1.5 Висновки

Із таблиць та балансових схем видно, що використання на промислових підприємствах прямоточних систем водопостачання приводить до виникнення значних водовідборів, що потребують при використанні в якості джерела водопостачання річки І-1 багаторічного регулювання річкового стоку, а на перспективу необхідно передбачати територіальне перекидання частини стоку річки ІІ-1, що становить 7 м³/с. Для використання в якості джерела водопостачання річки ІІ-1 необхідні сезонне регулювання річкового стоку та перекидання стоку ріки ІІ-1, так як місто розташоване на березі ріки І-1. Регулювання стоку, тобто утворення водосховищ, призводить до виникнення матеріальних витрат та змін екологічної ситуації в районі будівництва, а саме – затоплення земель, підтоплення навколишньої території, зміни якості води тощо.

Якщо використовувати на промислових підприємствах оборотні системи водопостачання, витрати води, яку забирають з річки, зменшуються і виникає необхідність тільки багаторічного регулювання стоку річки І-1 без територіального перекидання стоку, або сезонного регулювання стоку річки ІІ-1. Таким чином, для раціонального використання водних ресурсів передбачаємо оборотну систему водопостачання на підприємствах, що надає можливість відмовитись від територіального перекидання стоку річки, достатньо тільки регулювання стоку річки І-1. Тобто за кількісною характеристикою обираємо річку І-1.

Питання для самоперевірки

1 Що є об’єктивним показником природної забезпеченості території водними ресурсами?

2 Для чого складають водогосподарські баланси?

3 Що таке водогосподарський баланс?

4 Які види водогосподарських балансів існують?

5 Що таке регулювання річкового стоку за часом і для чого його впроваджують?

6 Як здійснюють територіальний перерозподіл стоку і навіщо?

7 Позитивні сторони та негативні наслідки будівництва водосховищ?

Розділ 2 Якісний аналіз джерел водопостачання

2.1 Контроль якості води водойм і водостоків

Нормальне функціонування водогосподарчого комплексу неможливе без контролю якісних параметрів природних вод, яку подають споживачам.

Можливість використання природних вод залежить від вимог, які висуваються кожним видом водокористування до якості води. Під якістю природної води розуміють сукупність її властивостей, обумовлених характером домішок, що утримуються у воді. При цьому особливе значення має фізико-хімічний стан цих домішок. Особливу роль у формуванні якості природних вод, крім природних факторів, відіграє антропогенний вплив і насамперед скидання стічних вод, що утворюються внаслідок фізіологічної, господарської і виробничої діяльності людини.

Водойми і водотоки вважаються забрудненими, якщо за показниками складу і властивостей води вони стають частково або цілком непридатними для одного з видів водокористування. Єдиних загальнодержавних норм якості води, що використовується, і води в джерелі водопостачання немає, але для кожного конкретного виду водокористування можливо визначити її придатність або непридатність.

У нинішній час якість поверхневих вод нормовано для господарсько-питного, культурно-побутового і рибогосподарського водокористування (додатки Д, Е). Для перших двох категорій визначальними є санітарно-гігієнічні норми в створі, розташованому на водотоці на один кілометр вище за течією від пункту водокористування (водозабір для господарсько-питного водопостачання; місце купання, організованого відпочинку; територія населеного пункту і т.д.), а на непротічних водоймах – в одному кілометрі по обидва боки від пункту водокористування. Крім нормативів, повинні дотримуватися граничнодопустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, що встановлені для більше ніж 900 інгредієнтів, об'єднаних у групи за лімітуючою ознакою шкідливості (ЛОШ) – санітарно-токсикологічною, загальносанітарною і органолептичною. Перелік шкідливих речовин безупинно розширюється, а нормовані значення ГДК уточнюються гігієнічною наукою і санітарною практикою. З 1974 року забороняється відводити в водойми стічні води, що містять речовини, для яких не розроблені ГДК.

Поняття ЛОШ визначає характер найбільш несприятливого впливу на здоров'я населення, на органолептичні властивості води або на загальносанітарний стан водойми. Гранично припустима концентрація тієї або іншої речовини за ЛОШ встановлюється за найменшою граничною концентрацією. Наприклад, якщо поріг впливу речовини на санітарний режим водойми складає 2 мг/л, органолептичний поріг – 0,5 мг/л, за санітарно-токсикологічною ознакою – 0,01 мг/л, то лімітуючою ознакою шкідливості для цієї речовини буде санітарно-токсикологічна. Це означає, що дана речовина найбільш небезпечна за можливим впливом на організм і здоров'я людини і ця небезпека виникає раніше і за меншою концентрацією, ніж може проявитися несприятливий вплив шкідливих речовин на санітарний режим водойми і на органолептичні властивості води.

Приголомшлива частина шкідливих речовин, як видно з додатків К і Л, лімітується за загальносанітарною і органолептичною ознаками шкідливості, тому створюється істотний запас надійності в санітарно-токсикологічному відношенні, так як граничні концентрації для санітарно-токсикологічної ознаки будуть більші.

Нормативи якості води водних об'єктів для рибогосподарського використання встановлені стосовно двох категорій. До першої категорії відноситься використання водних об'єктів для збереження і відтворення цінних видів риб, що мають високу чутливість до кисню, до другої – використання водних об'єктів для інших водогосподарчих цілей. Категорія рибогосподарського використання визначається органами рибоохорони з урахуванням перспективного розвитку рибного господарства. Склад і властивості води рибогосподарських водних об'єктів повинні відповідати нормам (додаток Е) у створах, обумовлених органами рибоохорони, але не далі, ніж 500 м від випуску стічних вод. На ділянках масового нересту скидання стічних вод не дозволяється.

ГДК шкідливих речовин для рибогосподарських водойм і водотоків встановлені для більше, ніж 500 інгредієнтів, об'єднаних у групи за наступною ЛОШ: токсикологічною, санітарно-токсикологічною, органолептичною, рибогосподарською, загальносанітарною.

У контрольному (розрахунковому) створі водного об'єкта завжди присутні речовини, що відносяться до однієї й тієї ж ЛОШ і одночасно забруднюють водойму. У цьому випадку спостерігається посилення шкідливого впливу забруднюючих речовин, хоча концентрації кожного з них не перевищують ГДК. Концентрації таких речовин, що допускаються, визначають виходячи з умови, що сума відношень цих концентрацій до відповідної ГДК не повинна перевищувати одиниці.