5. Правові та інституційні підвалини Європейського Союзу

ЄС утворився з трьох інтеграційних співтовариств, що Були утворені у 50-ті роки 20 століття.

У 1951р. – створено Європейське об’єднання вугілля і сталі ЄОВС (засновники Франція, ФРГ, Італія, Бенілюкс). В Паризькому договорі (1951 р.) про заснування Європейського співтовариства вугілля і сталі були закладені нові принципи взаємодії промисловців різних держав: координація й модернізація виробництва, відміна торговельних мит і кількісних обмежень на рух товарів, забезпечення рівноправного доступу для користувачів до джерел виробництва, заборона нечесного ведення конкуренції, зокрема, дискримінації за національною ознакою.

В Римському договорі (1957 р.) про заснування Європейського економічного співтовариства (засновники Франція, ФРГ, Італія, Бенілюкс) була визначена головна мета ЄЕС: створення спільного ринку на основі формування митного союзу, що передбачав вільне переміщення товарів, послуг капіталів і робочої сили; спільної політики щодо третіх країн і запровадження спільного митного тарифу; проведення спільної політики у сільському господарстві й транспорті. Тоді ж у 1957 р. Римі було укладено договір про створення Європейського співтовариства з атомної енергії (засновники Франція, ФРГ, Італія, Бенілюкс) .

Паризький і Римські договори заснували фундаментальні інституції Співтовариств (ЄСВС, ЄЕС, Євратому). Виконавчі функції Співтовариств були розподілені між двома установами спочатку окремих для кожного Співтовариства: Комісією й Радою міністрів. Договір про ЄЕС передбачив чотири основні інституції: Європейську парламентську асамблею, Раду, Комісію, Суд. Асамблея й Суд були спільними для всіх трьох Співтовариств.

Договір про злиття виконавчих органів підписано в Брюсселі 8 квітня 1965 і набув чинності 1 липня 1967, який передбачає єдину Комісію та Єдину Раду, для трьох Європейських співтовариств.

Єдиний європейський акт (1986 р.) визначив стратегічний курс і практичну політику Європейського співтовариства на багато років уперед. Європейський акт консолідував і закріпив правову основу інтеграційної політики, подальший розвиток отримала його інституційна структура. Єдиний Європейський акт прийняв рішення про завершення формування єдиного внутрішнього ринку товарів, послуг, капіталу і робочої сили; закріпив пріоритетне положення науково-дослідницької й технологічної політики Співтовариства.

Втілення положень Єдиного акту у життя зумовило перехід євроінтеграційних процесів до наступного важливого етапу - укладення Договору про створення Європейського Союзу (Маастрихтський договір 1992 р.). Маастрихтський договір визначив наступні цілі ЄС: сприяння соціально-економічному прогресові, зокрема, шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, посилення економічного і соціального згуртування й утворення економічного та валютного союзу з введенням з часом єдиної валюти; утвердження ідентичності ЄС на міжнародній арені, зокрема, шляхом, проведення спільної зовнішньої політики й політики безпеки, у тому числі визначення з часом спільної оборони; посилення захисту прав та інтересів громадян країн-членів шляхом установлення громадянства Союзу й розширення тісного співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Амстердамський договір, підписано 2 жовтня 1997 р., набрав чинності з 1 травня 1999 року. Угодою було запроваджено спільну політику у судовій сфері, у сфері вільного пересування людей та охорони здоров’я, а також надання нових повноважень Європарламенту.

Ніццький договір підписано 26 лютого 2001 року набрав чинності 1 лютого 2003 року. Договір вніс зміни до механізму перерозподілу представницьких квот в інституціях ЄС з урахуванням майбутнього розширення ЄС. Договір в Ніцці, колишній Договір ЄЕС і Договір про ЄС, були об'єднані в один зведений варіант.

Лісабонський договір був підписаний 13 грудня 2007 року. ратифікований всіма 27 країнами-членами і вступив у силу в грудні 2009 року. Його основними цілями є зробити ЄС більш демократичним, очікуванням європейських громадян на високі стандарти звітності, відкритості, прозорості та участі, і, зробити ЄС більш ефективним і здатним вирішувати глобальні виклики сучасності, такі, як зміна клімату, безпека та сталий розвиток. З 1 грудня 2009 року Європейський Союз набув права суб’єктності.