Вимоги до особистості й освіти тренера

Тренер — це людина, що організує роботу групи й несе відповідальність за її наслідки. З цього простого твердження випливають особливості відбору та підготовки тренерів. Бажано, щоб тренер мав психологічну чи педагогічну освіту, але цього недостатньо. Щоб самостійно вести тренінги, слід взяти участь в інших тренінгових програмах (чим більше — тим краще), перебуваючи у двох ролях: учасника та спостерігача. Учасник робить те, що й інші учасники групи, емоційно реагує на події, які відбуваються, запитує все, що хоче дізнатися. Мета учасника — відчути “на собі” все те, що відчуватимуть учасники в його власних групах. Тому чим активніша та реальніша ваша робота з групою, тим з більшою ймовірністю ви зможете передбачити й відчути можливі наслідки тієї чи іншої вправи. Спостерігач присутній у чужій групі чи переглядає з тренером відеозаписи. Це дає змогу стежити за реакціями групи на поведінку тренера, приміряти “на себе” те, що відбувається в групі, створювати моделі власного тренінгу. Після закінчення спостереження корисно вислухати коментарі тренера відносно того, що відбувалось у групі, та поставити запитання, які стосуються:

· мети кожної вправи;

· їх послідовності;

· ознак, за якими тренер дізнається про успішність своєї роботи;

· особливостей групової динаміки та ін.

Зручно записувати ці запитання під час спостереження, позаяк перебіг подій у групі змінюється з хвилини на хвилину і можна пропустити щось дійсно важливе. Коли ти тренер, то це твоя група, і все, що відбувається під час тренінгу, залежить від тебе й учасників (а не від організаторів програми, тренерів, яких ти бачив раніше, авторів книжок тощо). Тому бажано спрямувати свою увагу на групу, ті події, які відбуваються тут і зараз, а не на перегляд програми чи спогади про минулі тренінги. Особистісні якості тренера мають бути такими, щоб під час роботи він був спрямований на досягнення мети групи та допомогу учасникам у їхніх особистісних змінах.

Види тренерської компетентності. Професійна кваліфікація тренера складається з таких компонентів:

• технічної компетентності — уміння трансформувати поставлену замовником мету в систему конкретних навчальних завдань, підібрати відповідні вправи, застосувати їх практично;

• міжособистісної комунікативної компетентності — розвинутих комунікативних навичок, спостережливості щодо групових процесів і вміння інтерпретувати їх, високого рівня усвідомлення себе та розуміння інших;

• контекстуальної компетентності — володіння соціальним контекстом, у якому існує професія, не меншою мірою, ніж предметом тренінгу, розуміння, де та кого він навчає;

• адаптивної компетентності — здатності передбачати зміни в професії та пристосовуватися до них;

• концептуальної компетентності — володіння загальноприйнятими основами знань, на яких базується тренерська практика;

• інтегративної компетентності — уміння цілісно та швидко приймати потрібні рішення, творчо ставитися до своєї діяльності.

• комунікативна компетентність — це розвинуті комунікативні навички, вербальні та невербальні, уважність до групових процесів і вміння інтерпретувати їх, високий рівень усвідомлення власних особистісних характеристик і переконань, розуміння мотивів поведінки інших людей.

Якщо сталася істерика, учасникові слід зробити такі дії:

1. Повідомити про це тренера.

2. Перестати мучитися почуттям провини — є тренер, на те він і працює, щоб спричиняти й гасити істерики. Якщо тренер нічого не робить — перейти до п. 3.

3. Подумати про причину, яка зумовила таку реакцію. Чи завжди вона призводить саме до цього?

4. Відчути, що хочеться зробити зараз і тут:

· тихо поплакати півгодини;

· попрацювати над проблемою, що “спливла на поверхню”; одержати емоційну підтримку від інших учасників;

· посваритися з іншими учасниками (усіма чи через одного).

5. Повідомити про результати цих роздумів тренера.