2 Тема.

ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ ФОНЕТИКИ І ФОНОЛОГІЇ.

1. Фонетика як розділ мовознавства, її види.

Фонетика (від гр. звуковий) – розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови: творення звуків, їхні акустичні властивості та функції, установлює закономірності звукових змін, що відбуваються в мовленнєвому потоці. Фонетика також вивчає поділ слова на склади, наголос та інтонацію. Розрізняють загальну фонетику (вивчає загальні особливості, характерні для звуків усіх мов) та конкретну фонетику (вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов).

Оскільки мову можна вивчати як у синхронічному, так і в діахронічному аспектах, то розрізняють описову та історичну фонетику. Описова фонетика вивчає звукову систему мови на певному етапі її розвитку. Історична фонетика встановлює формування звукової системи мови, закономірності й тенденції її розвитку.Дослідженням звуків за допомогою спеціальних приладів і методик займається експериментальна фонетика. Зіставна фонетика, виявляє і характеризує спільне і відмінне в звукових системах та просодичних засобах двох чи більше мов.

Фонетика має велике практичне значення. Знання з фонетики необхідні для створення алфавітів для безписемних мов, для удосконалення графіки й орфографії, для навчання орфоепії рідної і, особливо, іноземної мови (як правило, іноземну мову починають вивчати з фонетики), для виправлення недоліків мовлення (логопедія) і навчання розуміння звукової мови глухонімими (сурдопедагогіка), для автоматичного розпізнавання мовлення електронно-обчислювальною машиною (навчити машину розпізнавати передавану людським голосом інформацію).

2. Три аспекти вивчення звуків.

Фізuчнuй (акустичний) аспект звука виявляється у його звучанні, завдяки якому мовлення може передаватися і сприйматися. Зважаючи на фізичну природу звука, його визначають як коливання пружного середовища (повітря).

Фізіоголічний (біологічний) аспект включає репродуктивний компонент (творення звуків апаратом мовлення) і перцептивний компонент (сприймання звуків слуховим апаратом).

Лінгвістичний ( соціальний, функціональний, мовний) аспект полягає у розгляді звуків з точки зору їх функціонального навантаження. Цей аспект звука (фонему) вивчає фонологія. Оскільки фізіологічний аспект дослідження звуків має два вияви – репродуктивний (артикуляційний) і перцептивний, деякі мовознавці розрізняють акустичну, артикуляційну і перцептивну фонетику.

3. Фізіологічний аспект вивчення звуків: артикуляція, голосні і приголосні.

Фізіоголічний (біологічний) аспект включає репродуктивний компонент (творення звуків апаратом мовлення) і перцептивний компонент (сприймання звуків слуховим апаратом).

Утворення звука забезпечує артикуляція, тобто робота апарату мовлення. Вона полягає у підготовці резонаторів до вимови звука, а для приголосних ще і в утворенні на шляху повітряного струмені перешкоди.

В артикуляції звука розрізняють три фази:

1. приступ, або екскурсія: полягає в підготовленні апарату мовлення до творення звука;

2. витримка, або експозиція: вимова звука і збереження потрібного для його творення положення органів мовлення;

3. відступ, або рекурсія: закінчення творення звука, при якому органи мовлення перебудовуються для вимови наступного звука або ж переходять у стан спокою.

Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою.

Голосни́й звук - звук, що вимовляється за участю голосу й має вільну артикуляцію (творення).Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й піднімається: передня чи задня; піднесення — наскільки високо піднімається відповідна частина язика. Ряд голосних звуків визначається місцем напруження й підйому язика: передній: і\и\е; задній: а\о\у. Піднесення визначається висотою підйому язика. Піднесення інколи називається підняттям: високе (і\у), середнє (и\о), низьке (е\а). Система голосних називається вокалізмом.

Приголосні звуки — звуки, що творяться за допомогою голосу й шуму або тільки шуму. При їх вимові струмінь видихуваного повітря, проходячи через ротову порожнину, натряпляє на різноманітні перешкоди. Приголосний звук має напружену артикуляцію.

В українській мові є 32 приголосні фонеми.

Приголосні звуки класифікують:

• за участю голосу й шуму

• за місцем творення, тобто за місцем дії активних і пасивних мовних органів, які беруть участь у вимовлянні звуків

• за способом творення, або як саме утворюється звук

• за акустичним вираженням

• за твердістю і м'якістю, що залежить від ступеня наближення середньої частини язика до твердого піднебіння