2.7. Гігієна освітлення

Гігієнічне значення освітлення в закладах ресторанного гос­подарства. Серед факторів зовніпінього середовища, що впли­вають на організм людини, світло посідає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90% усієї інформації про довкілля лю­дина одержує через органи зору. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей залежить здебільшого від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйнят­тя. До таких процесів належать адаптація, акомодація та кон­вергенція.

Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяль­ність організму в цілому. При поганому освітленні людина швид­ко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Згідно зі статис­тичними даними, до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціональним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Урешті-решт, погане освітлення може призвести до про­фесійних захворювань, наприклад, таких, як короткозорість, спазм акомодації.

До фізіологічних характеристик зору належать: гострота зору; стійкість ясного бачення (відмінність предметів протягом трива­лого часу); контрасна чутливість (різну за яскравістю); швидкість зорового сприйняття (тимчасовий чинник); адаптація зору; ако­модація (відмінність предметів при зміні відстані).

101

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід ура­ховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так, при світлому пофарбуванні інтер'єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітленості під­вищується на 20-40% (за тієї самої потужності джерел світла), різкість тіней зменшується, покращується рівномірність освіт­лення.

Надмірна яскравість джерел світла та оточуючих предметів може спричинити засліплення працівника. Нерівномірність осві­тлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслі­док цього, до швидкого втомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбува­ти в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбивання яких зна­ходиться в межах 0,3-0,6, тому бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

Освітлення виробничих приміщень характеризується кількіс­ними та якісними показниками. До основних кількісних показ­ників належать: світловий потік, сила світла, яскравість і освіт­леність.

До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести: фон, контраст між об'єктом і фоном, видимість.

Світловий потік {JF) - це потужність світлового видимого ви­промінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчут­тям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм) - світловий по­тік від еталонного точкового джерела в одну канделу (міжнарод­ну свічку), розташованого у вершині тілесного кута в один сте­радіан.

Сила світла (І) - це величина, що визначається відношенням світлового потоку (F) до тілесного кута (ю), у межах якого світло­вий потік рівномірно розподіляється.

За одиницю сили світла прийнята кандела (кд) - сила світ­ла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан.

Яскравіст,Ь{Ь) визначається як відношення сили світла, що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, що світиться.

За одиницю освітленості прийнято люкс (як) - рівень освітле­ності поверхні площею 1 м^, на яку падає, рівномірно розподіля­ючись, світловий потік в 1 люмен.

Фон - поверхня, що безпосередньо прилягає до об'єкта розпі­знавання, на якій він розглядається.

102

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виклю­чали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних за­хворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктив­ності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинне відповідати таким вимогам:

• створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

• не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освіт­лення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

• забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освіт­леності у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої пе-реадаптації органів зору;

• не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

• повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст по­верхонь, що освітлюються;

• не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факто­рів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження стру­мом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);

• повинне бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

Гігієнічні вимоги до природного та штучного освітлення. В

усіх виробничих й адміністративно-побутових приміщеннях за­кладів ресторанного господарства освітлення має відповідати СНІП «Норми проектування. Природне і штучне освітлення». Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути:

• природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу;

• иітучнит, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на:

• бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) у зовнішніх стінах;

• еерхкє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекрит­тях;

• комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення.

Бокове освітлення найбільш гігієнічне порівняно з верхнім. Верхнє світло при одній і тій самій площі засклення надає меншу освітленість приміщення, як і ліхтарі, що розміщені на даху, теж не зовсім зручні для прибирання.

103

у закладах ресторанного господарства іноді використовують вторинне освітлення (через скляні перегородки із сусіднього при­міщення), але воно не відповідає гігієнічним вимогам і дозволя­ється тільки в мийних відділеннях.

в усіх виробничих і адміністративно-побутових приміщеннях закладів ресторанного господарства з постійним перебуванням людей повинне бути природне освітлення.

Інтенсивність освітлення в приміщеннях безпосередньо залежить від кількості, форми і розміру вікон, а також якості і чистоти скла.

Забруднення скла вбирає до 50% світла, запилення - 12%, замерзлі вікна - 20% .

Штучне освітлення може бути загальним, місцевим та комбі­нованим. Загальним називають освітлення, при якому світиль­ники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з урахуванням розтащування робочих місць (місцеве освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а та­кож, якщо необхідно створити певну або змінну в процесі роботи спрямованість світла.

Джерела світла - випромінювачі електромагнітної енергії в оптичній частині спектра. Розрізняють джерела світла: природні (сонце, атмосферні електричні розряди) і штучні, що перетворю­ють будь-яку енергію в енергію оптичного випромінювання (лам­пи розжарювання, люмінесцентні лампи, газорозрядні лампи ви­сокого тиску та ін.).

Світлові прилади - це пристрої для освітлення, опромінення, світлової сигналізації і світлової проекції. До основних видів світ­лових приладів належать: світильники, проектори, прожектори, сигнальні лампи, спеціальні лампи (наприклад, медичні) тощо.

Основними вимогами до облаштування штучного освітлення є: створення необхідної та рівномірної освітленості згідно з нор­мами; застосування освітлювальної арматури, яка відповідає при­значенню , умовам навколишнього середовища та забезпечує захист від засліплюючої дії джерел світла; виконання електричної части­ни освітлювальних установок та електромереж для їх живлення та­ким чином, щоб була виключена можливість травматизму.

Джерела світла, що застосовуються для штучного освітлення, поділяються на дві групи - газорозрядні лампи та лампи розжа­рювання. Лампи розжарювання належать до джерел світла теп­лового випромінювання. Видиме випромінювання отримується внаслідок нагрівання електричним струмом вольфрамової нитки. У газорозрядних лампах випромінювання оптичного діапазону

104

спектру виникає внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів та парів металу, а також за рахунок явища люмі­несценції, яке невидиме ультрафіолетове випромінювання пере­творює у видиме світло.

Лампи розжарювання внаслідок зручності експлуатації, про­стоти конструкції та виготовлення дуже поширені, але мають ни­зку недоліків: низька світлова віддача (w = 7...12 лм/Вт), порів­няно малий термін служби (до 2,5 тис. год), у спектрі переважа­ють жовті та червоні промені, що дуже відрізняє їхній спектраль­ний склад від сонячного світла. Останнім часом набули поширен­ня галоїдні лампи розжарювання з йодним циклом. Наявність у колбі лампи парів йоду дозволяє підвищити температуру розжа­рення нитки, тобто світлову віддачу лампи до 40 лм/Вт та збіль­шити термін служби лампи до З тис. год. Спектр випромінювання галоїдної лампи більш близький до природного.

Основною перевагою газорозрядних ламп перед лампами розжа­рювання є велика світлова віддача (до 40... 110 лм/Вт). Термін служ­би 8-12 тис. год. Газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спекру шляхом підбирання відповідним чи­ном інертних газів, парів металу, люмінофору. За спектральним скла­дом видимого світла розрізняють лампи денного світла (ЛД), денно­го світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного біло­го (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.

Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світло­вого потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, який полягає в порушенні зорового сприйняття. До недо­ліків цих ламп можна віднести також тривалий час розгорання, необхідність застосування спеціальних пускових пристроїв, які полегшують запалювання ламп, залежність працездатності від температури навколишнього середовища. Газорозрядні лампи мо­жуть створювати радіоперешкоди, запобігання яким вимагає ви­користання спеціальних пристроїв.

Вибираючи джерела світла, слід керуватися такими рекомен­даціями: надавати перевагу газорозрядним лампам як енергетич­но більш економічним та таким, що мають більший термін екс­плуатації. Велике значення при підборі світильників має ступінь захисту їх від дії зовнішнього середовища.

У приміщеннях з підвищеною небезпекою та в особливо не­безпечних висота влаштування світильників над підлогою має бути не менше 2,5 м; для влаштування на меншій висоті застосо­вуються світильники, конструкція яких виключає доступ до лам­пи без спеціальних пристроїв, або слід встановити світильники на напругу, що не перевищує 12 В.

105

Для загального освітлення виробничих приміщень необхідно використовувати світильники, які мають захисну арматуру. Роз­міщення світильників над котлами, плитами та іншим обладнан­ням забороняється. Важливим з погляду гігієни є своєчасне очи­щення світильників, тому що забруднена арматура знижує освіт­лення робочих місць на 25-30% .

Показниками інтенсивності природного освітлення в приміщен­нях є світловий коефіцієнт і коефіцієнт природного освітлення (КПО).

Світловий коефіцієнт - це відношення площі заскленої по­верхні вікон до площі підлоги, у виробничих приміщеннях він має бути не менше ніж 1:6; торговельних і побутових- 1:10; адмі­ністративних - 1:6 і 1:8.

Для більш об'єктивної оцінки природного освітлення примі­щень використовують КПО. Він показує відношення природного освітлення всередині приміщення в контрольних точках заміру (їх має бути не менше п'яти) до освітлення зовні споруди.

Гігієнічні нормативи природного та штучного освітлення при­міщень і цехів закладів ресторанного господарства. Освітлення — це створення освітленості поверхонь предметів, що забезпечує можливість зорового сприйняття цих предметів або їх реєстрації світлочутливими речовинами чи пристроями.

Чинниками, які враховуються при нормуванні штучного освіт­лення, є:

• характеристика зорової роботи;

• мінімальний розмір об'єкта розрізнення з фоном;

• розряд зорової роботи;

• контраст об'єкта з фоном;

• світлість фону (характеристика фону);

• система освітлення;

• тип джерела світла

Відповідно до СНіП-П-4-79 «Природне і штучне освітлення для приміщень підприємств громадського харчування» при проекту­ванні бокового природного освітлення величина коефіцієнта при­родного освітлення (у %) має бути: для торговельних приміщень 0,4-0,5; для доготівельних, заготівельних, кондитерських цехів 0,8-1; для приміщення для нарізання хліба, мийних кухонного і столового посуду 0,4-0,5; для адміністративних приміщень та приміщень для персоналу - 0,4; для виробничих коридорів - 0,1; для санітарно-побутових приміщень - 0,2; для експедиції - 0,5.

Норми штучного освітлення для приміщень закладів ресторан­ного господарства рекомендовані такі:

- у залах кафе, ресторанів, їдалень при лампах розжарювання - 75 лк; при люмінесцентних лампах - 200 лк;

106

у заготівельних і доготівельних цехах, хліборізках, мийних при лампах розжарювання - 75 лк; при люмінесцентних лам­пах - 200 лк;

у гардеробних, складських приміщеннях при лампах розжа­рювання 25-50 лк; при люмінесцентних лампах 75-100 лк.

2.8. Гігієнічне значення виробничого шуму і вібраиії

Шум - неприємний або небажаний звук чи сукупність звуків, ш;о заважають сприйняттю корисних звукових сигналів, порушують тишу, чинять шкідливу або подразливу дію на організм людини, знижують його працездатність.

Джерелами шумів є тіла, що вібрують: двигуни, ручні механі­зовані інструменти, обладнання, ш;о використовується у виробни­чих процесах. Шум складається з багатьох коливань, серед яких не завжди можна визначити основну частоту, а лише перевагу частот тієї чи іншої ділянки.

Чутливість вуха людини неоднакова до звуків різних час­тот. Людина значно краще чує високі тони, ніж низькі. Най­менш чутливе вухо до частоти, нижчої за 50 Гц. Для отриман­ня слухового відчуття необхідний мінімум енергії звукових коливань, який визначає поріг слуху. Поріг розміщується най­більш низько - у межах 400-500 Гц. Посилення інтенсивності звуку від порога - суб'єктивне відчуття (гучність - непропор­ційна до зростання звукової енергії). Фізіологічне відчуття зро­стання гучності виникає, коли змінюється сила звуку в певну кількість разів. Так, посилення звуку в 10 разів сприймається як збільшення чутливості у 2 рази. Одиницею вимірювання інтенсивності звуку є бел. Але прийнято користуватися не бе­лом, а однією десятою його частиною - децибелом (дБ). Уся пікала від порога чутливості до больового відчуття становить 13 бел або 130 децибел (дБ). Шуми поділяються на низькочас­тотні - менше 350 Гц, середньочастотні - від 350-800 Гц, висо­кочастотні - понад 800 Гц.

Проявом впливу шуму на організм є порушення слухової та інших функцій організму. Дія шуму на організм викликає на по­чаткових стадіях запаморочення, яке поступово зникає, і організм пристосовується до нових умов праці. Тривалий вплив шуму, осо­бливо високочастотного, призводить до значного зниження слу­ху, а іноді й до повної глухоти. Необхідно відзначити тимчасове зниження слуху, яке виникає під час праці в шумних цехах. По­тім слух відновлюється.

107

Помічено, що шум на організм людини має місцеву і загальну дію. При цьому прискорюються пульс, дихання, підвищується ар­теріальний тиск, змінюються рухова та секреторна функції шлу­нка й інших органів. Негативно впливає шум і на нервову систе­му, викликаючи головний біль, безсоння, послаблення пам'яті, сповільнення психічних реакцій, що призводить до порушень пра­цездатності.

Допустимі рівні шуму і вібрації в приміщеннях закладів рес­торанного господарства встановлюються відповідно до чинних санітарних норм рівнів шуму та вібрації на робочих місцях. Оп­тимальні еквівалентні рівні несталого звуку в закладах ресторан­ного господарства не повинні перевищувати 70 дБА.

При проектуванні, реконструкції й експлуатації виробничих приміщень, у яких розміщується устаткування, що генерує шум, мають здійснюватися заходи щодо захисту працюючих від його шкідливого впливу з урахуванням дотримання чинних норматив­них вимог.

Гігієнічне значення виробничої вібрації. Виконання багатьох технологічних операцій пов'язане з впливом вібрації на праців­ників. Вібрація на виробництві є одним із найбільш поширених шкідливих факторів.

З фізичного погляду, вібрація становить собою сукупність ко­ливальних рухів, що повторюються через певні проміжки часу і характеризуються певною частотою коливань, амплітудою та при­скоренням.

Амплітуду, тобто максимальне зміщення тіла, що коливається відносно стану рівноваги, визначають в одиницях довжини - мі­ліметрах. Частоту коливань вимірюють у герцах, тобто кількістю повних коливань за одиницю часу. Частота - це найбільш важлива характеристика вібрації, оскільки реакція організму на різні час­тоти коливань неоднакова. Поєднання амплітуди і частоти вібрації називають її параметром. Тілу, яке коливається, властиве і при­скорення руху. Прискорення характеризує крайню ділянку інфра­звукових частот, вимірюється у см/с.

За способом дії на тіло людини виробничі вібрації поділяють на загальні та місцеві, або локальні. Вібрації загальні, або робо­чого місця в цілому, - це вібрації підлоги або обладнання і різних механізмів ударної дії на технологічному обладнанні.

Локальні вібрації - це вібрації електричного обладнання, яке працівник тримає в руках під час роботи. Вібрація є загальнобіо-логічним фактором, що діє на будь-які клітини і тканини. Вібра­ція невеликої інтенсивності протягом короткого проміжку часу позитивно діє на організм людини: підвищує обмін речовин, м'я-

108

зову силу, знижує втому, прискорює заживления ран. Унаслідок цього вібрацію можна використовувати і з лікувальною метою.

Для захисту працівників від шуму в приміщеннях, де розташо­вується обладнання, що генерує шум, здійснюються такі заходи:

• опорядження приміщень звукопоглинаючими матеріалами;

• використання амортизуючих пристроїв під час монтажу облад­нання;

• ізоляція джерел шуму у виробничих приміщеннях шляхом створення перегородок (дерев'яних, цегляних);

• встановлення агрегатів, робота яких супроводжується шумом або вібрацією, на віброізолюючі матеріали чи на спеціальний фундамент;

• заміна технологічних процесів, які супроводжуються шумом, безшумними;

• своєчасне усування несправностей, що збільшують рівень шуму при роботі обладнання;

• своєчасна профілактика і ремонт обладнання;

• експлуатація обладнання в режимах, що вказані в паспорті;

• розміщення робочих місць, машин і механізмів таким чином, щоб вплив шуму на працівників був мінімальним;

• облаштування в гарячих цехах підвісних стель на відстані 40-50 CM від перекриття;

• дотримання допустимих рівнів шуму.

Для захисту працівників від шуму в торговельних приміщен­нях рекомендується:

• розміщення робочих місць офіціантів, барменів, адміністра­торів, буфетників, касирів у найменш шумній зоні, яка відда­лена від естради, акустичних систем тощо;

• організація місць короткочасного відпочинку персоналу в при­міщеннях, обладнаних засобами звукоізоляції і звукопогли­нання.

Найбільш раціональними заходами, що виключають чи обме­жують несприятливу дію вібрації, є такі:

• конструювання обладнання, що унеможливлює передачу віб­рації працівникам;

• введення в конструкції обладнання механізмів, які знижують чи гасять вібрацію;

• попередження вібраційної хвороби шляхом раціональної ор­ганізації роботи, режиму праці;

• тривалість роботи з обладнанням, що вібрує, не повинна пере­вищувати час, встановлений санітарними нормами;

• протягом зміни необхідно робити перерви (крім обідньої) на 10 хвилин після кожної години роботи.

109

Питання для самоконтролю

1. Надайте гігієнічну характеристику фізичних властивостеіі по­вітря.

1. Назвіть хімічний склад повітря. Яке його санітарне значення?

2. Які шкідливі речовини з погляду гігієни містяться в атмосфер­ному повітрі? Назвіть гранично допустимі концентрації (ГДК) і клас небезпеки окремих шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

3. Інфрачервона радіація теплового обладнання. Які заходи необхід­но вживати для попередження несприятливого впливу інфрачер­воного випромінювання на організм людини?

4. Назвіть хімічний склад, фізичні властивості, бактеріологічні по­казники питної води.

5. Які існують гігієнічні нормативи якості питної води? Яка ГДК хімічних речовин, що впливають на органолептичні властивості води?

6. Які основні методи застосовують для покращення якості води на підприємстві? Надайте їхню характеристику.

7. Гігієнічна характеристика джерел та систем водопостачання, її сутність.

8. Назвіть властивості ґрунту та його склад. Яке епідеміологічне зна­чення ґрунту?

10. Надайте характеристику санітарного складу ґрунту. Як відбува­ється самоочищення ґрунту?

11. Які гігієнічні вимоги висувають до очищення закладів ресторан­ного господарства від рідких та твердих відходів?

12. Які гігієнічні вимоги висувають до опалення закладів ресторан­ного господарства? Як мікроклімат приміщень впливає на тепло­обмін організму?

13. Надайте гігієнічну характеристику різних систем опалювання.

14. Назвіть гігієнічні вимоги до вентиляції закладів ресторанного господарства. Які гігієнічні нормативи температури, вологості і кратності обміну повітря існують для закладів ресторанного гос­подарства?

15. Які гігієнічні вимоги висувають до освітлення закладів ресторан­ного господарства?

16. Назвіть гігієнічні нормативи природного та штучного освітлен­ня приміщень і цехів закладів ресторанного господарства.

17. У чому полягає гігієнічне значення виробничого шуму і вібрації?

110

Розділ З

Санітарно-гігієнічні вимоги

до розміщення та об'ємно-планувальних

рішень закладів ресторанного

господарства

3.1. Гігієнічні вимоги до території і генерального плану ділянки

Вибір ділянки узгоджується з органами державного санітарного нагляду.

Площа території повинна відповідати потужності підприєм­ства. Для великих закладів ресторанного господарства (кулінарні або заготівельні фабрики)'передбачено санітарно-захисні зони радіусом до 50 м. При розміщенні закладів слід ураховувати розу вітрів: ділянку слід розміщувати з навітряного боку відносно про­мислових об'єктів, сантехнічних споруд і пристроїв комунально­го призначення; відносно лікувально-профілактичних і дитячих установ є бажаним підвітряне розміщення підприємства. Най­більш придатним для ділянки є крупнозернистий ґрунт з інтен­сивними аеробними процесами самоочищення.

При виборі території враховують рельєф місцевості, рівень ґрунтових вод, близькість промислових і комунальних об'єктів.

Ділянка забудови повинна бути віддаленою від джерел імовір­ного забруднення: від звалищ - не менше ніж на 1 км; від проми­слових підприємств - на 100-1000 м; від житлових кварталів -на 50-500 м.

Ділянка в основному має прямокутну форму. Ступінь забудо­ви ділянки не повинен перевищувати 30%. Це сприяє його кра­щому освітленню і провітрюванню. До 60% території повинне бути озеленено, що є важливою гігієнічною вимогою.

111

На земельній ділянці закладу ресторанного господарства пе­редбачається чітке зонування (умовний поділ території за функ­ціональним використанням), з виокремленням: зони для відвіду­вачів з майданчиком для розміщення влітку столиків (додатко­вих місць) на відкритому повітрі; господарчої зони з під'їзними шляхами для вантажних автомобілів та розвантажувальним май­данчиком, що прилягає до групи складських приміщень; адміні­стративно-виробничої зони; зони відпочинку для персоналу; сто­янки для індивідуального автотранспорту; місця, де розташову­ються сміттєзбірники.

При розв'язанні питання зонування значну увагу слід при­діляти переважаючому напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди роз­ташовуються на ділянці таким чином, щоб у місцях організо­ваного повітрозабору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не пе­ревищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництва. При розташуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагну­ти до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями повинна бути не меншою від найбіль­шої висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіня­ли одна одну).

В'їзди і пішохідні доріжки повинні бути заасфальтовані. Гос­подарчу зону слід відокремити від адміністративно-виробничої зе­леними насадженнями і мати шляхи для роздільного руху харчо­вих і нехарчових вантажів. Щоб запобігти зустрічним перевезен­ням продуктів харчування з нехарчовими вантажами, на території влаштовують другий під'їзд для вивезення сміття, відходів, заво­зу палива та ін. За наявності на території одного в'їзду потрібно передбачити спеціальний розворотнии майданчик діаметром до 20 м.

Сміттєзбірники розміщують на майданчику, який має тверде покриття, на відстані не менш ніж 25 м від вікон і дверей вироб­ничих приміщень.

На території повинні бути водопровідні крани для вологого прибирання і каналізаційні трапи для збирання атмосферних і зливних вод.

Велике гігієнічне значення має орієнтація приміщень за сто­ронами світу. Так, усі виробничі приміщення розміщують на пів­нічну сторону, торговельні - на південну.

112