Глава 5

му і пов'язаним з ним негативним проявам, включаючи злочини у сфері наркообігу та на ґрунті наркоманії. Перший відбиває дифе­ренційований, значною мірою ліберальний (гуманний) підхід до осіб, що призвичаїлися до наркотиків. Згідно з ним окремі види їх особистого вживання, без мети збуту, на ґрунті гострих соціальних негараздів або хворобливої наркозалежності мають бути де-криміналізовані, а попит на наркотики у таких випадках легалізо­ваний через їх контрольований, облікований продаж або розподіл. Збут та загалом поширення наркотиків повинні всіляко обмежу­ватися та тягнути відповідальність, включаючи кримінальну, особ­ливо гостру щодо наркобізнесу та його організованих злочинних форм. Таким шляхом пішла низка європейських країн: Голландія, Німеччина, Швейцарія, Польща, в порядку експерименту — Іспа­нія та інші. Другий підхід, який демонструють США, Франція, більшість південноамериканських країн, насамперед спрямо­вується проти наркоділків, наркомафії, конфіскацію їх прибутків, має в основі жорстке їх покарання, а також ув'язнення наркоманів, які порушують громадський спокій та публічну пристойність. Останнє супроводжується їх обов'язковим лікуванням, здебіль­шого за їхній кошт, та одночасно легалізацією вживання «легких» наркотиків, у тому числі публічне. Обидва підходи мають свої пе­реваги та недоліки. Перший забезпечує контроль за вживанням наркотиків, поповнення державного бюджету коштами для ліку­вально-профілактичних заходів, упорядкування організації останніх. Негатив полягає, як правило, у поширенні наркоманії, в тому числі в окремих країнах (Голландія), у загрозливому розмірі. Другий збільшує витрати держави на утримання та лікування ув'язнених наркоманів, сприяє наркотизації від «легких» нарко­тиків, поширенню бізнесу на наркотиках. Економічні втрати дер­жави від наркотизму зростають. На стику кримінології та еко­номічної науки з'явився навіть окремий науковий та прикладний напрямок економічної теорії злочинів і покарань — економіка нар­кобізнесу¹.

¹ Тимофеев Л. М. Наркобизнес: Начальная тсория зкономической отраслй. — М.: Россий-

ский государствспиьій гуманитарньїй университст, 1998. • ^: :,. ',

452

Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів...:

Видається, що істина, як кажуть, «посередині» та вимагає дифе­ренційованого підходу до окремих видів наркотизму та наркозло-чинності. Вістря державної протидії наркотизму має бути пере­дусім та головним чином спрямоване проти джерел поширення наркотиків, насамперед проти їх контрабанди, організованого злочинного наркотичного промислу, а разом з тим проти вирощу­вання сировини, виготовлення та розповсюдження у масовому масштабі наркотиків кустарного виробництва. Тут дії державних органів мають бути максимально активізовані, як і проти наркоко-рупції. Що стосується обігу наркотиків без мети збуту, особливо поодинокого їх особистого вживання, варто, очевидно, відповідні діяння декриміналізувати, переглянути правоохоронну практику, можливо, навіть супроводити організованим у певних дозованих формах та під жорстоким контролем легальним споживанням нар­котичних засобів. Такий підхід має обов'язково та у різноманітних-формах і різними методами (лікування, морально-психологічний вплив, профілактичний контроль тощо), супроводжуватися за­побіганням наркоманії та наркотизму, наркозлочинів, що повинно стати головним стрижнем антинаркоманійної політики і практи­ки. Саме цьому напрямку держава і суспільство мають надавати організаційну підтримку, ресурсне (за всіма видами потреб) забез­печення, у тому числі науково-методичне.

Діяльність щодо запобігання наркозлочинності та незаконному наркообігу як головному її чиннику повинна мати структуру та схему організації, що є властивою для запобіжної діяльності щодо злочинності загалом. Перша у цьому розумінні є видовою щодо другої як діяльності окремого роду. У структурі діяльності щодо запобігання незаконному наркообігу і наркозлочинності так само, як і щодо родового об'єкта, яким є злочинність загалом, мають бу­ти виділені насамперед два рівні: загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання, а на останньому — за масштабом запобіжної діяльності: загальносуспільне (або загаль­не), мікросередовищне, індивідуальне (див. докладніше у главі 8 Книги 1 Курсу).

Запобіжна діяльність у сфері наркообігу та наркозлочинності відрізняється своїм предметом (змістовним спрямуванням). Згідно з документами ООН, в яких відбито досвід світової

453