Глава 4

зицією інших установ — розробників проекту його доопрацюван­ня затягнулося майже на рік, і тільки у квітні 2001 р. він потрапив до Верховної Ради України, але тривалий час не подавався до роз­гляду. В травні 2001 р. проект був проконсультований у РАТР (Міжнародна робоча група щодо фінансових заходів проти відми­вання грошей), фактично не підтриманий нею «через нерозуміння в Україні сутності відмивання та пов'язування з ним ухилення від сплати податків». Більше того, через тривале неприйняття потрібного закону Україна у вересні 2001 р. була включена РАТР&О так званого «чорного списку» країн, які не співпрацюють у відми­ванні брудних коштів. Після цього проект був відкликаний з Вер­ховної Ради, в Мін'юсті за участю Академії правових наук належ­ним чином доопрацьований, схвалений у Кабінеті Міністрів і зно­ву направлений до Верховної Ради, де майже весь 2002 р. тривали його розгляд і доопрацювання. На всіх етапах коригування первісного проекту Закону, розробленого у травні 2000 р., відбува­лося поступове вилучення з нього або суттєве обмеження норм щодо ефективних форм і засобів контролю фінансових операцій, протидії їх використанню з метою відмивання. Особливо тен­денційною була правка проекту Закону у Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності, куди він по­трапив після прийняття у першому читанні для підготовки на дру­ге читання. Загалом це був чи не єдиний для Верховної Ради факт, коли на перше читання законопроект готує один комітет, а на дру­ге — інший. Під гаслом збереження фінансової та банківської таємниці майже всі корективи Комітету зводилися до вилучення з проекту будь-яких конкретних заходів фінансового контролю (він був названий моніторингом), перевірки, протидії щодо підозрілих фінансових операцій, фактичного відмежування цієї діяльності від правоохоронних органів. Під тиском РАТР та інших міжнарод­них організацій Верховна Рада України нарешті 28 листопада 2002 р. прийняла цей Закон. Проте його редакція викликала серй­озні зауваження РАТР, через що під загрозою введення проти України економічних санкцій до нього двічі — 24 грудня 2002 р. та 6 лютого 2003 р. — вносилися поправки. Але й після цього він містить істотні недоліки щодо розуміння сутності та використан­ня фінансового контролю як засобу запобігання і протидії фак-

366

Організована злочинність та запобігання їй

там відмивання злочинних коштів, особливо належних організо­ваній злочинності.

Розглянемо докладніше сутність процесу легалізації злочинних коштів та кримінологічну роль фінансового контролю як засобу зупинення цього процесу і запобігання його використанню в інте­ресах організованої злочинності. Звичайно виокремлюють три ос­новні стадії (етапи) цього процесу. Перший полягає у розміщенні коштів злочинної діяльності на банківських рахунках або в інших фінансових установах через відповідні легальні операції. Головне для злочинців на цій стадії, щоб кошти не викликали сумнівів та підзори щодо їх походження. Для цього використовуються різні способи: вкладення коштів через підставних осіб та фіктивні підприємницькі структури, по підроблених документах, у формі, яка є звичною у фінансових операціях, тощо. Нерідко кошти подрібнюють у менш помітні суми, які можуть безпосередньо вкладатися на депозитні банківські рахунки, або купують картки, чеки, використовують грошові перекази тощо. Друга стадія відми­вання зводиться до переміщення коштів якомога далі від джере­ла їх вкладання. Тут застосовується неодноразове їх переміщення з рахунку на рахунок, вкладання у вигляді інвестицій, кредитів, під виконання різних проектів, благодійних програм. Часто з цією метою використовуються рахунки справжніх та фіктивних юри­дичних осіб, що перебувають у країнах так званої офшорної зони, де існують менші або зовсім формальні умови банківського кон­тролю, до мінімуму зведена сплата податків, декларування доходів тощо. Саме на цій стадії відбувається «відмивання», ніби здобу­вається «перепустка» до легальної економіки.

Третя стадія — це легалізація, тобто вкладання відмитих повністю або суттєво замаскованих коштів у легальну економі­ку, ніби злиття з нею, через що ця стадія ще інколи має назву «інтегрування». Характерною ознакою легалізації є пошук і визна­чення галузі та адресата вкладання, де забезпечується найбільша прибутковість. Зрозуміло, що є сенс вкладати значні кошти. А во­ни здобуваються не через будь-яку злочинну діяльність, а, як пра­вило, організовану, тобто таку, яка заздалегідь планує і забезпечує одержання, переважно регулярне, у вигляді промислу значних та надзначних прибутків. Завдяки останнім організована зло-

367