Галузеві статистичні моделі оцінки ймовірності банкрутства за в. Вітлінським*

Галузі національної економіки	Загальний вид моделі	Критичне значення
Машинобудування	Z = 0,36 – 0,44 КП + 0,02 К3	5,4
Вугледобування	Z = 4,22 – 3,96 КП – 0,02 К3	1,1
Торгівля	Z = - 3,78 – 3,43 КП + 0,11 К3	2,1

^*Вітлінський В., Пернарівський О. Інтелектуалізовано кількісна оцінка

кредитоспроможності позичальника // Фінанси України, 1998, № 6, с. 5-13.

Найбільш поширені моделі оцінювання ризику банкрутства підприємства наведені у таблиці 9.5.

Рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємство неплатоспроможними приймають у вітчизняній практиці з урахуванням наявності реальної можливості у підприємства-боржника відновити платоспроможність протягом певного періоду часу. Для оцінки цієї можливості використовують коефіцієнт відновлення платоспроможності (К_В). Цей коефіцієнт розраховують в тому випадку, коли хоча б один із параметрів, що входять в алгоритм його розрахунку має значення менше за нормативне. Для відновлення платоспроможності виділяється термін у півроку (6 місяців), а сам коефіцієнт розраховують за формулою:

,

де К_ПЛП і К_ПЛК – фактичне значення коефіцієнтів загальної

платоспроможності на початок і кінець аналізованого

періоду, коеф.;

Т – тривалість звітного періоду у місяцях, міс.

Коли коефіцієнт відновлення платоспроможності набуває значення меншого за 1, то це свідчить, що у підприємства немає реальної можливості відновити платоспроможність. Коли коефіцієнт загальної платоспроможності більший або дорівнює 2, а коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами більший або дорівнює 0,1, то розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності (К_ВТ) за період у три місяці. Коефіцієнт втрати платоспроможності за аналогією буде визначатися

.

Таблиця 9.5

Моделі оцінювання ризику банкрутства підприємств

№ з/п	Найменування	Країна, в якій розроблена модель	Спосіб розрахунку	Значення результативного показника щодо ймовірності банкрутства
1	2	3	4	5
1.	Модель Е. І. Альтмана (482вох факторна)	США, 1968	Z = - 0,3877 – 1,0736X1 + 0,0579X2	Z = 0 – на 50% Z < 0 – менше 50 % Z>0- більше 50%
2.	Модель Е.І.Альтмана (п’ятифакторна)	США, 1968	Z = l,2X1 + 1,4X2 + 3,3X3 + 0,6X4 + 1,0X5	Z< 1,81 – висока 1,81< Z< 2,99 - не визначена Z > 2,99 – низька
3.	Модель Е.І.Альтмана для підприємств, акції яких не котируються на біржі	США	Z = 0,717 X1 + 0„847X2 + 3,107X3 + 0,42Х4(на основі балансової вартості капіталу) + 0,995Х5	Z< 1,81 – висока 1,81< Z< 2,99 – не визначена Z > 2,99 – низька
4.	Модель Р.Таффлера і Х.Тішоу	Великобританія 1997	Z = 0,53 X1 + 0,13Х2 + 0,18Х3 + 0,16Х4	Z < 0,2 – висока 0,2 < Z< 0,29 – не визначена Z > 0,3 – низька
5.	Модель Лиса	Великобританія 1972	Z = 0,063 X1 + 0,092Х2 + 0,057Х3 + 0,001Х4	Z< 0,037 – висока Z>0,037 – низька
6.	Модель - R (ІДЕА) (Давидової-Белікова)	Росія	R = 8,38Х1 + Х2 + 0,054Х3 + 0,63Х4	R < 0 – максимальна (90-100%); 0< R < 0,18 – висока (6-80%); 0,18< R < 0,32 - середня (35-50%); 0,32< R < 0,42 – низька (15-20%); R >0,42 – мінімальна (до 10%)
7.	Модель Дж.Фулмера (Fulmer, John G.)	Fulmer et al, 1984, США	Н = 5,528Х1+0,212Х2+0,073Х3+1,27Х4- -0,12Х5+2,335Х6+0,575Х7+1,083Х8+ +0,894Х9 -3,075	Якщо Н < 0 – крах неминучий
8.	Модель Л.В.Спрінгейта (Springate, Gordon L. V.)	Університет Симона Фрезер, 1978	Z = 1,03Х1+3,07Х2+0,66Х3 +0,4Х4	Z < 0,862 – оцінка крах

Закінчення табл. 9.5

1	2	3	4	5
9.	Метод Париж-Дафін	Університет Париж - Дафин	Z =-0,16Х1-0,22Х2+0,87Хз+0,10Х4-0,24Х5	Ймовірність затримки платежів при значенні Z: Z>0,21-100%; 0,21<Z<0,048 -90%; 0,048< Z<0,002-80%; 0,002< Z<-0,026 - 70%; -0,026< Z<-0,068 -50%; -0,068< Z<-0,087 -40%; -0,087< Z<-0,107 -30%; -0,107< Z<-0,131 -20%; -0,131<Z<-0,164-10%;
10.	Метод Беєрмана	Німеччина, 1976	Z=0,077X1+0,813X2+0,124X3-0,105X4- -0,063Х5+0,061Х6+0,268Х7+217Х8+ +0,012Х9+ 0,165Х10	Z>0,32 - висока загроза банкрутства; 0,32<Z<0,236 - не визначено; Z<0,236 - низька;
11.	Модель Терещенко О.О.	Україна, 2002; дискримінант залежить від галузі. В даному випадку сільське господарство	Z =0,105Х1+1,567Х2+0,301Хз+1,375Х4- -1,689Х8+0,168Х9-0,260	Z< -0,8 - зона фінансової кризи; -0,8<Z<0,48 - зона додаткового аналізу; 2>0,48 - зона фінансової стійкості;
12.	Модель М.А. Федотової	Росія	Z = - 0,3877 -1,0736 X1 + 0,0579Х2	При негативному значенні індексу Z ймовірно, що підприємство є платоспроможним
13.	Модель Р.С.Сайфуліна і Г.Г.Кадикова	Росія	Z=2Х1 +0,1Х2 +0,08Х3 +0,45Х4+Х5	Z > 1 - низька ймовірність банкрутства; Z < 1 - незадовільний фінансовий стан.
14.	Комп'ютерна модель	Росія	Z = 1,2*Коб + 3,3*Кр + 0,6*КП + 1,0*КОТ	при Z<1,81, коли ймовірність банкрутства висока, значення ризику буде 5%; коли 1,81<Z<2,765 значення ризику можна приймати від 4% до 3%; коли 2,765<Z<2,99 значення ризику можна приймати від 2% до 1%; при Z>2,99 значення ризику 0%

Якщо підприємству не вдається забезпечити стійкі теми економічного зростання, то для відновлення платоспроможності воно вдається до надзвичайних заходів, до яких належить:

• продаж частини нерухомого майна;

• збільшення статутного капіталу через додаткову емісію акцій;

• залучення довгострокових позик для поповнення оборотних активів;

• отримання цільового фінансування, бюджету та міжнародних фондів.

Для подолання банкрутства та напрацювання системи фінансового оздоровлення господарюючих суб’єктів використовують механізм санації. Під санацією розуміють комплекс послідовних взаємозв’язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічно­го, організаційного та соціального характеру, які спрямовані на подолання неплатоспроможності і відновлення чи досягнення прибутковості у довгостроковому періоді. Загальна модель санації підприємств передбачає такі види робіт (рис. 9.2).

Рис. 9.2. Загальна модель санації

Рішення щодо проведення санації можна приймати з ініціативи суб’єкта господарювання, фінансово-кредитної установки, агентства з питань запобігання банкрутствам підприємств та Національного банку України.

Визначаючи доцільність проведення санації, враховуються, що будь-які організаційно-економічні заходи внутрішнього виробничо-фінансового менеджменту щодо фінансової стабілізації не мали успіху і фінансова криза на підприємстві поглиблюється.

При дотриманні стратегії санації вибирають оборонну чи наступальну концепції. При оборонній концепції забезпечують скорочення обсягів операційної та інвестиційної діяльності, виділення в самостійні господарські одиниці окремих підрозділів, продаж реальних інвестицій та залучення зовнішньої фінансової допомоги. При наступальній концепції забезпечується конверсія операційної та інвестиційної діяльності з метою збільшення доходів і мінімізації витрат, а залучені фінансові ресурси спрямовує на інновації.

За характеристиками фінансової кризи вибирають програму санації або через погашення фінансового боргу, або шляхом реструктуризації. Погашення фінансового боргу можуть здійснювати власники підприємства, кредитори або банки. При реструктуризації санаторами виступають власники підприємства, кредитори, сторонні господарюючі суб’єкти, трудовий колектив.

Проект (бізнес-план) санації охоплює такі розділи: загальна оцінка стану санованого об’єкту оцінка кризового стану, вибір концепції і форми санації, система заходів санації, очікуваний результат.

Виконання та контроль проекту санації забезпечується системою його моніторингу.

Найчастіше санацію підприємств проводять шляхом реструктуризації (реорганізації). Згідно з методичними рекомендаціями Мінекономіки України під реструктуризацією розуміють проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових норм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів конкурентоспроможності продукції, підвищення ефективності виробництва.

Серед процедур фінансового оздоровлення варто виділити реструктуризацію:

• системи управління підприємством;

• акціонерного капіталу для формування ефективного власника;

• майна підприємства для формування ефективної ринкової структури активів і збільшення їх прибутковості;

• зобов’язань підприємства для подолання кризи платежів.

Реструктуризація підприємства передбачає насамперед реформування його структури та бізнесу. Якщо правильно обрано стратегію фінансового оздоровлення, то вона вигідна всім учасникам ділового партнерства, проте часто супроводжується жорстким протистоянням інтересів власників, менеджерів, кредиторів, трудового колективу, держави, органів місцевого самоврядування.

Основні напрямки санації підприємства шляхом реструктуризації:

• зміна профільно-виробничої діяльності;

• ліквідації нерентабельних виробництв;

• продаж частини майна;

• злиття, приєднання, поглинання та поділ підприємства-боржника;

• переведення підприємства у відкрите акціонерне товариство;

• передача в оренду чи приватизація.

До процедур реструктуризації фінансового боргу належать:

• отримання дотацій і субвенцій за рахунок бюджету;

• державне та банківське пільгове кредитування і державна гарантія банківських кредитів для санованих підприємств;

• списання заборгованості;

• продаж боргових зобов’язань третім особам;

• залік взаємних вимог і зобов’язань;

• переоформлення заборгованості у позику;

• переведення короткострокових зобов’язань у довгострокові;

• погашення заборгованості майном і майновими правами;

• випуск облігацій і інших цінних паперів під гарантію санатора.

Проблемами санації та банкрутства підприємств в Україні займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій.