7.Об'єкти криміналістичної ідентифікації

На даний час загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об'єктами ідентифікації вони стають, коли потрап­ляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожно­сті набуває істотного значення для справи.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних зло­чинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, сто­совно яких виникне необхідність встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває зна­чення, коли тварина була використана злочинцем для ви­возу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об'єктом ідентифікації може бути особа люди­ни або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а) встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відби­тими у пам'яті людини;

б) встановлення тотожності за описом;

в) встановлення тотожності за фотозображенням;

г) встановлення тотожності за слідами, які відобража­ють ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;

д) встановлення тотожності цілого за частиною.

При індивідуальній ідентифікації встановлюється кон­кретна тотожність, тобто те, що даний об'єкт є саме тим, що спостерігався раніше або залишив сліди. При встановленні групової належності з'ясовується лише те, що об'єкт відноситься до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності — подібність (віднесення об'єкта, що залишив сліди до групи, роду, виду об'єктів).

Ідентифікуючі об'єкти поділяються на дві групи.

Перша група — це об'єкти, що за припущенням слід­чого відображають ознаки ідентифікованого об'єкта. На­приклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь зламу тощо, які виявлені на місці події.

Друга група — це об'єкти, походження яких від певно­го об'єкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі об'єкти назива­ються зразками. Залежно від характеру даної ідентифіка­ції й властивостей інших ідентифікуючих об'єктів до зраз­ків пред'являються ті або інші вимоги. Загальною і най­більш важливою вимогою є безсумнівність походження зразків. Зразки, у свою чергу, поділяються на основні та додаткові, або експериментальні.

8.Ідентифікаційні властивості й ознаки. Поняття ідентифікаційного періоду

Ознака — це показник, прикмета, знак, за якими можна про щось дізнатися, визначити що-небудь'. Оскільки будь-яка розпізнавальна сторона предмета розуміється як ознака, в кри-міїзалістичтй літературі ознаку нерідко визначають через властивість. Ідентифікаційна ознака — це, за І.Ф. Пантелєєвим, властивість об'єкта, що задовольняє певним вимогам.

Властивість є філософською категорією, яка виражає один з моментів виявлення сутності у відносинах з іншими речами, тобто те, що характеризує їх схожість з Пішими предметами або відрізняє від них. Властивість відображає головним чином якість речі, ії внутріїпню сутність, систему зв'язків і відношень, в яких предмет функціонує2. Так, M.I. Кондаков визначав властивість як внутріїпню якість об'єкта (твердість, пружність, теплопровідність тощо), що проявляється в процесі взаємодії предметів3.

Отже, в окремій теорії криміїїалістичної ідентифіїсації ознаки слід відрізняти від властивостей, тому що криміїїалістична ідентифікація як окремий метод здійснює ототожнення тільки за зовнішніми ознаками об'єктів, а ідентифікація як загальний метод поряд з ознаками зовніїлньої будови використовує головним чином внутріїлні якості речей, тобто їх властивості.

Ознаки зовніїїшьої будови об'єктів в ідентифіїсаційному процесі є головними, оскільки це прикмети, знаки або їх розпізнавальні .

гітки, які лежать на поверхні і сприймаються суб'єктом v першу чергу. Властивості ж у своїй більшості безпосередньо не сприймаються, це внутріїині якості об'єкта. Тому в криміїїалісти чніїі ідентифікації внутрішні якості об'єкта дощ.п>но називати властивостями, а зовніїпні — ознаками.

Ознаки характеризують зовніїїшю будову предмета, його просторові кордони, геометричну форму, розміри, об'єм, рельєф поверхні, розташування і співвідношення частин, сторш, кутів, крапок, борозенок, валиків, заглиблень і опуклостей. Наприклад, ознаки папілярного узору: форма узору, наявність обривіїі, крапок, скривлень, вил, містив, вічок, які утворюють папілярні ліїш. Ідентифіїсаційні ознаки взуття: форма і розміри взуття в цілому, довжина, ширина каблука, підошви та підметки, форма носка і підметки, переднього зрізу каблука та іїі.

Властивості характеризують внутріїїші якості об'єктів — фізичну природу і агрегатний стан: твердість, сипкість, текучість, теплопровідність тощо. Властивості в усіх частинах цілого є однаковими і при його поділі зберії^аються в усіх частинах, які при цьому утворилися. Припустимо, при подіті рідини на краплі або ціматка свинцю на частини (дробини) властивості (густина, колір, теплопровідність, електропровідність, якісно-кількісний склад) в кожній частині не зміїпоються, тоді як при розчленуванні конкретного цілого (наприклад, скла фари) кожна частина набуває нової форми, розміру та іїшюго співвідношення опуклостей і угнутостей. Огже, ознаки цілого неділимі, а властивості — дитимі, оскільки вони зборкаються в кожній частині цілого.

Достатність ознак, що збії-аються, для визнання сукупності неповторного визначається не тільки їх кількістю, а й умовами утворення, вираженістю, тобто повнотою відображення, усталеністю і незалежністю, просторовою відокремленістю. З огляду на викладене не усі ознаки і властивості є ідентифіїсаційними. Ознака використовується як ідентифії<ащйна, якщо вона задовольняє таким вимогам.

— Одержує відображення в ототожнювальному (іденти-фіїсувальному) об'єкті. Повнота відображення залежить від площі контакту об'єктів, тому багато зовніїпніх ознак форми, розміру залишаються за межами процесу відображення. У цьому плані психофізичне (ідеальне) відображення більш повне, ніж елементарне, оскільки суб'єкт найповніїде сприймає ототожнюваний об'єкт, точніїие, об'ємніїие усвідомлює його ознаки форми і розміру.

— Нестандартна, з відхиленням від норми, випадковою, виробничою хибою — дефектом обробки чи експлуатації об'єкта (наприклад, вшаїкнення випадкових вищерблювань на лезі сокири).

— — Відносно усталена і в межах ідентифіїсаїіїйного періоду залишається сама собою.

— Відносно незалежна, тобто мінімально корельована •і ін-IIIILMII ознаками. У світі усе взаємозв'язане: виникнення однієї ознаки спричиняє утворення іншої. Чим більше взаємозв'язані ознаки, тим менша їх ідентифікаційна цінність, вони частіше виникають при однакових умовах слідоутворення.

— Інформація про неї одержана методами і засобами, які відповідають сучасному стану науки.

Не можуть бути ознаками відомості окультних знань, результати науково не підтверджених явищ, фактів. Наприклад, ототожнення людини за ії слідами-речовинами (кров, волосся, різні виділяння тощо) тривалий час було нерозв'язаною проблемою. Сучасні засоби дослідження структури об'єктів на молекулярному і атомарному рівнях дозволили А. Джеффрісу встановити в молекулі ДНК об'єктивну закономірність послідовного розташування нуклеотидів (будівних "цеглинок" тканин людини) в геномі молекули. Ця закономірність була використана для розробки нової методики ідентифікації, умовно названої генною "дактилоскопією". Тепер достатньо плями крові, окремої волосини, шматочка шкіри, сліпої на цигарках, щоб можна було встановити їх належність конкретній людині із сукупності близько 100 млрд їй подібних.

Властивості — це внутрішні ознаки, які відображають якісну кількість речовини (субстанції) і характеризують групову, родову і видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожненню підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості його частин лише умовно відповідають ідентифікаційним вимогам, вони поряд з ідентифікаційними ознаками входять у сукупність, яку дослідник визнає неповторною і робить висновок про існування єдиного цілого, частини якого зараз роз'єднані.