Тема: Соціалізація дитини в дошкільному віці

Мета: Познайомити студентів із особливостями соціалізації дитини в дошкільному віці. Сформувати уявлення про механізми та джерела соціалізації, а також відхилення процесу соціалізації.

План

1. Поняття «соціалізація». Особливості соціалізації сучасної дитини. Індивід і соціальна ситуація розвитку.

2. Механізми соціалізації дитини.

3. Джерела соціалізації. Особливості спілкування дитини з дорослими та однолітками.

4. Вплив формування мотивів поведінки на процес соціалізації дитини.

5. Норма і відхилення процесу соціалізації.

6. Психолого-педагогічні особливості соціалізації дошкільників в однодітних сім'ях.

Література:

1. Дуткевич Т.В. Дошкільна психологія: Навч.пос.- К.: Центр учбової літератури, 2007. -392с.

2. Люблінська Г. О. Дитяча психология.- К.: Вища школа.- М. 1972.

3. Мухина В.С. Детская психология. – М.: Просвещение, 1985. – 272 с.

4. Павелків Р.В., Цигикало О.П. Дитяча психологія: Навч. посіб.- К.: Академвидав, 2008. - 432с. (Альма-матер)

5. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посіб. для вищ. навч. закладів. – К.: Освіта 1998. – 255 с.

1. Поняття «соціалізація»

Поняття «соціалізація» походить від латинського sociall - суспільний. В психологію поняття «соціалізація» запровадив А.Бандура в 40-50-ті роки ХХ ст. В різних психологічних школах тлумачиться неоднаково. У вітчизняній психології проблема соціалізації розглядається у зв’язку з розвитком особистості в процесі її взаємодії з окремими людьми, соціальними групами і колективами. У процесі соціалізації людина набуває якостей, знань, формує свої переконання, оволодіває загальноприйнятими нормами життя в суспільстві. Соціалізація охоплює і пізнання людиною соціальної дійсності та оволодіння навичками спілкування і спільної діяльності. Засвоєння спільного досвіду розширює сферу спілкування і взаємодії людини з оточуючими, що позитивно впливає на розвиток її саморегуляції і формування самосвідомості. У вітчизняній психології найповніше досліджені процеси соціалізації в дитячій і соціальній психології, де в якості соціалізації розглядаються сім’я, ДНЗ, школа, ВНЗ, трудові, спортивні та інші колективи.

Соціалізація - це історично-зумовлений процес, який здійснюється в діяльності і спілкуванні, процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Особливості соціалізації сучасної дитини

Соціалізація передбачає процес різноманітного пізнання дитиною оточуючої її соціальної дійсності, пізнання навичками індивідуальної та колективної праці.

Особлива роль у соціалізації відводиться розвитку контактів індивіда з іншими людьми та спільній з ними суспільно-корисні їй діяльності. В процесі соціалізації дитина збагачується досвідом, набуває можливості і здатність стати особистістю.

Слід констату­вати парадоксальне явище: що більше сьогодні навколо дитини перебуває людей, то меншими стають її можливості для значущих людських контактів. Раніше світ маленької дитини складався з найрідніших і знайомих людей, яких вона могла спостерігати в різних життєвих обставинах. Нині ж для багатьох дошкільників місцеве оточення — це стовпище будинків, в яких мешкають «інші люди».

Будинки, квартири, одяг, обстановка стандартизовані без міри, несуттєво відрізняються один від одного. Досвід, що його набуває сучасна дитина, досить обмежений: вона мало часу про­водить з рідними, зранку йде до дитячого садка або школи, а додому повертається ввечері, коли батьки втомлені і заклопотані; рідко має нагоду спостерігати родичів або сусідів, зайнятих якоюсь професійною діяльністю; часто буває, що батько йде з дому ще до того, як дитина прокинулась, і повертається пізно, коли вона вже в ліжку.

Емоційні зв'язки між батьками й маленькими дітьми над­звичайно сильні в українських сім'ях. В них яскраво виражені материнські опіка, лагідність, вільні прояви взаємних симпатій. У перші роки життя дитини батьки, а надто мати, приділяють значну частину свого часу бесідам, іграм, прогулянкам з ди­тиною.

Проте батьківські любов і турбота ще не гарантують дитині нормальної соціалізації, що є особливим виховним завданням сім'ї. Соціальні зміни, які відбуваються в державі, реально по­значаються на житті сім'ї. Урбанізація, централізована освіта дітей, тривале перебування в дитячому садку і школі, професійна кар'єра матері чи батька формалізують стосунки між рідними людьми, обумовлюють непослідовність і несистематичність сі­мейних впливів на зростаючу особистість.

Останнім часом у житті багатьох сімей значна роль належить телевізору. У батьків виникає спокуса зайняти дитину переглядом телепередач, таким чином до мінімуму зводиться спілкування з нею. Коло тісних контактів дошкільника з рідними і знайомими звужується також і внаслідок виникнення тенденції до переходу дитини з ближчого дитячого садка або школи у віддаленіший з метою здобуття «освітніх переваг».

Якщо донедавна люди відвідували один одного цілими сім'я­ми, спілкувались широким колом, частувались за одним великим столом, то нині такі контакти рідшають, дорослі звикають харчу­ватись в одній кімнаті, а старші й молодші діти — в іншій. Перебуваючи у відпустці, батьки часто прагнуть позбутися своїх малюків, які привчаються проводити вільний час з чужими дорослими й дітьми різного віку. Дошкільник не потребує багато часу, щоб засвоїти поданий світом дорослих людей соціальний урок: «Відчепися від нас! Не заважай! Дай нам спокій!»

Науковці твердять, що дівчатка частіше спілкуються зі своїми батьками, а хлопчики — з друзями. Діти, зорієнтовані передусім на контакт з однолітками, а не батьками, мають неповні, не­виразні уявлення про себе, інших людей, негативно оцінюють своїх батьків, скаржаться на їхні вимогливість і контроль. Ваку­ум, що утворюється внаслідок самоусунення багатьох батьків від спілкування з дитиною, негативно позначається на соціальній позиції зростаючої особистості.

Моральний і емоційний вакуум, наявний у багатьох сім'ях, заповнюється телебаченням з його щоденним проповідуванням меркантильності, прагматизму, сили, натиску, енергійної дії, інтелектуалізму, насильства. Телебачення — особ­ливий, вражаючий і впливовий засіб інформації, який діє на свідомість дитини завдяки своїй образності, яскравості, вираз­ності, ілюзії доступності всього недосяжного, дорос­лого.

Дитина дошкільного віку сьогодні розвивається значно швид­ше, ніж десятиліття тому. Протягом дня вона може дізнатись завдяки телебаченню, радіо, книжкам, спілкуванню з оточую­чими людьми стільки, скільки раніше дитина дізнавалась упро­довж місяців і років. При цьому в неї лишається менше часу на внутрішню зосередженість, менше можли­востей для прояву фантазії, уяви. Величезний потік вражень витискує з життя малюків казку, мрію, тривалу, спільну з багатьма однолітками гру, неспішні розмови з рідними, які внаслідок цього втрачають свою роль «могутнього володаря» духовного світу дошкільнят.

Якщо раніше авторитет старших у родині грунтувався на безперечній перевазі в знаннях, уміннях, досвіді, то сьогодні в дорослих і дітей є безліч спільних джерел інформації: радіо- і телепередачі переглядають і слухають як батьки, так і найменші члени сім'ї.

Життя сучасної дитини дошкільного віку більше, ніж будь-коли, звільняється від безпосереднього контролю старших, на­самперед батьків. Соціальне наслідування відбу­вається передусім у колі однолітків. Якщо це трапляється без активної участі батьків, то в досвіді старших дошкільників у майбутньому також переважатимуть контакти з однолітками, вони засвоюватимуть типи поведінки, зумовлені саме цими кон­тактами. Таким чином обмежується засвоєння соціальних ролей, їхнього змісту й динаміки, знижується рівень соціальної компе­тентності дитини, погіршується процес її соціальної адаптації.

ВИСНОВКИ

Батьківські любов і турбота про дитину ще не гарантують її нормальної соціалізації. Остання передбачає активну співучасть батьків у житті дошкільника. Моральний і емоційний вакуум, що утворюється внаслідок самоусунення батьків від цієї співучас­ті, заповнюється телебаченням і радіо, підвищенням інтенсивнос­ті контактів дитини з однолітками і сторонніми. Це призводить до засвоєння нею небажаного стилю поведінки, до обмеження соціальної компетентності дитини.