6. Позиційні зміни звуків у мові: редукція, оглушення приголосного у кінці слова.

Позиційні звукові зміни – фонетичні процеси, зумовлені місцем звука у слові і складі, наголошеною чи ненаголошеною позицією голосного.

Фонеми в мовленнєвому потоці ніколи не виступають у чистому вигляді. Вони, реалізуючись у звуках, так чи інакше взаємодіють одна з одною і внаслідок цього зазнають різних змін — виникають алофони (варіації й варіанти) або навіть чергування фонем.

Зміни у звучанні фонем зумовлюються нашими мовними органами. Переходячи від артикуляції одного звука до артикуляції наступного, ми або не встигаємо перевести мовні органи з одного положення в інше, або, навпаки, робимо це з випередженням. 1 кожного разу фонеми так чи інакше деформуються: якісь ознаки у них слабшають або й зовсім зникають, а якісь — з'являються.

Іноді причину зміни у звучанні фонем важко, а то й неможливо встановити, оскільки ця причина діяла лише в далекому минулому й від неї залишилися тільки наслідки як традиція, як фонетичний закон. Усі фонетичні зміни, як правило, зумовлені прагненням, з одного боку, полегшити вимовляння звуків, а з іншого — чіткіше донести їх до слухача.

Розрізняють чотири типи фонетичних змін: комбінаторні (асиміляційні й дисиміляційні), позиційні, фонетично не зумовлені та спонтанні.

Редукція полягає в скороченні тривалості, а також у зменшенні напруженості звуків. Ці процеси спричиняють втрату або нечіткість певних артикуляційних чи акустичних параметрів звука. Редукції частіше зазнають голосні, ніж приголосні. Редукція – ослаблення вимови ненаголошених голосних, результатом якого є їх якісна видозміна або повне зникнення.(рос. здрасьте (здраствуйте); Мариванна(Мария Ивановна)

Протеза – поява на початку слова додаткового звука для полегшення вимови.

(укр. вісім, вулиця – давньоруськ. осмь, рос. улица)

Позиційні фонетичні зміни можуть відбуватися не тільки на початку слова, а й наприкінці його. У цій позиції приголосні можуть втрачати певні свої ознаки. Дзвінкі оглушуються (год [гот]), м’які тверднуть (укр. звір – рос. зверь), проривні вимовляються без прориву перепони ( кіт, дід, раб), приголосні або голосні можуть взагалі втрачатися (спаси Біг – спасибі, сміюся – сміюсь).

7. Поняття фонеми, її ознаки і співвідношення зі звуком.

Звук як фізичне явище не виконує в мові розрізнювальної функції. Об’єктом лінгвального аспекту вивчення звуків є фонеми, їх представленість у мовленні. Фонеми реалізуються в конкретних звуках і за їх межами існувати не можуть. Але фонеми і звуки не збігаються, вони є різними одиницями.

Фонема – найменша одиниця мови, яка не має власного значення і виконує функцію розрізнення значення морфем та словоформ, будучи їх будівельним матеріалом.

Фонема є функціональним компонентом лише в межах значущих одиниць мови – у морфемах та словоформах. Поза ними вона не виконує ніяких функцій.

Для фонеми та звука характерні такі відмінності:

1. звук є ширшою одиницею, а фонема вужчою.

2. Фонема є величиною соціальною, а звук – індивідуальною. Фонеми спільні, однакові у всіх мовців, що належать до одного мовного колективу, а звуки кожна людина вимовляє по-своєму.

3. Звук є одиницею мовлення, а фонема – одиницею мови.

4. Фонеми виконують розрізнювальну, конститутивну і перцептивну функції, а звуки лише конститутивну і перцептивну. Фонеми служать для розрізнення значущих одиниць мови.

5. Звук є величиною конкретною, а фонема – абстрактною. Звуки, на відміну від фонем, можна почути. Фонеми є завжди узагальненням конкретних, індивідуальних звуків.

6. Звук є залежною одиницею, а фонема – незалежно. Звук може змінюватись залежно від його позиції в слові.

Якщо звуки точно передаються за допомогою фонетичної транскрипції, то фонеми відтворюють у фонематичній транскрипції.

Фонема і звук є явищами різного функціонального навантаження і різних рівнів. Фонеми являють собою одиниці мови, а звуки характерні лише для мовлення.