Глава 4

ківських комп'ютерних систем, широке використання можливос­тей Іпіегпеі. За класифікацією ООН, злочини в Іпіегпеї; поділя­ються на: промисловий шпіонаж, саботаж через паралізування провайдерів та власників електронної пошти, знешкодження Іпіегпеї-сайту або заміна інформації, викрадення паролів, технічний злам комп'ютерних систем, поширення дитячої порно­графії, Іпїегпеї-секс-послуг, азартні ігри, шахрайство у сфері елек­тронної комерції, мережеве шахрайство тощо¹. Більш детально про ці та інші комп'ютерні злочини та про зарубіжний досвід за­побігання та протидії ним див. у виданнях спеціально з цієї тема­тики². Слід зазначити, що кримінологічна характеристика комп'ю­терних злочинів, вчинюваних у формі організованої злочинної діяльності, в тому числі транснаціонального характеру, відстає від їх описання та криміналістичної характеристики. Значною мірою гальмує кримінологічний аналіз організованої комп'ютерної зло­чинності відсутність у нормах розділу XVI Особливої частини Кримінального кодексу України кваліфікуючої ознаки вчинення відповідного злочину організованою злочинною групою, а можли­во, й деяких спеціалізованих норм стосовно відповідальності за окремі види найбільш небезпечних комп'ютерних злочинів, вчи­нюваних за ознаками організованої злочинної діяльності. Про за­побігання та протидію комп'ютерним злочинам див. у § 6.

Легалізація («відмивання») коштів, здобутих у результаті злочинної діяльності, та організована злочинність.

Нині і в теорії, і на практиці переконливо доведений органічний зв'язок та взаємна зумовленість: 1) організованої злочинної діяльності, яка за справжнього прояву здобуває значні та над-значні кошти; 2) масштабної корупції, яка через відповідні рішен­ня та розпорядження органів влади, а також інші дії посадовців підтримує та забезпечує діяльність організованого криміналітету; 3) відмивання, тобто введення у легальний обіг згаданих злочин-

¹ Білеичук П. Д., Ромаиюк Б. В., Цимбалюк В. С. та ін. Комп'ютерна злочинність: Навч. посіб.-К, 2002.-С. 81-83.

² Сабадаш В. П. Деякі аспекти проблеми розповсюдження шахрайства в Інтернеті // Держа­ ва і право: 36. наук, праць. — 2005. — Вип. ЗО. — С. 452; ЛарииД. Борьба с прсступностью в Интерпете. — Інформ. бюлетень Міжвідомчого наук.-дослід. центру з проблем боротьби з організованою злочинністю. — 2006. — N° 7. — С. 133-140.

362

Організована злочинність та запобігання їй

них коштів, та використання останніх, у тому числі з корупційною метою в інтересах організованої злочинності. Цей «зловісний три­кутник» становить найбільшу загрозу для цивілізованого розвит­ку суспільства. Особливо небезпечний він для молодих країн, де ще продовжується накопичення (нерідко у непередбачений зако­ном спосіб) та перерозподіл капіталу, де політична, правова та пра­воохоронна системи не набули стабільності і підкорення тільки за­кону, де фаворити організованого злочинного світу добираються до влади, створюють її олігархічний та мафіозний симбіоз. Тому актуально і гостро стоять питання недопущення подібного розвит­ку подій в Україні, її правова, фінансова, правоохоронна система, діяльність громадських інституцій мають бути максимально нала­штовані на запобігання та протидію легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, насамперед від організованої злочинної діяль­ності та в її інтересах.

Історія вчить, що у світі проблема протидії «відмиванню» зло­чинних коштів виникла у США саме на ґрунті необхідності пере­крити канали вкладання у банки та легального використання доходів від організованої злочинної діяльності у сфері торгівлі алкоголем, наркообігу та наркобізнесу. Останні первісне вклада­лися у створювані пральні нібито для підтримки їх функціонуван­ня, а насправді для надання цим доходам легального походження. Звідси й виник термін «відмивання». Термін «легалізація» коштів отримав перше офіційне визначення у міжнародній Конвенції «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотиків» (ст. 3), прий­нятій у грудні 1988 р. у Відні. Одним із головних завдань Конвенції ставилася протидія використанню обігу наркотиків в інтересах ор­ганізованого злочинного наркобізнесу. Після прийняття в січні 1990 р. у Страсбурзі Радою Європи «Конвенції про «відмивання», виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяль­ності» у низці європейських документів, зокрема Європейського Союзу, Європарламенту, неодноразово підкреслювалася необхідність розгортання заходів проти «відмивання» саме в інтересах посилення протидії організованій злочинній діяльності.

Особливе значення з цього погляду мала Директива Ради ЄЕС від 10 червня 1991 р. (91/308 ЄЕС), яка націлювала на спрямуван­ня заходів протидії відмиванню у бік боротьби з організованою

363

1

Глава 4 ~

злочинністю. У 1996 р. Європарламент, розглядаючи виконання цієї Директиви, висунув вимоги, «щоб до злочинів з відмивання грошей належали усі види організованої злочинної діяльності», поширити законодавство по боротьбі з відмиванням на гроші від професійної та організованої злочинності. У 1999 р. Єврокомісія позитивно оцінила дію Директиви 1991 р. саме за «посилення за­хисту від організованої злочинності», а діяльність проти відмиван­ня як дедалі більш важливу частину комплексу заходів проти ос­танньої. У Плані дій щодо боротьби з організованою злочинністю, затвердженому у червні 1997 р. Радою юстиції та внутрішніх справ Євросоюзу передбачалося розширити підстави для повідомлення компетентних органів про фінансові операції, підозрілі щодо відмивання грошей. Згідно з зазначеними вимогами у законо­давстві багатьох європейських країн (Бельгія, Данія, Німеччина, Іспанія та ін.) відмивання прямо пов'язується з організованою злочинною діяльністю, а також із деякими формами суспільне не­безпечної поведінки, що ще не криміналізована (фіктивне бан­крутство, порушення довіри, комерційне шахрайство тощо). У Ди­рективі Комісії Євросоюзу від 17 липня 1999 р. країнам давалася рекомендація щодо визначення у законодавстві ознак криміналь­ної діяльності, яка створює кошти для відмивання. При цьому на­зивалися такі різновиди останньої: злочини, передбачені Віденсь­кою конвенцією проти наркобізнесу; участь у діяльності, пов'язаній з організованою злочинністю; обман, корупція, інша не­законна діяльність, що шкодить фінансовим інтересам ЄС; будь-яка інша кримінальна діяльність, визначена державою. Більшість країн прийняла ці настанови.

У листопаді 1999 р. в Неаполі на форумі з питань протидії міжнародній злочинності боротьба з відмиванням була визнана одним із найбільш ефективних інструментів у цьому напрямку. Нарешті, в Конвенції ООН проти транснаціональної організова­ної злочинності (Палермо, 2000 р.) в один ряд з останньою як за небезпекою, так і через сутнісну пов'язаність були поставлені та­кож високорівнева корупція і «відмивання» коштів від злочинної діяльності, передусім організованої.

Україна в 1995 р. приєдналася до Страсбурзької Конвенції, а у 1997 р. ратифікувала ЇЇ. Проте в країні тривалий час недооцінюва-

364

Організована злочинність та запобігання їй

лася потреба законодавчого регулювання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) коштів злочинного походження. Однією з причин цього було ігнорування застережень кримінологів про органічне походження справжнього відмивання від організованої злочинної діяльності, прибутки якої насправді прагнуть відмити. Відчувалося небажання висвітлити та упорядкувати практику банків та інших фінансових установ згідно з вимогами щодо недо­пущення відмивання коштів від організованої злочинної та іншої небажаної діяльності. Лише в грудні 1999 р. були визначені кон­цептуальні положення потрібного законопроекту, міністром юс­тиції була утворена міжвідомча робоча група, яку очолили пред­ставники Академії правових наук. Робота над законопроектом концептуально виходила з того, що за відмиванням коштів пере­важно стоїть організована злочинність. Цим зумовлювалося ро­зуміння сутності відмивання та форм його вияву, визначалися си­стема, структура, суб'єкти фінансового контролю, а головне —• наділення їх, передусім суб'єктів контролю державного рівня, та­кими правами, правовими засобами контролю, перевірки, зупи­нення підозрілих операцій, формами своєчасної та ділової взаємодії з правоохоронними органами, що були б адекватні у про­тистоянні загрозам, силам і можливостям вкрай небезпечного су­противника, яким є організована злочинність. Згідно з цими поло­женнями і вимогами до травня 2000 р. був підготовлений проект Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом», який був схвалений Міністерством юстиції, усіма центральними органами виконавчої влади, крім ДПА, а також Урядовим Комітетом Кабінету Міністрів. Проте подальший його розгляд за ініціативою керів­ництва ДПА був зупинений за вказівкою Президента Л. Кучми. Проект переданий для доопрацювання до Державної податкової адміністрації. Керівник останньої доводив, що в Україні відмиван­ня коштів має свою специфіку, яка полягає, головним чином, у то-^МУ, Що до відмивання спрямовуються кошти, отримані через ухи­лення від сплати податків, а тому функція державного контролю (моніторингу) фінансових операцій на предмет виявлення фактів відмивання має бути покладена на ДПА, а проведення досудового слідства — на його податкову міліцію. Через незгоду з такою по-

365