2. Призначення та роль державних фінансів.

Головне призначення державних фінансів — сприяти через різноманітні фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод лю­дини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінан­сових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій на­селенню, утримання армії, органів усіх ланок влади.

Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фінан­сового механізму системи управління в державі. Від того, нас­кільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціаль­ного розвитку, добробут громадян. Важливе значення має те, скільки фінансових ресурсів від загальної кількості створюва­них у державі вона акумулює у своє розпорядження і на які ці­лі використовує. Проте ці загальні показники ще не дають пов­ної характеристики ефективності фінансового механізму.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих пот­реб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним гро­мадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, бороть­бу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів (ін­валіди, діти, престарілі), проведення фундаментальних науко­вих досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров'я тощо.

Розподіл фінансових ресурсів між суб'єктами володіння і розпорядження в 1992—2002 роках характеризують дані таб­лиці 1.

У 2002 році частка ресурсів, які мобілізуються до бюджету, досягла 27,5%. З урахуванням ресурсів, які мобілізуються в різ­ні види централізованих цільових фонди?, держава сконцентру­вала у/своєму розпорядженні 39,5% наявних фінансових ресурсів. Відповідно до 9,7% зменшилася частка фінансових ресурсів державних підприємницьких структур. Така тенденція позитив­но впливає на економічні та соціальні процеси в народному господарстві. За умов здійснення політики самофінансування суб'єкти? економічної діяльності зазначена тенденція є одним з визначальних факторії? економічного зростання і фінансової стабілізації.

Це свідчить про те, що держава будує свою фінансову полі­тику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі пе­рерозподілу фінансових ресурси? з метою прискорення зростан­ня матеріального виробництва і добробуту населення. Для побудови такої моделі потрібно визначити рівень втручання Держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов'язань держави із соціального забезпечення своїх грома­дян. Від цих факторії? залежить, яка частка валового внутріш­нього продукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створюваних державою.

Слід ураховувати, що необґрунтовано висока частка центра­лізації фінансових ресурсів? призводить до негативних наслідки?, оскільки централізовано важко здійснювати раціональний роз­поділ і забезпечити ефективне їх використання. Зниження цент­ралізації при високий частці державної власності зумовлює без­господарність і різкі перекоси в розподілі та використанні фінансових ресурсів, а в кінцевому підсумку — фінансовий розлад в державі.

Таблиця 1. Співвідношення показників державних фінансів України з валовим внутрішнім продуктом

Показники	1992	1994	1996	1998	1999	2000	2001	2002
	млн. крб.		млн. грн.
Валовий внутрішній продукт	5032,7	1203769,0	81,5	103,9	127,1	170,1	211.0	220,9
Доходи зведеного бюджету*	1103,3	404714,1	21,5	27,5	32,9	49,1	54,0	60,8
Ресурси централізованих фондів цільового призначення	707,3	123096,9	9,6	15,2	16,8	13,2	21,3	26,4
Ресурси державних підприємницьких структур	2532,5	384652,6	10,5	17,1	12,1	13,4	20,8	21,4
Всього державних фінансових ресурсів	4343, 1	912463,6	41,6	59,8	61,8	75,7	96,1	108,6
Питома вага державних фінансових ресурсів у ВВП, відсотків	86,3	75,8	51,0	57,5	48,6	44,6	45,6	49,2
В тому числі:
доходів зведеного бюджету	21,9	33,6	26,4	26,5	25,9	28,9	25,6	27,5
ресурсів централізованих фондів	14,1	10,2	11,8	14,6	13,2	7,8	10,1	12,0
ресурсів державних підприємницьких структур	50,3	32,0	12,8	16,4	9,5	7,9	9,9	9,7

*Крім Пенсійного фонду і Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та со­ціального захисту населення.

Потрібна також оптимізація перерозподілу фінансових ре­сурсів, що знаходяться в розпорядженні населення. Якщо дер­жава надмірно втручається в перерозподіл частки населення у валовому продукті, це підриває стимули до праці, знижує тем­пи економічного зростання. Водночас невтручання держави в цей процес або значне його скорочення також має негативні наслідки — стримує розвиток освіти, науки, призводить до зу­божіння окремих верств населення тощо.

Перерозподільчі процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, — це явища макрорівня, проте роль дер­жавних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і ме­тодах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами і в якій формі відбувається їхній рух, на яких засадах вони виділяються і ви­користовуються.

За умов ринку основними формами мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відраху­вання. Визначення об'єкта оподаткування або обчислення пла­тежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за несвоєчасну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні процеси, який ок­реслює роль фінансів на мікрорівні.

При використанні фінансових ресурсів держава визначає метод фінансування витрат — пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування або самофінансування. Ринкова еко­номіка передбачає залучення коштів через випуск акцій, облі­гацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі держави.