Глава 4

у сфері економіки... в результаті утворюються надзвичайно складні схеми контрабандної діяльності, які дозволяють вчиняти багатоепізодну контрабанду з мінімальним ризиком притягнення до кримінальної відповідальності як організаторів такої діяль­ності, так і безпосередніх виконавців контрабанди»¹. Пропозиції щодо удосконалення законодавчого регулювання запобігання та протидії організованій контрабанді тривалий час не знаходять підтримки в урядових установах, навіть після проголошення про­грами «Контрабанді — стоп», і особливо серед народних депутатів України. Створюється враження, що частина останніх особисто не зацікавлена у рішучому протистоянні організованій контрабанді.

Недоліки виявлення та притягнення до кримінальної відпові­дальності осіб, винних у контрабанді, позначаються і на судовій практиці. Кількість осіб, засуджених за контрабанду товарів, зрос­тала до 2003 р. (296), а з 2004 р. стала скорочуватися. Така ж тен­денція простежується стосовно кількості осіб, засуджених за кон­трабанду наркотиків. Як показало узагальнення судової практики, яке знайшло відображення у постанові Пленуму Верховного Суду України № 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил», органи досудово-го слідства та суди по цих справах допускають велику кількість помилок. Більшість останніх пов'язана з неправильним застосу­ванням норм матеріального права, помилковою кваліфікацією вчинених діянь унаслідок неоднакового розуміння змісту окремих ознак складу злочину, поширювального чи обмежувального їх тлу­мачення².

За результатами спеціального, у тому числі кримінологічного, дослідження контрабанди та її організованого транснаціонального здійснення розроблені пропозиції законодавчого, організаційного, тактико-методичного, виконавського характеру³, реалізація яких має сприяти удосконаленню запобігання та протидії організованій контрабандній діяльності. Водночас, кардинальні зміни у цьому напрямку, які конче потрібні для убезпечення захисту економіки країни та її реальної незалежності від контрабанди, передусім ор-

¹ В. Г. Новицький Контрабанда: злочинна організація як форма співучасті / Проблеми люди­ ни. - Т. 10. - К., 1998. - С. 160.

² Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 6. - С. 10-13. - ^; ' -

³ Контрабанда: засоби попередження та протидії. - С. 115-116. ^{!< !}'^: "' ''

388

Організована злочинність та запобігання їй

ганізованої, можливі лише за умови виявлення дійсної, не обмеже­ної клановими та олігархічними інтересами, політичної волі ви­щих керівних органів держави.

Організована злочинна діяльність з торгівлі людьми та з неле­гальної міграції.

Проблема поневолення людей та перетворення їх у невільників відома з Давнього Світу. У різні епохи невільництво набувало різ­них форм: захоплення та продаж невільників, контрабанда людей, примусове їх переміщення та безправна праця в країні-загарбниці. Після офіційної заборони невільництва на міжнародному рівні во­но продовжувало існувати нелегально та дійшло до нашого часу в основному у формах прихованої торгівлі людьми та неофіційно здійснюваної міграції, що мають переважно транснаціональний характер. Починаючи з Віденського (1815) та Аахенського (1818) конгресів, які засудили торгівлю невільниками та визнали її зло­чином, міжнародною спільнотою прийнята низка декларацій, актів, конвенцій, пактів щодо визнання суспільної небезпечності зазначених та інших форм сучасного невільництва, спільного здійснення заходів стосовно запобігання і протидії їх проявам. Останнім з таких актів стала Конвенція ООН проти транс­національної організованої злочинності 2000 р. Вона визнала форми сучасного невільництва проявами транснаціональної організованої злочинності. Конвенція містить два Протоколи: 1) про запобігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінка­ми і дітьми, і покарання за неї; 2) проти незаконного ввезення мігрантів сушею, морем і повітрям. Верховна Рада України 20 лю­того 2004 р. ратифікувала Конвенцію та згадані протоколи до неї.

В Україні торгівля людьми, передусім жінками і дітьми, набула характеру публічної соціальної проблеми у 90-х рр. минулого століття. У цей період в пресі та наукових виданнях стала з'явля­тися інформація про масове поширення феномена переміщення громадян за кордон, який за різними оцінками охопив на той час від 300 до 500 тис. жінок та дітей. Його поширення в основному пов'язувалося з набуттям українськими громадянами свободи пе­ресування та пошуку роботи за межами країни, а також зростан­ням економіко-соціальних суперечностей та зумовлених ними криміногенних чинників, а також з падінням етико-моральних

389

Глава 4 .-І-.-.»- .-••_г-»г^>*^ •• • ' •••'-:

критеріїв та цінностей¹. На нашу думку, ці процеси слід мотивува­ти також розвитком організованої злочинності, яка вбачала у торгівлі людьми та нелегальній міграції засоби швидкого значного збагачення. Саме останнє створило механізми використання зло­чинністю нових умов і розв'язання пов'язаних з ними проблем.

Реагуючи на виклики кримінальної дійсності, Кримінальний кодекс України у 1998 р. було доповнено ст. 124², що встановила відповідальність за торгівлю людьми. Відповідна норма (ст. 149), а також норма про відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон (ст. 332) знайшли відображення у Кримінальному кодексі України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р. З того часу в системі МВС були утворені спеціальні підроз­діли по протидії торгівлі людьми, виокремлена реєстрація та ста­тистичний облік зазначених злочинів. Невдовзі розпочалися їх кримінологічні дослідження. Одним із перших таке дослідження провів В. О. Іващенко³. У ньому через обмеженість на той час емпіричної бази було дано загальну характеристику цього злочи­ну, встановлений його зв'язок з феноменом «рабство», прояв у ви­гляді експлуатації проституції третіми особами та пов'язаність з нелегальною міграцією. Більш предметне проблема торгівлі людь­ми вивчалася в процесі реалізації науково-дослідницької програ­ми АПрНУ та НІЮ США у 2000-2001 рр., зокрема у досліджен­нях Т. А. Денісової та А. О. Шеварихіна. У першому дослідженні на підставі більш широкого емпіричного матеріалу був визначе­ний вплив на вчинення цього злочину політичних (3,8 %), еко­номічних (48 %), екологічних (11,7 %), моральних (23,8 %) фак­торів, недоліків законодавства, деяких соціально-демографічних характеристик жінок та дітей, які потрапили в сферу торгівлі, а та­кож зроблений висновок, що остання здійснюється переважно злочинними групами, які за своїми ознаками є організованими³.

¹ Шеварихин А. А. Кримипологичсская характеристика прсстуилепий, связаипьіх с торгов- лей людьми / Правові проблеми боротьби зі злочинністю: 36. праць дослідників Проекту «А» Наук.-дослід. програми АПрНУ та НІЮ США. - Ки. 1 - X., 2002. - С. 26-27.

² Там само.

³ Іващепко В. О. Кримінологічні та криміпально-иравові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: Авторсф. дис.... канд. Іорид. наук. — К., 2000.

^лДенисова Т. А. Торговля женщипами й детьми с целью их сексуальной яксплуатации: кри-мипологический аспект / Правові проблеми боротьби зі злочинністю: 36. праць дослідників Проекту «А» Наук.-дослід. програми АПрНУ та НІЮ США. - Кн. 1. - X., 2002. - С. 5-20.

390

Організована злочинність та запобігання їй

А. О. Шеварихін подав більш докладну кримінологічну характери­стику злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, їх передумов, серед яких виокремив об'єктивні обставини економіки та суб'єк­тивні емоційні стани осіб — майбутніх потерпілих, які використо­вуються злочинцями, що займаються торгівлею людьми, зробив більш категоричний висновок про контрольованість в Україні цих діянь організованою злочинністю. Він визначив ознаки угрупо­вань, що спеціалізуються на торгівлі людьми, експлуатації прости­туції та їх відповідної діяльності. Останні майже повністю співвідносяться з ознаками організованої злочинної діяльності. Ним розроблені структура і механізм останньої стосовно торгівлі людьми, що містять: втягування потерпілих через обман у «пра­цевлаштування за кордоном», оформлення документів для виїзду, у тому числі фіктивних, добровільне або насильницьке вивезення потерпілих за кордон, вилучення там у них документів, примушу­вання до заняття проституцією, привласнення «зароблених» гро­шей, пошук нового «товару»¹. Автор розглянув також зв'язок торгівлі людьми з існуючими в Україні проблемами дитячої бездо­глядності, експлуатації праці підлітків, правомірності трансплан­тації людських органів і тканин, нелегальної міграції, подав з роз­глянутих питань предметні пропозиції, які переважно не втратили свого значення дотепер².

Слід зазначити, що відмічений науковцями та практиками зв'язок торгівлі людьми з організованою злочинністю був закріплений у Конвенції ООН проти транснаціональної організо­ваної злочинності 2000 р. та зокрема у доданому до неї Протоколі з запобігання і припинення торгівлі людьми. У пункті 3 ст. 1 ос­таннього зазначено, що злочини, визнані такими відповідно до ст. 5 цього Протоколу (а у ній посилання зроблено на визначення поняття «торгівля людьми» у ст. З Протоколу. — А. 3.), «розгляда­ються як злочини, визнані такими відповідно до Конвенції», тобто як злочини, що належать до транснаціональної організованої злочинності. У статті 3 Протоколу дається таке визначення терміна «торгівля людьми» — це є «здійснювані з метою експлуа-

¹ ШеварихинА. А. Вказ. праця. - С. 28-36.

² Там само. - С. 51-54.

391