37. Взаємовплив та взаємозбагачення модерн — джаз та класичного танцю

До кінця 60-х років джаз-танець міцно зайняв своє місце в ряду на правлінь сучасної хореографії. Його застосування було досить широко: побутовий танець, танець театральний, танець кіно, і, нарешті, чисто хореографічні вистави, створені мовою джазового танцю. Будучи «відкритою» системою, джазовий танець у своїх шуканнях звертається до засобів виразності інших систем і напрямків танцю, вбираючи в себе досягнення, відкриті танцем-модерн, класичним танцем, народної хореографією та іншими напрямками танцювального мистецтва. У результаті почався процес злиття основних шкіл сучасної хореографії і виникло нове художнє явище - модерн-джаз танець.

Існуючи поряд різні напрямки впливають один на одного, при цьому приймаючи в свій напрям нові рухи, техніки виконання.

Ми можемо спостерігати використання рухів класичного танцю в джаз — модерні і навпаки. Техніка виконання та навчання мала трансформацію під впливом одного напрямку на інший.

Загалом Взаємовплив та взаємозбагачення модерн — джаз та класичного танцю — це рушійна сила в хореографії шляхом долучення до інших культур та напрямків і технік виконання.

38. Репертуар хореографічного колективу. Формування репертуару дитячого хореографічного колективу

Вивчаючи педагогічний досвід естетичного виховання засобами хореографії, ми маємо можливість переконливо довести, що заняття танцем збагачують можливості виховної роботи з дітьми (естетичне та фізичне виховання, а також ріст загальної культури дітей).

Знайомство з танцювальним мистецтвом збільшує коло дитячих інтересів, залучає їх до творчого процесу в побудові образу танцю, виховує емоційне ставлення до мистецьких творів. Досвід роботи з дітьми показує, що танці з дією (сюжетом), який має розв'язку в кінці дії, емоційніше сприймаються дітьми, ніж танці, які несуть тільки певний настрій. Ця особливість дитячого сприйняття націлює педагога на побудову та розкриття танцювальних сюжетів, які б мали виховне значення.

Відбір та використання рухів в побудові конкретного образу розвивають у дітей спостережливість та фантазію. Щоб привернути увагу дітей до музики, необхідно ретельно підбирати музичний матеріал, який би був зрозумілий за будовою та змістом. Музика мусить допомагати дітям в розкритті хореографічного образу.

Репертуар у дитячих хореографічних гуртках створюється керівником, який є не тільки вчителем, а й автором та постановником. Саме тому, розкриваючи тему, треба шукати засоби виразності, створюючи текст та малюнок, драматургічно вибудовуючи хореографічний твір. Можна користуватися і творами інших авторів, які видані і рекомендовані для дитячого виконання.

Вибираючи сюжет для майбутньої постановки, треба враховувати можливості дітей за віком. Переносячи танці із групи в групу, варто робити зміни за змістом та формою не тільки тоді, коли вони складні для всієї групи, але й коли вони занадто легкі для неї.

Критеріями в підборі репертуару є доцільність, художність, доступність.

Доцільність — наскільки цікава для дітей сама творча робота і результат її з позиції виховних вимог.

Художність — мистецький рівень твору за жанром, формою, виразністю змісту, глибиною почуттів та рівнем виконання.

Доступність — коли доцільність і художність відповідають можливостям дітей. Треба враховувати можливість дитини зрозуміти ідею твору та технічно передати її, а тому переносити танці дорослих для дітей не бажано без обробки.

Тема є продуктом ідеї. Сюжет – конкретизація теми, якій при підборі або при написанні музики розробляється як сценарій. Виразником ідеї твору є виконавець, через почуття, думку та настрій якого розкриваються взаємовідносини між людьми.

Танець тим переконливіший і реалістичніший, чим більше засоби виразності відповідають характеру образу. Немає танцю без образу.

Постановча робота починається з творення композиції. Композиція – це складові танцю: побудова руху в просторі (малюнок та рухи), епізоди та фігури в часі, їх послідовність (драматургія).

Композиція танцю розкривається змістом з використанням законів у просторі і часі.

Простір-малюнок – це сукупність ліній (напряму), за якими виконавці рухаються по сцені. Лінійні, діагональні, рухи по колу з урахуванням трьох планів сцени і просценіуму, а також рельєфу (як третього сценічного виміру).

Все вищезгадане з використанням ракурсів збагачує композицію в просторі. Урізноманітнення досягається не тільки зміною напрямку, а й зміною темпу руху.

Хореографічний текст мусить бути простим і доступним дітям. Виразність рухів – це їх конкретність, типовість в характеристиці образу.

Танець має знайти ідейну та емоційну опору в музиці. Зміст та музична форма мусять відповідати змісту та формі хореографічного твору в тому випадку, коли музика пишеться на задум хореографа. Існує і інший зв'язок, коли зміст і музична форма визначають зміст і форму танцю. Ці умови виникають тоді, коли танець ставиться на вже написаний музичний твір, драматургія якого підказала хореографічне рішення.

Костюми виконавців мусять доповнювати хореографічний образ. Колорит, легкість, зручність — такі основні вимоги до дитячого сценічного костюма.

Основою дитячого репертуару можуть бути народні танці, бальні та класичні для учнів старших класів з відповідною підготовкою. Вся хореографічна робота з дітьми будується так, аби діти залишались дітьми з їх природною відвертістю та безпосередністю.