Глава 6

різновиду. Детермінанти злочинності загалом у сучасному україн­ському суспільстві розглянуті у теоретичній частині Курсу (гла­ва 5). У цій главі йдеться про детермінанти, які властиві тільки різновиду злочинності неповнолітніх.

Друге. Наведена дворівневість стосується кожного елемента системи детермінації злочинності, у тому числі її соціальних пере­думов, причин і умов. У цій главі з-поміж останніх розглядати­муться лише специфічні для злочинності неповнолітніх. При цьо­му враховується, що соціальні передумови, причини й умови різновиду злочинності частково складаються з певним чином трансформованих у «видовому» напрямку відповідних детерміна­нтів злочинності загалом.

Починаючи розгляд детермінації злочинності неповнолітніх, нагадаємо (див. § 1 глави 5 Книги 1 Курсу), що детермінація у найбільш загальному розумінні її сутності є формою зв'язку між об'єктами реальності (соціальної або біологічної). Цей зв'язок, за­лежно від рівня детермінації, свідчить: 1) про наявність лише за­лежності між ними, яка є передумовою більш тісного визначально­го зв'язку; 2) про отримання на іншому рівні частиною елементів детермінації більш тісного спрямованого зв'язку зумовлення, коли ці елементи набувають функції умов виникнення, розвитку, зміни інших елементів; 3) про набуття на рівні безпосереднього зумов­лення окремими його елементами каузальної функції, тобто спри­чинення, що перетворює ці елементи у причини детермінуючого процесу. Нагадаємо також, що частина кримінологів — в Україні це проф. І. М. Даньшин та його послідовники — ладні всі елементи процесу детермінації, включаючи каузальні (причини й умови), незалежно від рівня детермінації та виконуваної на ньому функціональної ролі, називати у сукупності терміном «фактори», вважаючи останній родовим поняттям, яке містить у собі всі види кримінологічної детермінації¹. Нами неодноразово зазначалося, у тому числі у Курсі (див. § 1 глави 5 Книги 1), що такий підхід є спрощеним, бо ігноруються вимоги точності і предметності дифе­ренціації елементів детермінації, їх належності до її різних рівнів та виконуваної функціональної ролі, а головне — непродуктивним

¹ Кримінологія: Загальна та Особлива частими / За ред. І. М. Даньшина. — С. 57.

486

Злочинність неповнолітніх

стосовно визначення конкретних об'єктів запобігання, його адрес­ної спрямованості і черговості залежно від значущості, передусім спричинювальної чи зумовлювальної, того чи іншого елемента де­термінації. У цьому зв'язку відрадно було ознайомитися з по­зицією групи харківських кримінологів, які стосовно детермінації саме злочинності неповнолітніх розглядають термін «фактор» окремо від термінів «причина» й «умова», відносять його тільки до рівня передумов, які породжують основну суперечність, але не сам злочин¹. Тут термін «фактор» служить замінником терміна «пере­думова», який звично присутній у нашій конструкції детермінації. Нагадаємо коротко основні висновки щодо змісту і стану детермінації злочинності загалом у сучасній Україні, які на рівні загального зумовлюють причини й умови злочинності непо­внолітніх. Головний узагальнений висновок полягає у тому, що у період 1992-2005 рр. криміногенний вплив детермінантів злочин­ності у головних сферах дії останніх мав тенденцію посилення, через що кримінологічна ситуація в Україні оцінена як небезпечна, яка має підстави до загострення. В економічні сфері насамперед виокремилися неблагополучні показники матеріального, побуто­вого становища людей, які у багатьох з них перебувають на най­нижчому рівні, що відповідає категорії «бідність». За матеріальної скрути у декілька разів зросла кількість осіб, які здобували кошти для забезпечення умов життя через вчинення злочинів. На тлі дов­готривалих матеріально-економічних негараздів відбувалися загрозливі потенційно криміногенні процеси викривлення грома­дянсько-політичного статусу значної частини населення та диспропорції соціальної структури, не забезпечувався належний розвиток її різних частин. Низку негативних тенденцій відмічено у соціокультурній, правовій та морально-психологічній сферах, що посилювали і загострювали дію криміногенних детермінантів. Значно скоротилася державна підтримка освітньо-культурного розвитку населення, передусім дітей та молоді. Держава в особі чинної влади не вживала всіх залежних від неї реальних дій щодо спрямованого формування суспільне доцільних морально-етич­них цінностей. Нині у суспільній свідомості, яка є сферою спричи-

Криміпологічні проблеми попередження злочинності неповнолітніх у великому місті / За заг. ред. в. В. Голіиа та В. Т. Ємельяпова. - С. 57.

487

Глава 6 г •• ••'->•'•

нення людської активності, відмічається глибокий дефіцит суспільне прийнятних етичних цінностей. Соціокультурна, морально-психологічна сфери та загалом суспільна свідомість значною мірою визначаються разючою нерівністю можливостей освітнього, культурного, професійного розвитку, неспроможністю значної частини населення задовольнити елементарні потреби. Наочно проявляється моральна девальвація передусім владної «еліти», а потім і більшості іншого населення.

Згадані суспільна негативні детермінанти заклали глибини безперспективності майбутнього, нестабільності, потенційної конфліктності суспільства. Вони зумовили негативні криміналь­на-психологічні стереотипи, у тому числі щодо допустимості аморальних, протиправних і навіть злочинних вчинків для задово­лення потреб, спочатку елементарних, а потім і підвищених, більш об'ємних, можливість застосування при цьому сили, насильства, кримінальної поведінки.

За цих соціальних передумов, під впливом незадовільних умов та способу життя суспільства, передусім мікросередовища, зокрема сім'ї, груп побутового, дозвільного оточення, особливо антигромадсь­кого, злочинного характеру, а також негативної кримінологічної ситу­ації у навчальному або виробничому колективі, про що докладніше йшлося у главах 6 та 7 Книги 1 Курсу, у частини неповнолітніх вираз­но формувалася антисуспільна спрямованість особистості. У разі її поглиблення, набуття більшої виразності, інтенсивності, стійкості, головне — суспільної небезпечності, а також за участю неблагополуч-ної життєвої ситуації, антисуспільна спрямованість особистості непо­внолітнього зумовлює формування у ній криміногенної мотивації та мотиву вчинення злочину. Антисуспільна спрямованість особис­тості, зокрема неповнолітнього, сформована на її основі криміногенна мотивація виступають безпосередньою причиною вчинення злочину, яка реалізується за певних життєвих умов.

На формування морально-психологічної спрямованості особи­стості неповнолітнього, у тому числі антисуспільної, як сприят­ливі умови та елементи цього процесу впливають: батьківська сім'я, ланка дошкільного виховання, школа, система державного та недержавного соціально-культурного розвитку, трудовий ко­лектив у разі трудової зайнятості підлітка.

488

Злочинність неповнолітніх

Розглянемо роль кожного з названих суб'єктів цього процесу у формуванні антисуспільної спрямованості особистості неповноліт­нього в умовах сучасної України під впливом згаданих соціальних передумов.

Батьківська сім'я завжди першою і найбільш чутливо реагує на недоліки та нестатки внаслідок невдалих, а тим більше негативних економічних та соціальних змін. Низький рівень матеріального за­безпечення і особливо бідність часто сполучаються з безробіттям, супроводжуються поганим харчуванням, обмеженими можливос­тями щодо придбання одежі, взуття, набуття освіти, доступу до соціальних послуг, у тому числі з охорони здоров'я, його репроду­кування тощо, а також нераціональним розселенням, несправед­ливими умовами використання природних ресурсів. Через скоро­чення та хронічне невиконання соціальних програм, обмежене, а нарідко й зменшене виділення бюджетних асигнувань на соціальні потреби зросла кількість вразливих сімей, перевантажених непра­цездатними та безробітними, біженцями, членами сім'ї, що страж­дають на СНІД або інші хронічні захворювання, наркоманію, алкоголізм, насичених зловживаннями щодо дітей, домашнім насильством. У багатьох містах і селах десятки, якщо не сотні тисяч дітей та юнацтва через розпад сімейних зв'язків залишені напризволяще, наражаються на ризик перервати освіту, стати об'єктом трудової або сексуальної експлуатації, отримати захво­рювання, що передаються статевим шляхом.

Сім'я, яка постійно відчуває нестатки у найнеобхіднішому, що­денно шукає засоби виживання, у тому числі не зовсім прийнятні з позицій суспільної моралі та обмежень, визначених законом, час­то втрачає можливість і здатність бути суб'єктом належного мо­рально-психологічного формування підлітка. Вона перетворюється на постійно чи періодично діюче джерело негативного впливу на його формування. Нерідко через свою неспроможність та безсил­ля відокремлює його від себе, а то й прямо виштовхує на вулицю, в неорганізоване, стихійне, часто аморальне та протиправне сере­довище. Там підліток стикається з законами сили, підкорення сумнівним або явно негативним авторитетам, сферою напівлегаль­ного, а то й нелегального приробітку. Зайнятість проблемами ви­живання перешкоджає відвідуванню школи, культурному та інте-

489

Глава 6лектуальному розвитку, спілкуванню з більш благополучними од­нолітками. У такого підлітка тепер зовсім інше середовище, цивілізовано не владнане, не захищене від негативних і проти­правних впливів і вчинків, вимагань, обману, приниження. За да­ними Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, на кінець 2006 р. в Україні налічувалося близько 120 тис. дітей, які опинили­ся у складних життєвих ситуаціях. Працівники міліції щороку ви­лучають з вулиці 30-35 тис. бездоглядних підлітків. Цей показник зростає у геометричній прогресії. Не рятує становища створення протягом останніх років притулків для таких підлітків загальною кількістю 28 тис. місць. Значна частина підлітків через незадово­лення умовами та порядками у притулках швидко залишає їх, знову поповнює «вуличний світ». Станом на жовтень 2005 р. у правоохоронних органах перебувало 5 тис. заяв про розшук підлітків, що втекли із виховних закладів. Але розшукові справи були заведені лише по третині заяв. Отже, у XXI ст. у країні, що офіційно сповідує високі ідеали та цілі, прагне до європейських стандартів, розвивається паралельне нецивілізоване підліткове квазісередовище середньовічних трущоб та диких звичаїв, звідки постійно рекрутуються неповнолітні злочинці.

Окремі дослідники відмічають проблеми, що негативно впли­вають на формування неповнолітніх і в сім'ях, які мають високий матеріальний достаток. Сюди відносять подвійну мораль батьків, які здобувають кошти і капітали не завжди чесним, а часом і зло­чинним шляхом і просто позбавлені права виховувати у дитини належне ставлення до вимог моралі й закону. При цьому вони так чи інакше демонструють відсутність справжньої їх цінності. В іншому випадку підліток стає свідком фактичного розриву, супе­речності цінностей та засобів життя різних поколінь. З одного бо­ку, діда, бабусі, старших за віком родичів, які свого часу зробили немалий внесок у добробут суспільства, але нині не отримують від влади належного утримання. З другого боку, своїх батьків або близьких родичів, що нічого ще не дали суспільству, проте мають все без будь-якої міри, спонукаючи на свій шлях і дитину. У такій ситуації підлітку дуже важко правильно зорієнтуватися. Через це він нерідко стає на сумнівний, а потім і протиправний, злочинний шлях.

490

Злочинність неповнолітніх

Система дошкільного виховання, яка тривалий час була дійо­вим засобом формування у дітей молодшого віку культурно-мо­ральних цінностей, позитивних рис характеру, вольових якостей, первинних навичок освіти, нині фактично втратила своє значення. Перш за все, через значне скорочення та позбавлення її матеріаль­ної та культурної бази. Приміщення дитячих садків, шкіл юннатів, юних техніків, різноманітних дитячих гуртків, бібліотек, майдан­чиків тощо виявилися найбільш привабливими та найменш захи­щеними перед навалою зазіхань нових «власників». За короткий час на місці дитячих установ засвітилися вивіски банків, офісів, різних страхових та підприємницьких контор, виросли поверхи елітного житла для сучасних нуворишів та їх чиновницьких по­кровителів. Все це у кожному випадку робилося за рішенням місцевої державної (підкреслюю. — А. 3.) адміністрації, з відома вищих державних інституцій, які легко розпродали за безцінь та з особистої користі те, що створювалося заради дітей декількома по­коліннями трудівників.

Проте влада не поспішала компенсувати новим будівництвом знищену дитячу мережу. Якщо до початку 90-х рр. в Україні що­річно вводилося дошкільних закладів маже на 50 тис. місць (у 1990 р. — 47,6 тис.), то нині цей показник вже багато років не пере­вищує і однієї тисячі (у 2003 р. — навіть 0,4). За даними Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти, через нестачу дошкільних закладів загального користування (елітні високоопла-чувані салони та класи тут не рахуються) 50 % дітей, що потребу­ють таких закладів, не охоплені ними. В окремих областях показ­ник забезпечення цими закладами ледве сягає 25 %, а у сільській місцевості — 10 %. Дуже низькою є оплата праці у цих установах. І все з причин «браку коштів» у влади, що правила понад 10 років. Серед багатьох руйнацій, які належать її «господарюванню», фак­тичне знищення системи дошкільного виховання є одним із най­тяжчих обвинувачень. Зрозуміло, що за наведених умов ця систе­ма нездатна якісно виконувати свої функції, зокрема здійснювати формування загальновизнаних культурних цінностей та норм по­ведінки дітей молодшого віку.

Загальноосвітня школа за всіх часів була одним з основних осе­редків не лише отримання знань, а й морально-культурного форму-

491