Глава 4

Особливої уваги заслуговує орієнтація західних кра'ін на забез­печення оптимальної взаємодії фінансових установ з правоохо­ронними органами у викритті підозрілих на відмивання фінансо­вих операцій, проведення спільних заходів перевірки останніх на причетність до організованої злочинної діяльності. Ще у згаду­ваній вище Директиві Ради ЄЕС від 10 червня 1991 р. відзначало­ся, що держави мають гарантувати, що компетентні фінансові установи «будуть: повністю співпрацювати із органами, які відповідають за боротьбу зі злочинністю», «інформувати ці органи з власної ініціативи про будь-який факт, який може бути визнаний відмиванням грошей» (ст. 6), не проводити фінансові операції, підозрілі на відмивання, поки не поінформують органи боротьби зі злочинністю (ст. 7), у разі виявлення під час перевірки фінансової операції фактів — доказів на її причетність до відмивання, негайно інформувати про них ці органи (ст. 10). У другій Директиві від 17 липня 1999 р., підтриманій Єврокомісією, йдеться про обов'язок фінансових установ «надавати за проханням всю не­обхідну інформацію відповідно до процедури» правоохоронним органам. У цій Директиві зазначається, що інформація, отримана органами фінансової розвідки (РШ) не може бути автоматично введена до обігу поліцейсько-судових органів. РШ повинні «фільтрувати» цю інформацію, оцінювати її на причетність до зло­чинної діяльності, лише у цьому разі або коли згадану причетність за здобутою інформацією встановити складно, передавати її пра­воохоронному органу, суворо дотримуючись конфіденційності та­кої інформації.

Низка рекомендацій щодо удосконалення співпраці між фінан­совими установами та правоохоронними органами у виявленні фактів відмивання коштів, здобутих від злочинної діяльності, містяться у Сорока рекомендаціях Групи по розробці фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТР). Зокрема, рекомен­довано оформляти письмово та надавати наглядовим, аудиторсь­ким та правоохоронним органам висновки щодо змісту та цілей складних, незвичних, великих операцій, стосовно будь-яких незвичних схем проведення операцій, за якими неможливо відслідкувати очевидну законну кінцеву мету (рек. 14), при цьому зазначається, що закони про збереження таємниці фінансовими

370

Організована злочинність та запобігання їй

установами повинні формулюватися у такий спосіб, щоб не пере­шкоджати впровадженню наданих та інших рекомендацій (рек. 2). Встановлюється, що фінансові установи, їх керівники, посадові особи та працівники повинні мати визначений нормативними акта­ми юридичний захист від відповідальності у зв'язку з порушенням будь-яких обмежень щодо розкриття зазначеної інформації (рек. 16). Зазначається, що фінансові установи, які довели свої підозри до компетентних органів, повинні виконувати вказівки останніх (рек. 18). Передбачено обов'язок співпраці фінансових установ з компетентними органами у справах, пов'язаних з розслідуванням або карним переслідуванням операцій з відмивання грошей, надан­ня цим органам у зазначених справах експертної допомоги як за власною ініціативою, так і за окремими запитами (рек. 26).

Виняткове превентивне значення, особливо якщо кошти похо­дять від організованої злочинної діяльності, має застосування майже в кожній країні тимчасового на період перевірки призупи­нення підозрілої операції.

Дійовими повноваженнями, правами та правовими засобами інформаційного обміну, перевірки, а подекуди і розслідування у співпраці з правоохоронними органами наділені й спеціально уповноважені державні органи фінансового контролю і розвідки. Підстави та момент передачі перевірочних матеріалів правоохо­ронним органам визначаються тим, що система фінансового кон­тролю свої можливості перевірки вичерпала, але сумніви і підозри або підтвердилися, або неможливо їх з'ясувати, тому для реагуван­ня або перевірки й потрібні засоби правоохоронних органів.

Як у цьому контексті можна оцінити Закон, прийнятий Верхов­ною Радою України 28 листопада 2002 р. та скорегований наступ­ними поправками у 2002-2003 рр. Його прийняття засвідчило по­зицію вищого законодавчого органу країни щодо протидії фактам відмивання. Закон заклав правові основи створення системи моніторингу фінансових операцій, зокрема щодо ідентифікації клієнтів, реєстрації фінансових операцій, збереження про них до­кументів, а також можливості відмовлення у проведенні підозрі­лих операцій та інше.

Водночас Закон звузив порівняно з міжнародними стандарта-^Ми та практикою переважної більшості країн кількість первин-

371