Глава 5

Правовідносини у сфері соціального забезпечення

означає, що вона не може бути суб'єктом правовідносин. Зви­чайно, не всі положення цивільної дієздатності підходять для інших галузей права. Тому фахівцями права розроблені кон­цепції трудової, шлюбно-сімейної, соціально-забезпечувальної, процесуальної та інших видів дієздатності, основою яких є цивільна дієздатність.

Особа є повністю дієздатною при досягненні повноліття (18 років), тобто фізичної, психічної та соціальної зрілості. Вважається, що з цього віку людина може розумно розпоря­джатися своїми правами, особисто виконувати покладені на неї обов'язки і самостійно нести відповідальність за неправомірні вчинки. У праві соціального забезпечення повна дієздатність настає з 16 років і пов'язана з отриманням паспорта й трудо­вою дієздатністю. Якщо повна цивільна дієздатність настає раніше, то вона враховується нормами права соціального за­безпечення при вступі у відповідні відносини.

Визнання людини повністю недієздатною у праві соціально­го забезпечення неможливе. Визнання особи недієздатною не може вести автоматично до втрати трудової, соціально-забезпе­чувальної і шлюбно-сімейної дієздатності. У цих відносинах за особою мають бути залишені окремі елементи дієздатності. Стан громадянської смерті не припустимий у праві соціального за­безпечення. Та й на практиці працівники соціальних служб враховують побажання осіб, визнаних недієздатними, напри­клад, при наданні соціальних послуг, зверненні до них з про­ханням надати грошову чи натуральну допомогу, влаштуванні в інтернатну установу тощо. Не слід забувати, що недієздатні і є одним із контингентів осіб, яким держава зобов'язана нада­вати соціальне забезпечення. Звернення недієздатної особи до органу соціального забезпечення не може служити підставою для припинення розгляду її справи чи скасування рішення про надання конкретного виду соціального забезпечення. Разом з тим це не є перешкодою для залучення до справи опікуна, а при потребі має ініціюватися його призначення чи позбавлен­ня опікунських прав, якщо з'ясується, що діє він не в інтере­сах недієздатної особи.

256

Немає сенсу в поділі соціально-забезпечувальної дієздатності на багато видів, як у цивільному праві. Досить двох видів: пов­ної і часткової, що передбачається для окремих випадків. Соці­ально-забезпечувальна дієздатність, в основному, пов'язуєть­ся із зверненням до органу соціального захисту із заявою про призначення пенсії, надання грошової допомоги, пільг чи ком­пенсацій або соціальних послуг. Після позитивного вирішення справи виникає лише питання про те, кому конкретно у руки дати матеріальні цінності. З моменту вручення їх припиняють дію норми права соціального забезпечення, а їм на зміну при­ходять норми цивільного права, а з ними — цивільна діє­здатність. Безпосереднє отримання соціальних послуг не по­в'язане з наявністю дієздатності.

У змісті дієздатності у сфері соціального забезпечення виді­ляються такі здатності: 1) своїми діями набувати для себе пра­ва на окремі види соціального забезпечення; 2) власноручно здійснювати права і створювати для себе обов'язки в соціаль­ному забезпеченні; 3) самостійно виконувати обов'язки та відпо­відати у разі їх порушення. У соціальному забезпеченні не так уже й багато обов'язків покладається на фізичних осіб, і, в ос­новному, вони стосуються надання достовірної інформації. При недостатності дієздатності однієї особи вона доповнюється дієздатністю іншої особи.

Дієздатність у сфері соціального забезпечення — це здатність особи самостійно або за допомогою працівників органів соціаль­ного захисту населення чи законного представника здійснюва­ти права і виконувати обов'язки у сфері соціального забезпе­чення. Сприяння у здійсненні дієздатності — характерна риса соціально-забезпечувальної дієздатності.

5.2.3. Юридичні факти у праві соціального забезпечення

257

Як відомо, право виникло разом з державою, а це означає, що з давніх-давен використовується практика відбору соціальних фактів для включення в норми права як їх правових моделей,

17 — 5-747