Соціологія праці

План

1. Сутність, предмет і об’єкт соціології праці.

2. Основні категорії соціології праці.

3. Основні віхи історії соціології праці.

Соціологія праці, як наукова галузь виникла в 20 –х роках 20 ст. на потребу підвищення ефективності капіталістичного виробництва. Ця спеціальна соціологічна теорія , що вивчає працю,як соціально-економічний процес, його тенденції і закономірності, фактори функціонування та розвитку.

Соціологія праці, аналізує соціально-трудові процеси на загальнотеоретичному рівні.

Об’єктом соціології праці є трудова діяльність, її суб’єкти і інститути. Вирізняють індивідуальну і сукупну, тобто колективну і працю суспільства в цілому.

Предмет праці – це об’єктивні і суб’єктивні соціальні фактори, а також соціальні характеристики, явища і характеристики притаманні об’єкту праці. У центрі уваги соціології праці є соціальні чинники, а також матеріальні моральні і т.д. виняткову роль відіграють об’єктивні стимули, мотиви і ставлення до праці, задоволеність нею працюючих.

Виняткову роль відіграють об’єктивні стимули, мотиви і ставлення до праці, задоволеність нею працюючих.

Соціологія праці покликана виявляти і формувати протиріччя трудового процесу, здійснювати його теоретичне забезпечення.

Мета соціологічного пошуку – це розробка напрямів і методі по управлінню і організації трудової діяльності, створення належних умов колективу до одержання високих економічних і соціальних результатів.

У наш час утверджуються поняття гуманітарний капітал, накопиченню якого складає продуктивна праця. Для визначення якості капіталу користуються показником індексу людського розвитку потенціалу.

Умови праці – це сукупність факторів соціально-економічного виробничого і природного характеру.

Соціально-економічними умовами праці - є форми власності, система матеріального та морального стимулювання праці.

До виробничих техніко-огрнанізаційних умов праці належать:

• Рівень механізації

• Комп’ютеризації

• Інформатизації праці

Зміст праці – це сукупність трудових функцій зумовлених специфікою трудової діяльності.

Суспільна форма праці – це система трудових відносин, яка склалась на основі того чи іншого способу виробництва та форм власності, соціальних відмінностей працюючих відносин розподілу праці, ставленням до неї.

Характер праці – це якість трудової діяльності, яка зумовлена змістом, суспільною формою праці та полягає в спрямованості праці у стані та статусі її суб’єктів, ставленні їх до праці.

Організація праці включає управлінську функцію, яка забезпечує організаційну базу трудового процесу.

Ставлення до праці – означає ступінь прагнення людини до виявлення та організації нею своїх фізичних, духовних сил, досвіду, знань.

Мотиви праці – внутрішні і зовнішні збудники, які спонукають людину до праці.

Лекція11…

Соціологія трудового колективу

План

1. Поняття, структура, види і функції трудового колективу.

2. Методи соціального управління колективу.

3. Керівник у системі управління трудовим колективом.

4. Проблеми конфлікту в трудових колективах.

1. Предметом дослідження соціології трудового колективу постають соціальні характеристики формування, функціонування і розвитку колективу, аналіз його соціальної ролі у суспільстві.

Трудовий колектив – це осередок суспільства, соціальна організація, члени якої об’єднані конкретним видом суспільно-корисної діяльності для досягнення певної мети і працюють на основі тієї чи іншої форми власності. Організаційна структура:

• колективну та професійно виробничу – це поділ працівників на професійні групи за штатним розписом, посадами, кваліфікацією, функціями, метою діяльності.

• Соціально-культурна – це поділ груп працюючих за рівнем освіти, культури, організації її дозвілля, віросповідання, духовно-культурними орієнтаціями.

• Громадсько-політична – це поділ членів колективу за ступенями їх громадської, управлінської, та політичної активності.

• Соціально-психологічна – це диференціювання співробітників за мотивами і ставленням до праці, ціннісними орієнтаціями та структурою і характером між особових відносин у колективі.

Типи колективів :

• Трудові

• Самодіяльні

• Учнівські

• Дитячі

Види колективів :

• Виробничі ( промислові, сільськогосподарські, будівельні )

• Обслуговуючі ( торгівлі, комунально-побутові, зв’язку, охорони здоров’я )

• Культурно-просвітницькі ( музеї, творчі товариства )

• Наукові

• Управлінські

Трудові колективи поділяються на підвиди:

• За стадіями розвиту

• За кількістю працюючих та організаційними і між особистісними зв’язками

Виділяють також :

• Основний колектив

• Вторинний колектив ( працівники великих підрозділів підприємства )

• Первинний колектив ( мала соціальна група від 2-3 до 30 чоловік )

Функції трудового колективу :

• Виробничо-економічна ( є провідною і передбачає виробництво матеріальної чи духовної продукції або надання певних послуг )

• Соціальна ( полягає у створенні належних матеріальних культурних і побутових умов життя і праці трудівника, вдосконалення соціальної структури колективу, морально-психологічного клімату )

• Громадсько-політична ( це активізація соціально-політичних та управлінських відносин в колективі через залучення працівників до управління справами колективу і суспільства )

• Духовно-виховна ( полягає сприянню соціалізації людини, всебічному розвитку особистості, формуванню у неї високих морально-етичних якостей, національної самосвідомості, патріотизм, поваги до інших народів )

Висновок :трудовий колектив уособлює один із найважливіших соціальних інститутів суспільства, його соціальна роль – створення соціальних благ, інтеграція суспільства , а також підвищення професіоналізму і духовності працівників.

Під методами управління колективом – розуміють способи управління колективом.

Класифікація методів управління :

• Організаційні методи ( базуються на організаційних методах відносин між членами колективу і призначені для створення організаційної основи спільної роботи. Організаційні методи націлені на досягнення стану організованості колективу в роботі )

• Адміністративні методи ( пов’язані з владною природою управління і реалізуються у формі наказів, деректив, резолюцій, розпоряджень )

• Правові методи ( засоби правового впливу на внутрішньо-колективні відносини, тобто використання норм та підзаконних актів передбачених чинними законодавством для вирішення різних питань та регулювання життєдіяльності колективу )

• Економічні методи управління трудовим колективом ( регулюють зовнішні і внутрішні відносини підприємства на грунті ринкових механізмів попиту і пропозиції, конкурентоздатності, прибутковості )

• Соціально-психологічні методи ( являють собою комплекс способів, що регулює між особові стосунки, сприяє створенню хорошого морально-психологічного клімату в колективі )

Специфіка даних методів полягає в використанні неформальних факторів таких, як спостереження, психологічні тести, соціометричні виміри, переконання, повчання, наслідування, неформального лідерства та інше.

Керівник в колективі повинен бути організатором групової діяльності, арбітром у взаєминах членів колективу, зразком поведінки, носієм відповідальності, новатором, генератором ідей, своєрідним символом групи. Він зобов’язаний забезпечити не тільки ефективність виробництва, а й повноту статусів кожного члена колективу.

Лекція12..