаткові заходи що­до запобігання дитячій бездоглядності» від 28 січня 2000 р.; Закон України № 2558-ІП «Про соціальну роботу з дітьми і молоддю» від 21 червня 2001 р., Указ Президента України № 467/2001 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями» від 23 червня 2001 р. та інші. Захо­ди, затверджені Кабінетом Міністрів України 20 грудня 2006 р., розроблені на виконання Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., передбачають низку конкрет­них робіт загальносоціального та спеціально-кримінологічного характеру щодо запобігання правопорушенням неповнолітніх. Важливо забезпечити їх виконання, встановити за цим суворий контроль.

Закон України від 24 січня 1995 р., виходячи з Конституції Ук­раїни та Конвенції ООН про права дитини, визначив правові осно­ви діяльності, компетенцію, повноваження та обов'язки органів і служб у справах неповнолітніх, на які покладається соціальний захист і профілактика правопорушень осіб, які не досягли повноліття. Здійснення цих функцій покладено на:

— уповноважений центральний орган виконавчої влади у спра­ вах сім'ї та молоді (зараз таким органом є Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту України), республіканський подібний орган в Автономній Республіці Крим, служби у справах неповнолітніх обласних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

• школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

• центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх за­ кладів охорони здоров'я;

498

Злочинність неповнолітніх

• центри соціально-психологічної допомоги та реабілітації, а також притулки для неповнолітніх служб у справах неповно­ літніх;

• суди, в яких передбачено створення інституту судових вихо­ вателів;

• кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

• приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ;

— виховно-трудові колонії державного департаменту України з питань виконання покарань¹.

Передбачено також, що у здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.

Уповноважений центральний орган та місцеві служби у спра­вах неповнолітніх, здійснюючи спеціальну загальнопрофілактич-ну діяльність щодо запобігання правопорушенням неповнолітніх, виконують в основному організаційні, координаційні, перевірочні, контрольні, державно-облікові, консультативно-методичні функ­ції стосовно інших органів та організацій, що займаються цієї діяльністю. Водночас їм надано право відвідувати неповнолітніх, що опинилися у складних умовах, надавати їм допомогу, порушу­вати питання про притягнення до відповідальності фізичних і юридичних осіб, які не забезпечують виконання обов'язків із вихо­вання підлітків, запобігання вчиненню ними правопорушень.

Загальнопрофілактичною запобіжною діяльністю стосовно вчи­нення неповнолітніми злочинів та інших правопорушень займа­ються також загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації. Вони ведуть спеціальну навчально-вихов-

Криміпальїю-викошвчий кодекс України (ст. 19) визначив виховні колонії установами ви­конання покарань стосовно неповнолітніх засуджених до позбавлення волі, а також особ­ливості відбування цього виду покарання зазначеною категорією осіб (статті 143-149). Згідно з Законом України від 20 січня 2005 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у Законі України від 24 січня 1995 р. назва «виховно-трудові колонії» замінена назвою «спеціальні виховні установи» та визначено, що організація та діяльність останніх регламентується кримінально-виконавчим законодавством.

499

ну роботу з неповнолітніми, які потребують особливих умов вихо­вання. До цих закладів за рішенням суду направляють осіб, які вчи­нили злочин у віці до 18 років або подібне суспільне небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності. До шкіл направляються особи віком від 11 до 14 років, до училищ — віком від 14 років. Названі навчально-виховні заклади мають забезпечу­вати не лише навчання та виховання учнів, підвищення їх загаль­ноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, але й соціальну реабілітацію учнів, їх правове виховання та соціальний захист. У зазначених закладах неповнолітні перебувають протягом терміну, визначеного судом, але не більше трьох років. Звільнення учнів з навчально-виховних закладів соціальної реабілітації прово­диться достроково або після закінчення терміну перебування. Не­повнолітні, звільнені зі шкіл соціальної реабілітації, направляють­ся до батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а ті, що не мають останніх, — до навчально-виховних закладів загального типу. Неповнолітні, звільнені з професійних училищ соціальної ре­абілітації, направляються, як правило, за місцем проживання для працевлаштування за набутою спеціальністю, а в окремих випад­ках — до іншої місцевості, де гарантована можливість такого пра­цевлаштування та забезпечення житлом.

Загальнопрофілактичну запобіжну діяльність, поєднану із за­безпеченням лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, психосоціальної реабілітації і корекції неповнолітніх віком понад 11 років, що вживають алкоголь, наркотики та за станом здоров'я не можуть перебувати у закладах соціальної реабілітації, прово­дять центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, створені у державній системі охорони здоров'я. Направлення до центру здійснюється за проханням, поданим батьками (усинови­телями) чи опікунами (піклувальниками) на підставі висновку медико-експертної комісії та за згодою неповнолітнього на термін, не довший ніж два роки.

У 2003 р. система спеціальних установ для неповнолітніх була доповнена центрами соціально-психологічної допомоги і реабілі­тації, які створюються за потребою при службах у справах непо­внолітніх для спрямованої виховної роботи та психологічної ко­рекції і підтримки підлітків, що опинилися у складних життєвих

500

Злочинність неповнолітніх

умовах, під впливом негативних психотравмуючих факторів. Поря­док їх направлення до згаданих центрів в основному аналогічний тому, як і до центрів медико-соціальної реабілітації. На кінець 2006 р. відкрито 23 центри соціально-психологічної допомоги (є майже в кожній області країни), а у Києві — Всеукраїнський центр. Через виникнення низки несприятливих соціально-економічних чинників, які негативно впливають на всі сфери життєдіяльності суспільства, вирішено направляти до центру не лише непо­внолітніх, а й молодь, жінок, у тому числі з дітьми, що перебувають у кризовій ситуації у зв'язку зі складними життєвими обставинами. У центрах за кошти державного бюджету протягом певного періоду надається допомога у розв'язання проблем, що призвели до кризо­вого стану, і здебільшого досягаються у цьому позитивні результати. Протягом 2005 р. та першої половини 2006 р. допомогу у центрах надано понад тисячі осіб, при цьому стосовно більше половини до­сягнуті реальні позитивні результати. Утримання центрів за дер­жавний кошт стримує розширення їх мережі та наповнюваності, у чому є нагальна потреба. Питання збільшення асигнувань на утри­мання центрів потребує вирішення.

Особливим статусом, регіональною приналежністю та віднос­ною масовістю відрізняються серед спеціальних установ притулки для неповнолітніх. Останні створюються службою у справах не­повнолітніх за потреб регіону для тимчасового розміщення, не більше як до 90 діб, неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які по­требують соціального захисту держави через те, що: заблукали; були покинуті батьками або іншими родичами, у яких проживали; залишилися без батьківської опіки; залишили сім'ю чи навчально-виховні заклади за власною ініціативою; вилучені з неблагополуч-ної сім'ї судом; самі звернулися за допомогою тощо. Розміщенню у притулку не підлягають підлітки, що перебувають у стані алко­гольного чи наркотичного сп'яніння, або з вираженими симптома­ми психічної хвороби, а також ті, що вчинили правопорушення та стосовно яких є відомості про винесене компетентними органами рішення про затримання, арешт або поміщення до приймальника-Розподільника для неповнолітніх. Під час перебування у притулку Неповнолітнім забезпечуються належні житлово-побутові та пси­хологічні умови, надаються можливості для навчання, праці,

501