Індивід і соціальна ситуація розвитку

Індивід – людина, як представник біологічного виду, будь-яка конкретна людина, безвідносно до її особистісних якостей та соціального статусу.

Коли ж починається процес соціалізації, коли дитина починає набувати життєвого досвіду, чи важливо це для неї?

Американський вчений Т.Верні у книзі «Скрытая жизнь ребёнка до его рождения» стверджує що: особистість дитини формується задовго до її появи на світ. Думки, хвилювання, відчуття матері передаються дитині. Вона не тільки сприймає їх, але й запам'ятовує. Ці враження визначають потім її характер, поведінку, ступінь психічного здоров'я.

Донедавна, життя до народження розглядалося з біологічної позиції - дозрівання плоду. Але багато спостережень свідчать, про те, що вагітна жінка переживає радісні хвилини, то ці почуття передаються дитині і добре впливають на розвиток її здібностей. Так як на цьому періоді у малюка починає функціювати слух, вестибулярне почуття, розвивається Н.С. Також вченими було встановлено, що маля не тільки чує стук материного серця, але й розуміє радісно воно б'ється чи ні. Є такі висновки і припущення: дитина внутрішньоутробно здатна накопичувати інформацію, вчитися до народження.

Під час внутрішньоутробного розвитку дитина може набувати перші ступені свого досвіду. Спочатку це спілкування з матір'ю (поштовхування). В цей період дорослі повинні домагатися, щоб рухова активність малюка стала засобом спілкування з зовнішнім світом (засобом комунікації).

Вже після народження дитині недостатньо лише задовольняти свої органічні потреби, їй необхідне спілкування з дорослою людиною.

Cпілкування – взаємодія двох чи більше людей, під час якої здійснюється обмін інформацією пізнавального або ефективно - оціночного характеру, а також вплив однієї людини на іншу.

Так в психології з'явилося нове поняття: потреба в спілкуванні. Спілкування почали досліджувати і виявили, що воно приносить дитині багато хвилювань і навпаки, позбавлений спілкування малюк сумує, особистість її травмується, і не тільки особистість, уповільнюється весь психічний розвиток.

Явище, яке виникло при дефіциті спілкування назвали - госпіталізмом.

Отже, спілкування - основне джерело соціалізації дитини дошкільного віку. У віці від народження до 1р.: емоційне спілкування з близькими дорослими. Від 1 року до 3 років: предметна діяльність - дитина впізнає властивості предметів і вчиться використовувати їх за призначенням. Від 3 до 7 років: основна діяльність - гра - як засіб набуття дитиною життєвого досвіду.

Становлення особистості дитини не може розглядатися у відриві від суспільства в якому вона живе, росте і розвивається, в переплетінні різноманітних зв'язків і стосунків. Виявляючи те, чи інше ставлення до малюка дорослі допомагають їй зрозуміти, що вона уявляє собою для оточуючих, озброюють її оціночними еталонами, мірками, знаннями про інших людей тощо.

2. Механізми соціалізації дитини

До механізмів соціалізації дитини відносяться: ідентифікація, наслідування, навіювання, соціальна фасилітація, конформність.

Ідентифікація (від лат. – ототожнювання) - це процес об'єднання дитиною себе з іншим індивідом або групою на основі включення в свій внутрішній світ і прийняття як власних норм, цінностей, зразків.

Це може проявитися у відкритому наслідуванню зразків, характерно для дошкільного віку - діти ростуть, засвоюють все більше норм, взаємин і форм поведінки, які властиві їх батькам, одноліткам, оточуючим людям. Дитина ідентифікує себе з іншими, переймає їх погляди і життєвий досвід.

Наслідування - це свідоме або несвідоме відтворення дитиною досвіду інших людей (наприклад, їх рухи, манери, вчинки, дії).