481

Розділ 9. Аналіз економічного зростання підприємства

Розділ 9 аналіз економічного зростання

9.1. Зміст політики економічного зростання

9.2. Аналіз і оцінка ймовірності банкрутства

9.3. Аналіз ділової активності

9.4. Методика порівняльної рейтингової оцінки економічного

зростання

Ключові терміни і поняття

Економічне зростання. Фінансова криза. Примусове, фіктивне, навмисне банкрутство. Діагностика ймовірності банкрутства. Відновлення платоспроможності. Санація. Ділова активність. Реструктуризація. Показники ділової активності. Ділова активність стратегічного наміру. Реінвестування прибутку. Збалансоване зростання. Нейтральний грошовий потік. Матриця стандартизації. Критичне значення фінансового показника. Рейтингова оцінка. Модель рейтингової оцінки.

9.1. Зміст політики економічного зростання

Процес становлення ринкової економіки України пов’язаний з глибоким реформуванням всього організаційно-економічного механізму діяльності суб’єктів господарювання. В умовах планової економіки ця діяльність була зорієнтована на централізований розподіл замовлень і ресурсів для її виконання, а закони попиту і пропозицій, меркантильності економічних відносин ігнорували. Становлення ринкових відносин через механізм макроекономічної політики (приватизація, лібералізація цін, вільна конкуренція і т.п.) хоча й давало певні позитивні результати, проте це не забезпечило прогресивної динаміки економічного зростання. Об’єкти національної економіки отримали самостійність і у них виникли завдання, які раніше не вирішувалися і яких не могли розв’язати, використовуючи традиційні підходи і методи управління. Це призвело до пошуку способів адаптації, до змін зовнішнього економічного середовища, які мали негативні наслідки як для кожного суб’єкта господарювання, так і для національної економіки в цілому. До них можна віднести: неплатежі, бартер, взаємозаліки, уникнення оподаткування, продаж майна, використання ринкової монополії, неправильні фінансові операції, “корумповане партнерство”, нелегальний бізнес тощо.

Для виходу з такої ситуації треба визначити пріоритети мікроекономічної політики через становлення системи внутрігосподарських економічних відносин у контексті ринкових макроекономічних перетворень. Найхарактерніші для сучасних господарюючих систем проблеми, які перешкоджають їх ефективному функціонуванню:

• неефективність системи управління, яка виражається відсутністю стратегії діяльності та орієнтації на короткострокові результати, недостатні знання кон’юнктури ринку, непрофесіоналізм менеджерів і персоналу, відсутність трудової мотивації, неефективність фінансового менеджменту та управління витратами;

• низький рівень відповідальності керівників перед учасниками (засновниками) за наслідки управлінських рішень і раціональне використання економічного потенціалу;

• незабезпеченість єдності господарюючого суб’єкта як майнового комплексу, враховуючи землю під об’єктами нерухомості, що знижує їх інвестиційну привабливість;

• відсутність ефективних систем підтримки та захисту від недобросовісної конкуренції, прозорої і дієвої системи державного регулювання економіки;

• практику перехресного субсидіювання, деформовану структуру витрат виробництва внаслідок диференціацій цін і тарифів на товари та послуги природних монополій, що впливає на конкурентоспроможність суб’єктів господарювання;

• неефективна фіскальна політика держави та надмірний податковий тягар, що знижують відтворювальні можливості господарюючих суб’єктів.

Зміни макроекономічної та мікроекономічної політики повинні забезпечувати стійке зростання національної економіки. При такому зростанні нівелюються суперечності між необмеженими потребами і обмеженими ресурсами, формується економічна база стимулювання підприємництва, зменшується соціально-політична напруга та досягається гармонійний розвиток особистості працівників. Економічне зростання можливе лише при наявності внутрішніх і зовнішніх джерел його фінансування. Внутрішнє фінансування досягається за рахунок коштів, отриманих від продуктивної діяльності і прибутку, амортизаційних відрахувань, продажу чи передачі в оренду майна, зовнішнє фінансування досягається за рахунок джерел, які непов’язані з продуктивною діяльністю підприємств: внесків власників у статутний капітал (безпосередньо або через купівлю акцій), кредит, зобов’язання боржників, державні субсидії та ін.

При нестачі джерел фінансування потреб життєдіяльності економічних систем виникає фінансова криза. Під фінансовою кризою розуміють стан розбалансованості грошових потоків, що загрожує неплатоспроможності та банкрутству.

Фінансова криза може бути зумовлена внутрішніми та зовнішніми факторами. До внутрішніх факторів належать недосконалість організаційно-управлінської структури підприємства, неконкурентоспроможність технології виробництва, зниження технічного рівня та культури виробництва, нераціональна виробничо-збутова логістика, низький рівень виробничо-фінансового менеджменту, втрат ринкових позицій через незадовільний маркетинг та стан ділового партнерства. До зовнішніх факторів можна віднести: високий рівень інфляції, недосконалість програм економічного реформування, політична нестабільність, недосконалість і нестабільність державного регулювання економіки, посилення монополізму чи конкуренції на ринку тощо. Сюди також належить менталітет народу, національна свідомість, життєвий рівень громадян, розвиток науки і техніки, міжнародні інтеграційні процеси і т.п.

У забезпеченні економічного зростання велика роль належить процесам економічного моніторингу діяльності підприємств, спрямованого на аналіз і оцінку ділової активності господарюючих суб’єктів, ризик підприємництва, кризових явищ фінансування, втрати ринкових позицій тощо.