2.3. Гігієна воли

Гігієнічне значення води. Забезпечення населення якісною пит­ною водою - чи не найактуальніша проблема, ш;о постала перед людством у третьому тисячолітті.

Зарадити справі у розв'язанні нагальних завдань сучасності може перехід людства до стратегії сталого розвитку, пдо має за­безпечити ощадливе використання природних ресурсів, скоро­чення викидів у довкілля твердих, рідких і газоподібних від­ходів шляхом їх повторного залучення у виробничий процес. На жаль, ситуація з водопостачанням є гострою в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються. На сьогодні близько 20% населення планети користується для питних і санітарно-гігіє­нічних потреб недоброякісною питною водою, яка забруднена різноманітними природними і штучними хімічними речовина­ми та патогенними агентами. Очевидно, що й в Україні санітар­но-епідеміологічна ситуація є незадовільною: щороку реєстру­ється 7-9 млн хворих на гострі шлунково-кишкові хвороби і інфекційні гепатити, основною ланкою поширення яких є не­доброякісна питна вода та низький рівень санітарно-гігієніч­ної культури.

На жаль, поверхневі прісноводні водойми, як і океанічні си­стеми, перебувають нині у вкрай занедбаному стані через надмір­не техногенне перетворення і забруднення. Унаслідок цього по­верхневі водойми, які слугують для питного і господарського за­безпечення людей, стали поділяти на категорії. Так, відповідно до директиви країн ЄС № 75/440, 1975 «Характеристика якості поверхневих вод» водойми питного і господарського призначен­ня поділено на три категорії з двома підкатегоріями кожна, тоб­то всього шість рангів (класів) якості вод. Ця класифікація, з одного боку, необхідна для розроблення заходів охорони водойм і управління ними, а з іншого - для науково обґрунтованого під­бору технологічних операцій очищення природної води та пере­творення її на питну воду. Для найчистіших водойм категорії А1 перед її подачею у водогони достатньо простої фізичної обробки, наприклад, фільтрування і дезінфекції. Вода з водойм категорії А2, яка має трохи гіршу якість, уже потребує, крім фізичної, ще й хімічної обробки (коагуляція, флокуляція, фільтрування) та, звичайно, дезінфекції. Більш забруднені води евтрофікованих (збагачених біогенними елементами) водойм (категорія A3) ви­магають інтенсивної фізико-хімічної обробки (коагуляція, фло­куляція, фільтрування, адсорбція, озонування, остаточне хло­рування).

71

Складніша справа з іншими джерелами водопостачання насе­лення, які вважаються другорядними (артезіанські, ґрунтові води тощо). Для доочищення таких вод згадані вище технології або не­придатні, або для їх кондиціювання можна застосовувати лише окремі операції: фільтрування, дезінфекцію, зворотний осмос, іонний обмін, адсорбцію тощо.

До основних гігієнічних вимог до питної води належать:

• бездоганні органолептичні та фізичні якості;

• оптимальний хімічний склад;

• неспроможність погіршення біологічної цінності їжі;

• оптимальна жорсткість;

• вміст радіоактивних та токсичних хімічних речовин не пови­нен перевищувати ГДК та ГДР (гранично допустимий рівень);

• відсутність патогенних мікроорганізмів.

Природно, що особливу увагу як з фізіолого-гігієнічних, так і з медичних позицій привертає визначення епідеміологічного та ендемічного значення води. Які ж захворювання можуть виника­ти через споживання недоброякісної води?

1. Інфекційні хвороби бактеріальної природи. Доведена можли­вість передачі через воду таких кишкових інфекцій, як холе­ра, черевний тиф, сальмонельоз, дизентерія, паратифи, а та­кож бруцельоз, лептоспіроз, псевдотуберкульоз, чума та ту­ляремія. Так, вода є одним із провідних факторів розвитку ве­ликих епідемій і навіть пандемій черевного тифу та холери.

2. Вірусні захворювання. Через воду можуть передаватися такі вірусні захворювання як: вірусний гепатит (А); поліомієліт; адено-, рео- та ентеровірусні інфекції.

3. Протозойні інфекції. До протозойних інфекцій, у першу чер­гу, відносять такі захворювання, як балантадіоз та амебна ди­зентерія.

4. Гельмінтози. Вода - один із провідних факторів у патогенезі виникнення таких гельмінтозів, як: аскаридоз, дифілоботріоз, шистосомоз, лямбліоз, анкілостомідоз тощо.

5. Захворювання, иі,о зумовлені хімічним складом води. Серед цієї досить великої групи захворювань слід розрізняти:

а) захворювання, що виникають через споживання води, яка має високу або, навпаки, низьку твердість. Висока твердість води зумовлює виникнення так званих «кам'яних захворювань» (се­чокам'яна, нирковокам'яна, жовчокам'яна хвороба), а також подагри. Натомість вода з низькою твердістю сприяє виник­ненню сердцево-судинних захворювань та розвитку остеопо-ротичних змін у кістковій системі;

72

б) захворювання, зумовлені високим вмістом у воді речовин азот­ ного походження (нітратів, нітритів та нітрозоамінів). З висо­ ким вмістом у питній воді нітратів та нітритів пов'язане таке захворювання, як водно-нітратна метгемоглобінемія;

в) біогеохімічні ендемії - захворювання, пов'язані зі споживан­ ням води, яка містить неадекватну (підвищену або знижену) до гігієнічних вимог кількість мікроелементів.

До найбільш поширених біогеохімічних ендемій відносять:

• флюороз, зумовлений високим вмістом у воді фтору (F) (понад 2 мг/л);

• карієс, причиною якого є недостатність F як у харчовому раціоні людини, так і в питній воді (менше ніж 0,7 мг/л);

• ендемічний зоб, що виникає внаслідок дефіциту йоду (І) у питній воді;

• молібденовий артрит або ендемічна подагра, що зумовлені підвищеним вмістом молібдену (Мо) у воді;

• ендемічна «уровська» хвороба, причиною якої є підвищена концентрація в питній воді стронцію (Sr), що, як відомо, є своєрідним кальцієм (Са), а основними клі­нічними проявами розвиток хондро- та остедистрофій, інших порушень у стані кісткової системи;

• борний ентерит, що виникає через надлишок вмісту бору (В) у питній воді.

Основними шляхами профілактики біогеохімічних енде­мій є:

• додавання мікроелемента, що знаходиться в недостатній кількості, у питну воду та кухонну сіль;

• використання фармацевтичних препаратів;

• збагачення мінеральних добрив мікроелементами, що містяться в недостатній кількості;

• завезення морських продуктів, які багаті на вміст мікро­елементів, і насамперед йоду;

г) захворювання, що пов'язані з наявністю в питній воді токсич­ них хімічних речовин (As, Рв, Cd, Та, Hg та ін.).

Стандартизація якості питної води є одним із найважливіших профілактичних заходів і має велику історію. Критерії безпеки води для здоров'я змінювалися з розширенням медичних і біологічних знань. Відповідно відбувалися зміни й у структурі гігієнічних вимог до води.

В історії гігієнічного нормування якості питної води розріз­няють чотири етапи:

1. Органолептичний - належить до стародавніх часів. У пра­цях учених вже тоді зустрічалися певні орієнтири щодо оцінки якості питної води. Зокрема, за свідченням Гіппократа (трактат

73

«Про повітря, воду та місцевості») та Вітрувія (трактат «10 книг з архітектури»), щоб відрізнити чисту, тобто «здорову», воду, від непридатної, «нездорової», слід використовувати такі зовнішні ознаки її якості, як прозорість, смак, запах тощо.

Слід зазначити, що органолептичний спосіб оцінки якості води панував протягом багатьох століть.

2. Етап кількісного та якісного хімічного аналізу, становлен­ ня якого пов'язане з відкриттями видатних вчених Ломоносова та Лавуазье в галузі хімії, а його початок датується серединою XVIII століття.

Органолептичні властивості води як основний та єдиний по­казник її якості у цей період відходять на другий план. Натомість пріоритетними стають результати хімічного аналізу.

Природно, що вибір методів дослідження визначається їх до­ступністю. Тому спочатку найбільшу увагу приділяли визначен­ню таких хімічних показників якості питної води, як загальна мінералізація, вміст хлоридів та сульфатів, твердість. І лише на­прикінці XIX століття на перший план вийшли нітросполуки (амі­ак, нітрити та нітрати).

3. Бактеріологічний. Поштовхом до поглибленого бактеріо­ логічного вивчення складу води став стримкий розвиток мікробіології. Спочатку через труднощі прямого виявлення пато­ генних мікроорганізмів у воді питання про бактеріальне забруд­ нення намагалися розв'язати побічно - на підставі даних про сту­ пінь розвитку сапрофітної мікрофлори.

Однак практика нерідко не відповідала схемам поділу вод за їх бактеріальним забрудненням. Завдяки відкриттю Роберта Коха, який працював у 1891 році у вогнищі великої епідемії хо­лери в Гамбурзі (Німеччина), уперше було запропоновано вико­ристовувати гігієнічний норматив (вода, у якій знаходиться не більше ніж 100 сапрофітних мікроорганізмів в 1 мл, не містить патогенної мікрофлори) як показник кількісної оцінки води, що дозволило науково обгрунтувати можливість застосування показників бактеріального забруднення для оцінки якості пит­ної води.

Крім того, третій етап стандартизації якості питної води хара­ктеризувався не тільки переважним вивченням бактеріального складу води, але й переходом до гігієнічного нормування якості, насамперед, не води вододжерел, а саме питної води.

У1914 році в СІЛА був опублікований перший стандарт якості питної води, згідно з яким нормувався лише бактеріальний склад: проводився підрахунок загальної кількості колоній мікрооргані­змів та визначався титр Е.соїі. Проте новий стандарт, розробле-

74

ний у 1925 році, вже нормував і бактеріальний склад, і органоле­птичні властивості.

Перший стандарт якості питної води в Європі був ухвалений в радянській Росії в 1937 році і мав назву «Тимчасовий стандарт якості водопроводної води». Цим стандартом, зокрема, регламен­тувалися органолептичні властивості (запах, колірність, мутність тощо) та бактеріальний склад.

Таким чином, перші стандарти ґрунтувалися на дещо спроще­них принципах нормування води, вони лише враховували: її при­датність для задоволення питних потреб, оцінку ступеня безпеки води та непікідливості для здоров'я. Тобто, проблема гігієни во­допостачання була пов'язана тількі з ров'язанням проблем фізіолого-гігієнічного змісту.

4. Регламентаційний. На цьому етапі внаслідок накопичення нових наукових даних щодо особливостей впливу на організм людини хімічних чинників навколишнього сеедовища, виникла необхідність перегляду стандартів, що були розроблені, з метою їх розширення. Так, Державний стандарт на питну воду, який використовувався на території України, переглядався у 1945, 1954,1973, 1982 роках.

Показники якості питної води. При водопостачанні до уваги завжди беруть якісні показники води, до яких належать: жорст­кість, солемісткість, забрудненість газами і механічними доміш­ками, прозорість та реакція.

Жорстокість води визначається наявністю в ній солей каль­цію і магнію. За цим показником природні води поділені на п'ять класів: дуже м'які, м'які, пом'якшені, жорсткі і дуже жорсткі. Різні виробництва потребують воду тільки певного класу. Соле­місткість води визначається наявністю інших солей. Максималь­но припустима концентрація розчинених у воді солей регламен­тується стандартом залежно від виробництва, на якому ця вода споживається. Якщо вода жорстка або забруднена домішками, то на внутрішніх поверхнях труб і котлів осідає накип, який при­зводить до зменпіення теплопровідності і передчасного виходу з ладу апаратури і навіть цілих систем.

Розчинені у воді гази (вуглекислий газ, кисень, сірчаний газ) спричиняють корозію труб. Реакція води (кислотність / лужність) визначається показником рН, який також регламентується стан­дартом. Реакція природних вод близька до нейтральної. Прозо­рість води визначається товщиною шару води, через який можна візуально або за допомогою фотоелемента розпізнати зображення хреста або певного шрифту.

75

Таблиця 2.4. Органолептичні показники якості питної води

Органолептичні				Стандарти
показники	Україна				міжнародний
Прозорість	не менш ніж ЗО CM (шрифт Снеллена)
Запах	до 2 балів			не викликає заперечень
Смак	до 2 балів			не викликає заперечень
Колірність	до 20 °С			5-50 "С
Каламутність	до 1,5 мг/л			до 2,0 мг/л

Якщо природна вода не відповідає вимогам виробництва, її по­передньо переробляють. Комплекс заходів і технологічних про­цесів отримання води необхідної якості, називається промисло­вою во допід готовкою.

Для характеристики якості питної води прийнято використо­вувати такі показники: органолептичні, бактеріологічні, хімічні (табл. 2.4,2.5,2.6).

Якість питної води також залежить від наявності токсичних хімічних речовин. їх кількість у воді нормується чинними стан­дартами (табл. 2.7).

Показником наявності органічних речовин у воді є окиснюва-ність, яка становить собою кількість О^ (у мг), що витрачається на окиснення органічних речовин, які знаходяться віл води (у нормі - 4 мг/л).

Показники: БПК 5 та БИК 20 (біохімічна потреба кисня) яв­ляють собою кількість Oj, яка необхідна для повного біохімічного окиснення всіх речовин, які знаходяться віл води при темпера­турі 20 °С протягом 5 або 20 діб (у нормі - до 2 мг/л).

Таблиця 2.5. Бактеріологічні показники якості питної води

міжнародний

не нормується

не більш ніж 10-30

Бактеріологічні показники

Мікробне число (кількість м/о, що міститься в 1 мл води)

Колі-індекс (кількість бактерій групи Е. соїі в 1 л води)

Колі-титр (кількість води, у якій знаходиться 1 Е. соІІ)

Стандарти

Україна

не більш ніж 100

не більш ніж з

не менш ніж 300 мл

76

Таблиця 2.6. Хімічні речовини, що впливають на якість питної води

Стандарти

Хімічні речовини

РН

Твердість Щільний осадок Залізо (Fe) Сульфати (SO4) Хлориди (СІ) Мідь (Си) ІЦинк (Zn) Марганець (Мп) Фосфати (РОд)

Україна

6,0-9,0

не більш ніж 7 мг/екв/л

1000 мг/л

0,3 мг/л

500 мг/л

350 мг/л

1,0 мг/л

5,0 мг/л

0,1 мг/л

3,5 мг/л

міжнародний

2-10 мг/екв/л 300-1500 мг/л 0,1-1,0 мг/л 200-400 мг/л 200-600 мг/л 0,05-1,5 мг/л 5,0-15,0 мг/л

Основні методи покращення якості води та їхня характе­ристика. Способи очищення і дезінфекції води. Якщо природна вода не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам і вимогам виро­бництва, її попередньо переробляють. Комплекс заходів і техно­логічних процесів отримання води необхідної якості називається промисловою водопідготовкою.

Таблиця 2.7. Токсичні хімічні речовини, що впливають на якість пит­ної води

Токсичні хімічні	Стандарти
речовини	Україна	міжнародний

Нітрати (NOs) Нітрити (NO2) Фтор(F) Свинець (РЬ) Миш'як (As) Ртуть (Нд) ІЦІаніди (Сп) Алюміній (АІ) Молібден (Мо) Селен (Se) Стронцій (Sr) Берилій (Be)

не більш ніж 10 мг/л

не більш ніж 0,002 мг/л

0,7-1,5 мг/л

0,03 мг/л

0,05 мг/л

0,005 мг/л

0,1 мг/л

0,1 мг/л

3,5 мг/л

0,001 мг/л

0,7 мг/л

0,0002 мг/л

не нормується не нормується 0,8-1,7 мг/л 0,1 мг/л 0,05 мг/л 0,001 мг/п 0,05 мг/л

77

Основними операціями водопідготовки з покращення якості води є:

• очищення води шляхом освітлення й обезбарвлення - здій­снюються відстоюванням з подальшим фільтруванням;

• відстоювання, яке дозволяє видаляти з води домішки, що осі­дають на дно бетонованих відстійних резервуарів. Ця операція часто виконується з використанням спеціальних коагуляторів, флокулянтів - речовин, що прискорюють процес відстоюван­ня. Для очищення питної води використовується синтетичний органічний флокулянт-поліакриламід(ПАА); залишкова кіль­кість якого в питній воді не повинна перевищувати 2мг/л;

• фільтрування - процес очищення води від домішків за допо­могою піщаних фільтрів. Фільтрування відбувається швидше, ніж відстоювання, але коштує дорожче;

• знезараження - це хлорування газоподібним хлором або хлор­ним вапном. Залишкова кількість хлору у воді при контакті протягом ЗО хвилин має дорівнювати 0,3-0,5мг/л, а при кон­такті протягом 1 год - 0,8-1,2 мг/л. Знезараження може та­кож здійснюватися шляхом кип'ятіння, ультразвуковою або ультрафіолетовою обробкою. Використовується в харчовій про­мисловості, а також при водопідготовці питної води;

• пом'якшення і знесолення. Пом'якшення ~ це видалення со­лей кальцію і магнію, знесолення - видалення всіх солей. Ці операції здійснюються за допомогою хімічних реакцій (вап-новий, содовий, фосфатний способи) або фізичними способа­ми (кип'ятіння, виморожування, дистиляція). Дистиляція -це повне знесолення, яке застосовується рідк0 (в основному в хімічних лабораторіях).

• нейтралізація - застосовується для оборотної води, якщо вона забруднена кислотами або лугами. Частіш з© все при цьому використовують хімічні засоби.

На жаль, питна вода, яку отримують на міських станціях центра­лізованого водопостачання за традиційною технологією підготовки (механічне вилучення великих часток, відстоюваная, обробка коа­гулянтами і флокулянтами, фільтрування через піщані фільтри й обробка активним хлором) води, узятої з поверхневих джерел, часто не відповідає Міжнародному стандарту на питну воду ISO 73-46.

Водопостачання міст, селищ й інших населених пунктів покли­кане забезпечити населення якісною питною водою, що виключає ймовірність виникнення інфекційних хвороб, інтоксикацій шкід­ливими домішками та сприяє підтриманню благоустрою і належ­них санітарно-гігієнічних умов життєдіяльності населення.

Найбільшу тривогу викликає проблема вторинного забруднен­ня води в процесі її хлорування різними хлорорганічними сполу-

7Н

нами (ХОС), які характеризуються високою токсичністю, мута­генністю і канцерогенністю, та залишкова контамінація води па­тогенними бактеріями, вірусами, яйцями гельмінтів.

Розв'язати проблему очищення води від ХОС можна в такий спосіб:

а) вилученням ХОС шляхом адсорбції на активованому вугіллі, зворотного осмосу, іонного обміну тощо;

б) заміною технологічної операції хлорування на озонування. Озонування має значні переваги перед іншими методами зне­ зараження води завдяки високій окиснювальній здатності та бактерицидній дії. Озон покращує органолептичні властивості води, видаляє сторонні запахи, обезбарвлює, інактивує кан­ церогенні вуглеводні та деякі інші пестициди. Озон у воді не накопичується, тому що розкладається з утворенням кисня. Для знезараження води необхідна доза озону становить 0,8- 4 мг/л, тривалість контакту з водою - 3-10 хв.

Здавалося б, таке завдання і логічне, і зрозуміле, його потріб­но розв'язувати якомога швидше, тим більїпе що відповідні тех­нології у світі існують. Однак не так просто зробити це в Україні, адже переважна частина водопровідної мережі централізованого водопостачання в наших містах перебуває в украй незадовільно­му стані, тому потребує заміни. Унаслідок цього блоки доочищен­ня питної води, мабуть, доцільніше встановлювати безпосередньо в дитячих закладах, лікарнях, школах, окремих житлових буди­нках тощо.

Відповідно до Законів України «Про питну воду та питне во­допостачання», «Про Загальнодержавну програму «Питна вода України» на 2006-2020 роки» та з метою поліпшення якості зне­зараження питної води наказом Мінжитлокомунгоспу України 18.05.2007 № 18 затверджена інструкція із застосування гіпохло-риду натрію для знезараження води в системах централізованого питного водопостачання та водовідведення.

Ця інструкція встановлює порядок використання розчинів гі­похлориту натрію (РГН) для знезараження питної води в систе­мах централізованого питного водопостачання та знезараження стічних вод з метою дотримання нормативних вимог до якості знезараженої води й безпеки обслуговуючого персоналу і навко­лишнього природного середовища.

Для знезараження питної води застосовують гіпохлорит на­трію марки А за ГОСТ 11086-76 «Гипохлорит натрия. Техничес­кие условия» (Гіпохлорит натрію. Технічні умови). Для обробки побутових і промислових стічних вод застосовують гіпохлорит марки А та Б', що виробляється в Україні згідно з ГОСТ 11086-76

79

або технічними умовами, погодженими з МОЗ України. Гіпохло­рит натрію зареєстрований у Державному реєстрі дезінфекційних засобів МОЗ України.

Дезінфекційна дія гіпохлориту натрію NaOCl заснована на тому, що при розчиненні у воді він так само, як і газоподібний хлор, утворює хлорноватисту кислоту та гіпохлорит-іони, які ма­ють окиснювальну і дезінфекційну дію. Зберігаючи всі переваги процесу хлорування, метод знезараження за допомогою РГН надає змогу уникнути основних труднощів, пов'язаних з роботою з ви­сокотоксичним рідким хлором.

Гіпохлорит натрію марки А випускається у вигляді водного розчину зеленувато-жовтого кольору. Він повинен відповідати таким вимогам: коефіцієнт світлопропускання, %, не менше 20; масова концентрація активного хлору, г/дм^, не менше 190; ма­сова концентрація лугу в перерахуванні на NaOH, г/дм^, 10-20; масова концентрація заліза, г/дм^, не більше 0,02,

При зберіганні РГН спостерігається випадання осадів у вигляді дрібних пластівців. Це зумовлене кристалізацією водних гідратів.

До факторів, що впливають на стабільність РГН, належать: його концентрація і температура, наявність іонів важких мета­лів, освітлення (під дією світла швидкість розкладу РГН збільшу­ється приблизно у два рази).

РГН у вигляді товарного розчину містить близько 19% актив­ного хлору. Для встановлення робочої дози РГН для знезаражен­ня води необхідно проводити пробне хлорування води в умовах, максимально наближених до виробничих (у затемненому термо­статі, у який подається водопровідна вода; з дотриманням часу контакту з РГН, який дорівнює часу перебування води в спорудах або трубопроводах).

Робочу дозу РГН вибирають згідно з вимогами ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качест­вом» (Вода питна. Гігієнічні вимоги і контроль за якістю), а ви­значення залишкового активного хлору - за ГОСТ 18190-89 «Вода питьевая. Методы определения содержания остаточного активно­го хлора» (Вода питна. Методи визначення вмісту залишкового активного хлору).

Витрата робочого РГН залежить від таких факторів: концент­рація активного хлору в РГН, температура і якість оброблюваної води, величина хлоропоглинання даної води, часу; контакт з во­дою, забруднення трубопроводів і резервуарів.

Знезараження стічних вод. Перед скиданням очищених сті­чних вод у водойми їх необхідно знезаразити, для чого можуть застосовуватися розчини гіпохлориту натрію марок Б і В.

SO

При виконанні попередніх розрахунків дозу активного хлору для знезараження стічних вод РГН приймають:

• після механічного очищення - 10 мг/дм^;

• після повного штучного біологічного очищення - з мг/дм^;

• після неповного штучного біологічного очищення - 5 мг/дм''.

Науково-дослідним центром «Новітні технології України» при університеті «Україна» проведено аналіз основних видів бактері­ального, хімічного, техногенного та інших джерел забруднення води й апробовані технології її очищення. Було розроблено оригі­нальні екологічно чисті технологічні рііпення, які забезпечують промислове очищення води будь-якого ступеня забруднення з мі­німальними економічними витратами. В основу нових технологій покладено ефективні алгоритми управління процесами очищення води, які ґрунтуються на нових промислових методах глибокого озонування, електролізної коагуляції, електродіалізу і фільтрації, оригінальних технологічних схемах та апаратурному оформленні технологічних процесів, новітні технологічні схеми обробки води та нове апаратурне оформлення технологічних процесів.

При виборі технологій пріоритети були віддані фізичним, без-реагентним впливам на забруднену воду. При проектуванні й виго­товленні обладнання широко застосовано оригінальні матеріали з ультрадисперсного вуглецевого волокна, нова електронна системо­техніка та елементна база, нові конструкційні та ізолюючі матеріа­ли, нестандартні технічні рішення. Усе це разом дозволило вирі­шити низку раніше не розв'язаних технічних проблем.

При електроерозійній обробці води внаслідок дії ефекту синер­гізму і застосування коагулянтностворюючих металів заліза і алю­мінію, стало можливим у проточному режимі обеззаражувати воду з одночасним видаленням з неї іонів важких металів, нафтопро­дуктів, синтетичних поверхнево-активних речовин і регулювати в широких межах процеси окиснення. Прискоренню технологіч­них процесів сприяло застосування ультразвуку як фізичного ка­талізатора.

Застосування згаданих вище прогресивних технологічних рі­шень забезпечило широкі можливості для створення концептуа­льної низки оригінальних, ефективних технологічних схем, но­вого обладнання й оптимальних режимів очищення води.

Санітарно-гігієнічні вимоги до системи водопостачання. В Укра­їні широко застосовується постачання водою для питного і промис­лового використання з артезіанських басейнів, що залягають на гли­бині від 40~60 до 300-400 метрів і глибше. Унаслідок доброї захи­щеності артезіанських басейнів водостійкими породами, ці води ба­гатьма спеціалістами вважаються мало не ідеальними. Та, на жаль.

81

це не так. Справа в тому, що контактуючи тисячі й мільйони років з прилеглими геологічними породами ці води розчинили і містять у собі велику кількість різноманітних хімічних речовин. Крім того, через землетруси, природний рух земних плит та техногенні про­цеси артезіанські води часто зазнають впливу забрудненріх поверх­невих вод, технологічних розчинів і каналізаційних стоків, що може призводити до спонтанного їх забруднення хімічними і біо­логічними домішками. Наведена інформація дозволяє дійти важ­ливого висновку: тривале споживання артезіанських вод може спричинювати різні захворювання і патологічні стани в людей (от­руєння важкими металами, нітратами, нітритами, аміачними со­лями, миш'яком та опромінення радоном тощо). У разі надмірної концентрації у воді фтору можливий розвиток флюорозу (уражен­ня кістяка) і, навпаки, за пониженого вмісту фтору - поширення карієсу зубів. Дефіцит йоду в питній воді може стати причиною по­частішання захворювання людей на зоб; молібдену, кобальту, цин­ку, селену, магнію тощо - хвороб мікроелементозів.

Отже, наявність у воді мікроелементів є чинником, що впли­ває на рівень колективного й індивідуального імунітету, особли­во в разі недостатньої збалансованості продуктів харчування ма­кроелементами (39 найменувань) і мікроелементами (11). Усього ж у тілі людини містяться майже всі хімічні елементи періодич­ної системи елементів Менделєєва. І хоча відомо, що в тих чи інших біологічних реакціях в організмі людини беруть участь хром, марганець, залізо, кобальт, нікель, мідь, цинк, молібден, йод, селен; можливо, й інші елементи виконують певну біологіч­ну роль. Проте це поки що не доведено. Фахівці визнають: як де­фіцит, так і надлишок хімічних елементів в окремих біогеохіміч­них провінціях зумовлюють понад 20 ендемічних хвороб, в основі патогенезу яких можуть бути літій, берилій, бор, фтор, магній, алюміній, кремній, фосфор, сірка, хлор, кальцій, марганець, за­лізо, кобальт, мідь, селен, молібден. Контролювати ймовірність такого забруднення дуже важко, оскільки подібні аналізи прово­дяться рідко (один раз на квартал, а то й на півроку).

Отже, для виходу з критичної ситуації слід:

1. періодично контролювати якість води за чинними СанПін;

2. виконувати постановку біологічних проб иа можливу токсич­ність питної води для теплокровних лабораторних тварин у хронічних дослідах;

3. застосовувати спеціальні тест-системи для виявлення можли­вої шкідливості питної води.

з метою зменшення ризику для здоров'я при споживанні ар­тезіанських вод рекомендується таке:

82

а) обсяг артезіанської води має не перевищувати 20-25% зага­ льної кількості спожитої води;

б) воду перед уживанням необхідно прокип'ятити 2-3 хвилини з відкритою кришкою;

в) здійснювати доочищування води на індивідуальних водяних фільтрах, вчасно замінюючи картриджі.

Намагаючись не бути осторонь процесу вдосконалення завдань водної політики, Україна ухвалила необхідні документи: Водний кодекс України (1995); Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» № 2918-111 від 10.01.2002 р. Аналізуючи про­блеми централізованого водозабезпечення України, можна дійти таких висновків:

1. Переважна більшість водойм, які використовують для питно­го і господарського постачання, у цілому не відповідають ви­могам, міжнародних і національних стандартів.

2. Чинні технології підготовки води на водогонах централізова­ного постачання не спроможні забезпечити належну якість питної води, яка б відповідала міжнародним стандартам ISO 73-46 і національному стандарту МОЗ України.

3. Незважаючи на те едо сучасна наука і техніка володіють про­цесами і апаратами, які здатні очистити забруднену воду до кондиції високоякісної питної води, розв'язати проблему в існуючих масштабах поки що неможливо через економічні причини, а якщо й можливо, то лише за умови роздільної по­дачі питної і технічної (для санітарно-гігієнічного використан­ня) води за співвідношення приблизно 1:100-500;

4. Найуразливішим місцем чинних технологій, що застосовують­ся на станціях централізованого постачання, є вторинне забруднення води хлорорганічними речовинами (ХОР), що ха­рактеризуються токсичністю, канцерогенністю, мутагенністю. Отже, таку воду потрібно доочищати за допомогою спеціаль­них способів (адсорбція органічними і мінеральними сорбен­тами, зворотний осмос, іонний осмос тощо), або операцію хло­рування замінити на безпечніший спосіб (озонування, мем­бранні технології, дезінфекція УФ променями тощо);

5. Широко застосовувати колективні або індивідуальні водяні фільтри, оснащенні картриджами, що містять блоки адсорбен­тів, мембрани, озонатори, УФ-установки, дезінфектанти тощо.

Для забезпечення гігієнічного контролю за якістю питної води в місці водозабору розтапіовують спеціальні зони санітарного за­хисту. Під зоною санітарного захисту джерела господарсько-питного водопостачання розуміють спеціально відведену тери­торію, що функціонально пов'язана з водозабірними спорудами.

83

При використанні наземних вододжерел прийнято розрізня­ти три зони санітарного захисту:

1. Зона посиленого (жорсткого) режиму, або перший пояс, що мі­ стить у своїй структурі земельну ділянку в місці забору води та територію, на якій розташовані основні водоочисні спору­ ди. Основні характеристики цієї зони такі:

• територія зони обгороджена і суворо охороняється;

• доступ сторонніх осіб в зону суворо заборонений;

• проживання людей на території зони суворо заборонено;

• на території та акваторії першого поясу заборонені рибна лов­ля, купання, прання білизни, катання на човнах;

• у приміщеннях будівель, які розташовані на території зони, обов'язково повинні бути побудовані каналізаційні вбиральні;

• персонал має проходити регулярні медичні огляди та обсте­ження на бактеріоносіння.

2. Зона обмежень, або другий пояс, охоплює у своїй структурі територію, яка оточує водоймище та його притоки, і поши­ рюється вверх за течією на десятки кілометрів, а вниз за течією - на кілька сотень метрів. Довжина другого поясу вверх за течією має забезпечувати ліквідацію патогенної мікрофлори завдяки процесам самооочищення водоймища, ураховуючи той факт, що тривалість життя патогених мікроорганізмів у річній воді, як правило, становить не більше ніж 5 діб. Тому верхню межу зони обмежень визнача­ ють розрахунковим методом, помноживши швидкість течії річки в метрах за добу на 5 діб.

На території зони обмежень необхідно регулювати розміщення населених пунктів і, у першу чергу, промислових підприємств і тваринних комплексів. Спускання побутових та промисло­вих стічних вод, а також внесення в орні землі гною та отруто­хімікатів у цій зоні забороняється.

3. Зона спостережень, або третій пояс, призначена для ор­ ганізації нагляду за водопостапчанням та іншими процесами, що пов'язані з ним.

У разі використання підземних вододжерел прийнято розта­шовувати два пояси санітарної охорони:

1. Перший пояс зони санітарної охорони розташовують безпо­середньо навколо свердловини на території з радіусом 30-50 м;

2. Другий пояс зони санітарної охорони розміщують на території з радіусом 50-1000 м, ураховуючи що процес повного вими­рання патогенних мікроорганізмів у підземних водах триває 200 діб.

84

Розглядаючи проблему організації господарсько-питного во­допостачання, насамперед, необхідно виділити такі основні види водопостачання:

• централізоване, або водопровідне (гаряче і холодне);

• децентралізоване, або місцеве.

Існує дві системи надходження гарячої води до населення:

1. відкрита - гаряча вода з ТЕС або котельні подається відразу до споживача;

2. закрита - ТЕС виконує функції лише теплоносія, а на­грівання води здійснюється в спеціальних водяних на-грівачах центральних або індивідуальних теплопунктів.

Санітарні вимоги до облаштування водопостачання в закладах ресторанного господарства. Водопостачання закладів ресторанно­го господарства здійснюється шляхом приєднання до місцевої ме­режі водопроводу, а її за відсутності - за допомогою обладнання артезіанських свердловин, шахтних колодязів з обов'язковим об­ладнанням внутрішнього водопроводу незалежно від потужності підприємства та джерела водопостачання. Необхідно, щоб якість води відповідала санітарним вимогам, а кількість води, що пода­ється, повинна повністю задовільняти потреби виробництва. Облад­нання внутрішніх мереж холодного і гарячого водопостачання має відповідати вимогам чинних нормативних документів. Для попе­редження забруднення води при прокладанні труб слід уникати сумісного проведення та перетину в землі водопровідних труб з ка­налізаційними. У разі необхідності їх сумісного обладнання труби каналізаційної мережі прокладають нижче від водопровідних та ізо­люють шляхом розтаїпування в трубах більшого діаметру.

При користуванні колодязною водою шахтний колодязь не­обхідно встановлювати на відстані не менше ніж 20 м від вироб­ничих приміщень і не менше ніж 50 м від бетонованих ям та при­ймачів для збору нечистот.

Зруб колодязя має бути виведений над поверхнею землі не нижчим ніж 0,8 м, щільно закриватися кришкою. Навколо зрубу має бути зроблений глиняний «замок» завширшки не менше ніж 1 м і завглибшки 2 м. Біля колодязя слід обладнувати вимощені укоси з нахилом 0,1м від колодязя і завіпиріпки 2 м.

Для забезпечення водою закладів ресторанного господарства в населених пунктах, у колгоспах, де відсутній водопровід, дже­рело водопостачання має вибиратися за погодженням з місцеви­ми закладами санітарно-епідеміологічної служби.

Якщо потребу у воді не можуть задовольнити наявні місцеві джерела, а також якщо останні відсутні, допускається за

85

погодженням з місцевими закладами санітарно-ешдеміологічної служби підвезення води, що відповідає вимогам чинного ГОСТу « Вода питьевая».

Доставка води здійснюється в опломбованих спеціалізованих цистернах, оцинкованих бочках, флягах, бідонах транспортом, призначеним для перевезення харчових продуктів. Зберігання за­пасу води в закладах ресторанного господарства має здійснюва­тися в чистих бочках, баках та інпіій тарі з кришками, що щільно закриваються і замикаються.

Ємності для перевезення і зберігання води необхідно після звільнення від води ретельно промивати і періодично обробляти дезінфікуючими розчинами, дозволеними санітарно-епідеміоло­гічною службою.

Гаряча і холодна вода мають бути підведені до всіх мийних ванн і раковин зі встановленням змішувачів, а також до техноло­гічного обладнання, де це необхідно, та душових. Мінімальна тем­пература гарячої води має бути не нижчою ніж 70 °С.