Глава 1

Ј 4. Насильницькі злочини службових осіб проти правосуддя, що порушують права і свободи людини Насильницькі злочини службових осіб, передусім правоохо­ронних органів та установ позбавлення волі, проти правосуддя є винятково суспільне небезпечними та несумісними з цивілізо­ваністю і демократизмом правової держави, тому потребують окремого розгляду. Насамперед йдеться про катування, інші на­сильницькі, протизаконні, такі, що принижують честь і гідність, дії стосовно затриманих, підозрюваних, обвинувачених у вчиненні злочину з метою примусити їх дати свідчення або визнання своєї вини в останньому, а також щодо осіб, позбавлених волі згідно з вироком суду, з метою силою підкорити їх вимогам адміністрації установи виконання покарань.

За класифікацією Кримінального кодексу України більшість названих злочинів посягають на інтереси правосуддя (роз­діл XIX), лише катування віднесено до злочинів проти здоров'я (розділ III). Проте в усіх випадках їх вчинення завдає безпосеред­ньої шкоди правам та інтересам потерпілої особи. Тому вони й на­лежать до таких, що спрямовані проти прав і свобод людини і гро­мадянина. Насильницькі методи поводження службових осіб з громадянами, що опинилися у сфері їх діяльності, є відлунням старої, давно і неодноразово засуджуваної практики свавілля і ре­пресій, що панувала у діяльності правоохоронних органів часів культу особи та наступного за ним фактично тоталітарного режи­му. Давно відійшло у минуле політичне підґрунтя терору проти свого народу. Конституція суверенної України 1996 р. проголоси­ла її демократичною правовою державою, визначила низку осно­воположних прав і свобод людини і громадянина, у тому числі право кожного на повагу до його гідності, недопустимість катуван­ня, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує його гідність, поводження чи покарання (ст. 28).

Однак, як показує практика, названі порушення прав і свобод людини і громадянина все ще мають місце. Вони чиняться, як пра­вило, працівниками правоохоронних органів та установ виконан­ня покарань з метою «покращання» силовими методами показ­ників своєї діяльності. Інколи це робиться з метою створення видимості кращого виконання правоохоронної функції політич-

44

Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

ною групою, що на той час перебуває при владі. Названі факти частково зумовлені недоліками законодавства, зокрема невизна­ченістю низки понять, механізмів застосування засобів запобіган­ня та протидії зазначеним порушенням, низьким рівнем професіо­нальності та загалом людської культури частини працівників.

Слід зазначити, що Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських та принижуючих гідність видів поводжен­ня і покарання, прийнята 10 грудня 1984 р. та ратифікована Україною 26 січня 1987 р.¹, як єдиний юридичне обов'язковий акт універсальної дії містить чітке визначення поняття «тортури» та заборону катувань і вимагає, щоб кожна держава розглядала у національному законодавстві акти катування як злочини. Заборо­на катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, пово­дження чи покарання міститься також у Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод, підписаній ще у 1950 р. (ст. З)². З того часу справи про порушення прав людини у вигляді катувань та іншого поводження чи покарання, що принижує її гідність, стали предметом розгляду утвореного Конвенцією Євро­пейського суду з прав людини³.

Кримінальне законодавство України передбачало конкретні склади злочину, що підпадають під поняття «катування», ще у по­передньому Кримінальному кодексі УРСР 1960 р. (ч. 2 ст. 166 та ч. 2 ст. 175). У Кримінальному кодексі 2001 р. відповідальність за катування, інші насильницькі та протизаконні дії службових осіб, у тому числі тих, які проводять дізнання або досудове слідство, структурована так. У розділі II «Злочини проти життя та здоров'я особи» передбачений склад злочину «катування» (ст. 127), в яко­му давалося визначення цього кримінального діяння та встановле­на відповідальність за нього незалежно від того, яким суб'єктом воно вчинено, зокрема не підвищувалася міра покарання у разі за­стосування катування службовою особою при здійсненні покладе­них на неї повноважень та обов'язків. У розділі XVIII «Злочини проти правосуддя» вміщена ст. 373 «Примушування давати пока-

¹ Міжнародні договори України: 1988-1990. - К., 1997. - Т. 1. - С. 190.

Конвенція про захист прав людини і основних свобод / Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 1999. - № 1. - С. 27.

Заборона катувань / Практика Європейського суду з прав людини. — К., 2001.

45