Як iлюстрацiю можна навести опис одного iз занять у фобiчнiй групi.

Участь беруть психолог i п’ятеро дiтей: Антон, 7 рокiв — боїться собак; Борис, 7 рокiв — боїться бандитiв; Вiта, 8 рокiв —боїться грабiжникiв i взагалi чужих чоловiкiв; Галя, 7 рокiв —боїться привидiв; Данилко, 8 рокiв — боїться вчителiв, не говорить у школi.

Заняття починається з фiзичної розминки — перекидання м’яча по колу, передавання його за спиною, гри в “замри”. Психолог ніби помиляється, упускає м’яч частiше, нiж iншi учасники, але знов приєднується до гри.

Потiм дiтям роздають великi аркушi паперу, фломастери, гуаш і ножицi. Їм пропонують намалювати маску того персонажа, якого боїться дитина, і вирiзати її. Психолог хвалить кожну роботу, допомагає дитинi домалювати певнi деталi (якщо вона просить про це). Потім він пропонує Данилкові та Борисові помiнятися масками й розiграти зустрiч учителя з бандитом. Учитель займає мiсце у вiдгородженiй столами та стiльцями частинi кiмнати — квартирi. У дверi стукає бандит.

Учитель. Хто там?

Бандит. Перевiрка газу!

Учитель. Покажiть вашi документи.

Бандит. Вiдчиняй, а то дверi виламаю.

Учитель телефонує в мiлiцiю. Психолог пропонує Вiтi виконати роль мiлiцiонера й вiдвести бандита до в’язницi. Вiта радiсно погоджується й вiдводить. Психолог вiтає всiх дiтей iз вдалою грою та пропонує пограти Антонові й Галi. Антон виконує роль перехожого, а Галя (використовуючи маску собаки) — цуценяти, що загубилося. Антон гладить цуценя, годує його, вiдводить додому.

Потiм психолог пропонує дiтям намалювати картину “Як я не боюся свого страху”. Дiти малюють самостiйно, без втручання психолога. У результатi з’являються такi картини: Антон годує цуценя, Борис у мiлiцейськiй формi затримує бандита, Вiта телефонує до мiлiцiї, а у дверi ломиться бандит, Галя їсть торт разом iз привидом, Данилко пише на дошцi, учитель сидить за столом. Психолог дозволяє дiтям забрати цi малюнки додому. Закiнчується заняття фiзкультурною розминкою.

У ходi розвитку гри може бути етап агресiї до персонажiв, якi ранiше породжували страх. Це нормальне явище, i слiд просто не зважати на нього, поступово формуючи в процесi iгор адекватнi моделi поведiнки. Якщо виникає суперництво, агресiя мiж учасниками групи, можна дати їм можливiсть висловити свої почуття в ходi рольової гри та фiзичних вправ.

Робота групи вважатиметься успiшною, якщо в дітей зникають страхи та надлишкова агресiя, формуються навички боротьби зi страхом, нормалiзується поведiнка та нiчний сон. З дiтьми iз заїканням переважно займається логопед. Проте багато хто з них, крiм логопедичної корекцiї, потребує й допомоги психолога, особливо в разі невротичної форми заїкання, страху мовлення, порушеннях невербальної комунiкацiї.

Психологiчну корекцiю в разі заїкання слід спрямовувати на вироблення навичок релаксацiї, спiлкування, зняття страху мовлення. Оптимальний вiковий перiод для групової психокоригувальної роботи з тими, хто заїкається, — молодший пiдлiтковий вiк (11–13 рокiв). Для дошкiльникiв і старших пiдлiткiв доцiльнiше проводити iндивiдуальну роботу. У ходi корекцiї застосовують аутотренiнг, тренiнг вербальної та невербальної комунiкацiї, вiдпрацювання навичок контактної зв’язної мови та поведiнки в ситуацiях емоцiйного напруження. Тривалiсть групової психологiчної корекцiї зазвичай становить близько 1–1,5 мiсяця для режиму трьох зустрiчей на тиждень. У ходi аутотренiнгу можна застосовувати стандартну схему аутогенного тренування (АТ) чи настрою Ситiна. Технiками, що потребують гiпнозу, занурювання в стан трансу, можуть користуватися тільки висококвалiфiковані психотерапевти; їх не рекомендують для застосування в роботi з дiтьми та пiдлiтками, оскiльки вони можуть спровокувати судомнi напади та стiйкi порушення свiдомостi, призвести до фiксацiї небажаних емоцiйних станiв.