Рентгенографія

Рентгенографія - метод рентгенологічного дослідження, при якому в ролі пристрою для реєстрації використовується рентгенівська плівка. Зображення предмета дістають на фотоплівці. Рентгенівську зйомку будь-якого органа проводять не менш ніж в двох взаємно перпендикулярних проекціях. Технічні умови зйомки автоматично задаються спеціальними приладами, що входять до комплекту рентгенівської установки. На рентгенограмах виявляється більше деталей зображення, ніж при рентгеноскопії.

Рентгенографічний метод характеризується значно більшою інформативністю, ніж рентгеноскопічний. Для аналізу рентгенограми можна залучити інших, більш досвідчених спеціалістів, і це є документ, який можна порівняти з наступними аналогічними знімками.

При рентгенографії сумарна експозиція в багато разів менша, ніж при рентгеноскопії (при рентгеноскопії, як видно з рис. 9.15, відстань між фокусами рентгенівської трубки і поверхнею тіла мінімальна - до 30-40 см, а час включення високої напруги на рентгенівській трубці є великим). За експозицією одне рентге­нівське обстеження еквівалентне 5-9 рентгенограмам. Пропорційно експозиції змінюється величина тканинних доз. Для підвищення роздільної здатності і зменшення променевихнавантажень використовують підсилювачі рентгенівського зобра­ження (ПРЗ). Застосування ПРЗ створює менші дозові навантаження, ніж при використанні звичайного екрана для рентгено­скопії. Проте і в цьому випадку при більшій тривалості обстеження можливі достатньо великі дозові навантаження.

З метою зниження доз опромінення рекомендується повна заміна рентгеноскопії на рентгенографію. Рентгеноскопічне дослідження, що проводиться за допомогою звичайного екрана без підсилювача рентгенівського зображення, повинно застосову­ватись тільки у виключних випадках.

Е лектрорентгенографія

У цьому методі реєстрація випромінювання, що пройшло через пацієнта, здійснюється фотопровідним шаром високо-омного напівпровідника (селену, окису цинку тощо). Напівпровідник наноситься на провідну основу - підложку. Перед одержанням зображення шар напівпровідника - селенову пластину - "збуджують", заряджаючи її іонами звичайно із коронного розряду в повітрі, а підложку заземлюють (рис. 9.16, а). У результаті на протилежних поверхнях селенової пластини з'являються заряди протилежних знаків (зверху +, знизу -), всередині пластини створюється електричне поле.

При опроміненні такої пластини рентгенівськими променями в результаті фотопровідності селену зменшується опір шару, що спонукає до стікання нанесених на п оверхню шару зарядів пропорційно освітленості. Заряди, що залишились після експону­вання, утворюють приховане електричне зображення (рис. 9.16, б). Його можна візуалізувати двома способами:

1 - такий: а) проявлення електрично зарядженим порошком (в сухому вигляді або у виді суспензії, див. рис. 9.16, в);

б ) закріплення безпосередньо на шарі або переносу на папір і закріплення (рис. 9.16, г);

2 - шляхом безпосереднього електронного зчитування.

М етод відрізняється високою економічністю (використовується звичайний папір замість дорогої рентгенівської плівки), швидкістю отримання готового знімка (2-2,5 хв), зручністю роботи на світлі без спеціальної фотолабораторії. При використанні цього методу 1 м² селенових пластин заміняє понад 3000 м² рентгенівської плівки і тим самим звільняється для інших цілей 40-50 кг срібла і 60-90 кг дефіцитної фотографічної желатини.

Променеве навантаження на хворого при електрорентгенографії із застосуванням пластин СЕРП-100-150 таке ж, як і при звичайній рентгенографії. Розробка більш чутливих до рентгенівського випромінювання напівпровідникових матеріалів є дуже актуальна проблема, яка дасть змогу знизити променеві навантаження.