Глава 6

встановлюється, що у разі вчинення одного з більш тяжких та не­безпечних злочинів особа, що його вчинила, підлягає кримі­нальній відповідальності у віці від 14 до 16 років. Встановлення віку кримінальної відповідальності загалом із 16 років та, як виня­ток, за окремі злочини — з 14 років, зумовлене тим, що із досягнен­ням цього віку пов'язується здатність особи оцінювати суспільну небезпечність своєї поведінки тією мірою, щоб нести за неї відповідальність у кримінальному порядку. Наразі цей аргумент наводиться не для того, щоб оцінити обґрунтованість визначення згаданого віку настання кримінальної відповідальності. Є досить ґрунтовні юридичні, психологічні, педагогічні аргументи щодо визначення віку кримінальної відповідальності за деякі злочини (умисне вбивство, крадіжка, грабіж, розбій, хуліганство) з 13 ро­ків, а також стосовно визначення у законі злочинів, відпові­дальність за які настає лише з 18 років¹.

Про вікове обмеження щодо кримінальної відповідальності тут йдеться через те, щоб показати, що за межами поняття «зло­чинність неповнолітніх» залишається певна частина діянь, які за мірою суспільної небезпечності формально не відрізняються від злочинів. Але через недосягнення особою, яка їх вчинила, віку на­стання кримінальної відповідальності кримінальну справу по фак­ту вчинення зазначеного діяння не заводять, і тому такі факти залишаються поза кримінальною реєстрацією. Кількість останніх чимала. Досить зазначити, що суди щороку звільняють від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру згідно зі ст. 97 КК майже 3 тис. непо­внолітніх, які вчинили діяння з ознаками, передбаченими норма­ми Особливої частини Кримінального Кодексу.

До показника злочинності неповнолітніх часто не зараховують злочини, які останні вчиняють разом з повнолітніми. Кількість та­ких злочинів протягом останніх років збільшувалася. На невідповідність кількісного показника злочинності неповнолітніх реальному числу вчинених ними злочинів також істотно впливає неповнота повідомлень про їх вчинення (латентність). Крім типо-

¹ Див. докладніше: Павлов В. Г. Субьскт прсступления й уголовная отвстственность. — СПб., 2000. — С. 31-33, 35-41; Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших дер­жав континентальної Європи. — К., 2006. — С. 196.

468

Злочинність неповнолітніх

вих для злочинності загалом причин її латентності, злочини непо­внолітніх мають ще одну. Це своєрідне соціально-психологічне ставлення до таких злочинів. Останні нерідко розцінюються, у то­му числі потерпілими, як пустощі, безглузді витівки, без злочин­ного наміру, неадекватного розуміння шкоди і відповідальності. Через це такі «проступки» неповнолітніх часто лише доводять до відома батьків або осіб, які їх замінюють, для батьківського реагу­вання, а до органів міліції чи інших державних органів не повідо­мляють і зазначені «проступки» залишаються поза офіційним обліком. У низці випадків, навіть за наявності повідомлення про злочин, вчинений неповнолітнім, орган, що приймає таке повідо­млення, беручи до уваги біологічні, психологічні та соціальні особ­ливості особи, яка не досягла повноліття, ґрунтуючись на принци­пах гуманізму, індивідуалізації та економії кримінальної репресії, а також за умов, що неповнолітній вчинив злочин уперше, невели­кої тяжкості, щиро у ньому розкаявся, добровільно відшкодував потерпілому заподіяну шкоду, має прийнятну поведінку після вчинку та інші значущі обставини, з огляду на них не порушує кримінальної справи, обмежується застосуванням заходів вихов­ного впливу. У такому разі вчинок також не потрапляє до обліку злочинів і не рахується у сукупності злочинності неповнолітніх.

Отже, поняття «злочинність неповнолітніх» має два значення. Перше, назвемо його фактичним, дає уявлення про всю кількість суспільне небезпечних діянь, передбачених Кримінальним кодек­сом, вчинених особами, що не досягли віку повноліття — повних 18 років. Друге — це офіційне, що визначається ознаками Кримі­нального кодексу, перш за все віком кримінальної відповідаль­ності, та відображує кількість злочинів осіб неповнолітнього віку, стосовно яких була порушена кримінальна справа і тим самим здійснена державна реєстрація, чим забезпечене включення та­ких злочинів до офіційного (статистичного) поняття «зло­чинність неповнолітніх». Останнє поняття задовольняє вимоги кримінальної статистики. Ним користуються й кримінологи при здійсненні кримінологічного аналізу цього виду злочинності. Водночас кримінолог при вивченні причин і умов злочинності неповнолітніх, розробленні заходів її запобігання повинен брати До уваги і ті суспільне небезпечні діяння осіб названого віку, які не

469