Глава 6 гг*-!'ї 'гг"!-*':'!1''"',-!*-

вання дітей-школярів. З цього погляду за останнє десятиріччя во­на також багато що втратила. Передусім скоротилася матеріальна та культурна база загальноосвітніх шкіл, як і їх кількість. Близько 600 з них, особливо у селах та «глибинці», перебувають в аварійно­му стані, більш ніж 2,5 тис. потребують капітального ремонту та оновлення. Майже у половині сіл України (48 %) діти не можуть навчатися за місцем проживання, бо там немає загальноосвітніх на­вчальних закладів. Починаючи з 2001 р. було закрито (в основному через ненаповнення за наявності значного числа дітей, що не відвідують школу) 546 сільських шкіл. Водночас введення в ек­сплуатацію нових шкіл за 15 років впало у 16 разів. Асигнування з Державного бюджету на утримання закладів освіти до 2005 р. не досягало встановленого нормативу (хоч він є мінімальним серед розвинутих країн). Реальне виділення коштів хронічно не викону­валося. У переважній більшості загальноосвітніх шкіл ліквідовані посади заступника директора, інструктора-методиста з виховної роботи, психолога. Вчителі отримують мізерну надбавку за класне керівництво і не бажають виконувати ці обов'язки. Зі школи ви­явилося «виштовхнутим» трудове навчання. Навчальні та навчаль­но-виробничі комбінати «розділили» долю дитячих садків — після «реформування» їх геть не стало. Через це освіта втратила зв'язки із виробництвом, внаслідок чого одна з головних ділянок виховної сфери — трудове виховання — фактично спустошене. За визначен­ням голови Комітету Верховної Ради України К. Самойлик, за ос­танні'15 років у системі освіти нівелювалися такі важливі якості особистості, як прагнення до правди, істини, добра, здатність співчувати, співпереживати, надавати допомогу іншим, чесність і правдивість, прагнення до самовдосконалення¹. Занедбано у бага­тьох освітніх закладах фізичне виховання, воно майже не викорис­товується з метою запобігання наркоманії, пияцтву, правопору­шенням. На тисячу дітей та підлітків припадає 25 із вадами розвит­ку. За останні 5 років майже у півтора рази зросла кількість тих, що зловживають наркотиками, а у сільській місцевості — у 2,3 рази.

Однією з найнижчих у країні (не кажучи про Європу) є за­робітна плата освітян. Навіть після її збільшення у 2003 р. майже

' Голос України. — 2007. — № 18. — 1 лют.

492

Злочинність неповнолітніх

на ЗО %, вона лишалася нижчою (в середньому 340,4 грн), ніж у ба­гатьох інших суспільних галузях, зокрема у державному управ­лінні (576,9 грн), на транспорті (685 грн), у фінансовій діяльності (1051 грн). Протягом наступних років, зокрема у 2005 р., вона де­що зросла, але лишається зовсім недостатньою. Нижча, ніж у освітян, заробітна плата лише у сільському, лісовому та рибному господарстві, у закладах охорони здоров'я та соціальної допомоги. Вона залишилася нижчою від прожиткового мінімуму. Низька за­робітна плата освітян призвела до виникнення гострого дефіциту кадрів. На початок 2003/2004 навчального року залишалися ва­кантними понад 1,8 тис. ставок у дошкільних закладах та більше 7,1 тис. — у загальноосвітніх школах, з яких 62 % — у сільських школах. Не відбулося помітних змін на краще і у 2004 р. Лише у 2005 р. і 2007 р. рішеннями Уряду дещо підвищені матеріальне утримання вчителів та асигнування на ремонт освітянських приміщень. У приміщеннях шкіл за останні роки поширилося вчи­нення злочинів як стосовно учнів, так і за їх участі. Через це виникло зовсім нове явище — потреба охорони приміщень шкіл працівниками міліції, але не за бюджетні витрати,-а за рахунок мізерних коштів школи та численних зборів з батьків.

Система позашкільного виховання підлітків створювалася протягом десятків років за трьома напрямками: а) державні куль­турно-освітні установи: клуби, юнацькі бібліотеки, студії, станції для занять за інтересами тощо; б) утворення для підлітків у жит­лових будинках, зокрема приміщеннях, що належать житлово-ко­мунальним конторам, піонерських кімнат, різних клубів, секцій, загонів, місць для занять фізкультурою з штатним інструктором тощо; на ці потреби витрачався спочатку 1 %, а з 1985 р. — 3 % від прибутків ЖКК; в) залучення до позашкільної роботи з учнями педколективу школи мікрорайону і не тільки у її приміщенні у по-заурочний час, а й за місцем компактного проживання учнів. Вся Ця система за останні 12-13 років за потурання місцевої влади занедбана і фактично перестала існувати, в основному через ско­рочення і припинення фінансування та передачу приміщень в оренду на інші, в основному комерційні цілі. Через це кількість за­кладів культури порівняно з 1990 р. станом на 2004 р. скоротилася більш ніж у два рази, у тому числі бібліотек — на 5 тис., закладів

493