Глава 4

тації, вербування, перевезення, передачі, приховування або одер­жання людей шляхом загрози силою або ЇЇ застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання вла­дою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу». Тут також дається тлумачення терміна «експлуа­тація», який містить, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан або вилучення органів».

З моменту підписання Конвенції та протоколів до неї в Україні офіційний облік злочину «торгівля людьми», що був уведений після доповнення Кримінального кодексу у 1998 р. ст. 124^і, став передбачати окреме обліковування цих злочинів у разі вчинення їх організованою групою. Остання ознака як кваліфікуюча перед­бачена поряд з іншими особливими ознаками у ч. З ст. 149 КК. Згідно з зазначеним обліком було зареєстровано злочинів «торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі люди­ни»: у 2002 р. — 169, з них 52, що належать до організованої зло­чинності, у 2003 р. відповідно - 289 та 94, у 2004 р. - 269 та 127, у 2005 р. — 415 та 145, у 2006 р. — 376 та 101. Проте розслідування кримінальних справ лише по одній з чотирьох завершується на­правленням справи до суду (у 2005 р. — 95 справ) та засудженням торговців (у 2005 р. — 114 осіб). Наведені дані свідчать, по-перше, про те, що у зазначені роки кількість зареєстрованих згаданих зло­чинів постійно зростала, особливо помітно у 2005 р. (проти 2002 р. — майже у 1,5 рази), але у 2006 р. несподівано скоротилася (на 9,4 %). По-друге, паралельно таким самим темпом зростала кількість зареєстрованих злочинів цієї категорії, віднесених до ор­ганізованої злочинності, але й вона у 2006 р. ще більш різко скоро­тилася (на 30,3 %). По-третє, питома вага останніх серед злочинів цієї категорії в середньому досягає третини, а в окремі роки (2004 р.) — майже половини. По-четверте, доведення вини тор­говців у вчиненні злочину вдається лише в одному злочині з чоти­рьох. Водночас є підстави вважати, що у дійсності кількість зло­чинних фактів торгівлі людьми, у тому числі здійснюваних у формі організованої злочинної діяльності, значно вища від наведе-

392

Організована злочинність та запобігання їй

них офіційних статистичних показників. Відома висока ла­тентність цих фактів (за оцінками деяких дослідників, їх реальне число у 4-5 разів перевищує кількість зареєстрованих). Особливо висока латентність цих злочинних проявів, вчинюваних у формі організованої злочинної діяльності, однією з визначальних ознак якої є організація спеціальної системи забезпечення, у тому числі відвернення викриття та притягнення до кримінальної відпові­дальності. Не можна залишити поза увагою і реальні труднощі ви­криття фактів торгівлі людьми та їх кваліфікації за ст. 149 КК, яка до останнього часу вимагала доведення розуміння особою, яка вчиняє продаж або іншу сплатну передачу людини чи здійснює іншу незаконну угоду стосовно неї, мети сексуальної експлуатації або іншого незаконного використання особи. Доведення ро­зуміння обвинуваченим саме такої мети наступного використання людини — предмета торгівлі часто ставало непереборною пере­шкодою визнання його в суді винним у вчиненні злочину, передба­ченого ст. 149 КК. Не випадково судами було засуджено за цією статтею у 4-5 разів менше осіб, ніж притягалося до кримінальної відповідальності.

Наведений недолік визначення складу злочину за ст. 149 КК, а також потреба іншого приведення норми КК у відповідність до Конвенції ООН 2000 р. та доданого до неї Протоколу про за­побігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і діть­ми, і покарання за неї зумовили суттєву зміну Законом України від 12 січня 2006 р. редакції ст. 149 КК. Особливе значення мало уточ­нене визначення складу передбаченого нею злочину, яке викладено у ч. 1 цієї статті, а саме: «торгівля людьми або здійснення іншої не­законної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, пе­реміщення, переховування, передача або одержання людини, вчи­нені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи». Як видно, із визначення складу злочину вилучені такі ознаки: переміщення через державний кордон; ціль, Що полягає у подальшому продажу чи іншій передачі іншій особі; розуміння мети конкретного виду подальшої експлуатації особи. Перелік такого можливого виду останньої перенесений у примітку До статті і не є виключним. Водночас залишено ознаку розуміння того, що будь-яка дія, яка згідно з ч. 1 ст. 149 КК належить до

393

Глава4 .ч-..•--...,•• ,...-.:,,<,~. -.-._г,. ,, ,-,,,

торгівлі людьми, здійснюється з метою експлуатації людини. Важ­ливим для відокремлення злочинів, що підпадають під дію ст. 149 КК, від фактів добровільного (за бажанням) переміщення людини є доповнення зазначених у ній діянь ознакою їх вчинення з викори­станням обману, шантажу чи уразливого стану особи. У примітці 2 дається визначення поняття «уразливий стан».

У 2004 р. опубліковані результати наукового дослідження про­блеми торгівлі людьми, проведеного в Інституті вивчення проблем злочинності АПрНУ, у тому числі її кримінологічного аналізу¹. Серед них містяться деякі нові або уточнені дані кримінологічної характеристики цього виду злочину. Дослідники стверджують, що вивезення жінок з України за кордон досягло піку², очевидно, ма­ючи на увазі, що значення показника порушення кримінальних справ за вчинення цього злочину за останні роки зросло. Однак це не означає досягнення піку. Як зазначалося, у 2005 р. значення по­казників поширення торгівлі людьми знову значно зросли. Дослідники підмітили цікаву тенденцію, яку вони назвали «дру­гою хвилею». Вона полягає у тому, що жінки часто повертаються в Укра'іну зі зміненою психологією, вважаючи, що робота повії — це нормальна можливість заробити гроші, і тому нерідко знову виїжджають (уже добровільно) за кордон або вербують туди нових жінок. Вони не почувають себе жертвами, а якщо звертаються до правоохоронних органів, то не з метою відновлення своїх поруше­них прав, завданої шкоди честі та гідності, а переважно з мотивів отримання зароблених грошей. Автори деталізували механізм торгівлі людьми, визначили найбільш поширені методи вербуван­ня жертв. При цьому звернули увагу на те, що ті, хто займаються підготовкою до переміщення жінок, часто спеціально перевіряють «благонадійність» останніх, можливий їх зв'язок та співробіт­ництво з правоохоронними органами. Дослідники уточнили деякі ознаки кримінологічної характеристики осіб, що виконують різні функції в механізмі торгівлі людьми, а також жінок і дітей, які є її предметом. Дійшли висновку, що абсолютно всі досліджувані зло­чини мають груповий характер, але з незрозумілих причин зовсім

¹ ГоліїІа В. В., Батиргареєва В. С. Торгівля людьми: правовий та кримінологічний аналіз // Питання боротьби зі злочинністю.— 2004. - Вин. 8. — С. 215-229.

² Там само. — С. 217.

394

Організована злочинність та запобігання їй

не торкнулися питання про організований характер відповідних груп та їх організовану злочинну діяльність. В. В. Голіна та В. С. Батиргареєва запропонували критерії особи, яку незалежно від офіційного визнання потерпілою слід відносити до категорії «жертва торгівлі», а саме: 1) застосування до неї фізичного або психологічного насильства; 2) тримання в умовах, що заподіюють страждання; 3) створення умов, що перешкоджають поверненню додому; 4) відібрання особистого майна і документів. Вони висло­вили оригінальну думку, що самі по собі економічні негаразди, які звичайно сприяють поширенню торгівлі людьми, не є основними причинами цього явища. До останніх, на їх думку, слід віднести: попит на сексуальні послуги в усьому світі, які не падають у ціні; наявність в Україні можливості дешевого його задоволення як за­галом прояв тут дешевої робочої сили; бажання частини населен­ня, наразі зокрема жінок, у будь-який спосіб емігрувати з країни; моральну деградацію абсолютної більшості потенційних жертв секс-індустрії, що супроводжується підвищенням користолюбст­ва; неналагодженість практичного механізму взаємодії та взаємо­допомоги у питаннях протидії торгівлі людьми між державними органами різних країн, насамперед у сфері інформації¹.

Дослідники запропонували рекомендації щодо запобігання торгівлі людьми, однак, як і інші фахівці, що вивчали її, зосереди­лися на загальнопрофілактичних та організаційних заходах та за­лишили поза увагою індивідуальні форми запобіжної діяльності, а серед них — ранньопрофілактичні. На нашу думку, слід було б, пе­редусім у містах, де більше поширене вербування жінок з метою наступного переправлення за кордон, провести за наявною інфор­мацією органів внутрішніх справ, служби зайнятості, соціальної допомоги, ЖЕКів, установ охорони здоров'я, допомоги материнст­ву і дитинству, відповідних громадських інституцій вивчення відповідного жіночого контингенту. Визначити серед них осіб з підвищеним ризиком еміграції, у тому числі потенційних об'єктів торгівлі, розподілити їх за «групами ризику» залежно від основно­го мотиву емігрування: матеріальна нужденність, неможливість її Розв'язати у легальних правомірних формах, допущення ПрОСТИ-

а В. В., Батиргареєва В. С. Торгівля людьми: правовий та кримінологічний аналіз // Питання боротьби зі злочинністю.- 2004. - Вип. 8. - С. 227-229.

395