Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Львовский национальный университет им. И. Франко

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

ВІДПОВІДІ к.doc

Скачиваний:

Добавлен:

01.04.2025

Размер:

532 Кб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 12 / 182 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 > Следующая >>>

1) Право на участь в управлінні корпоративним товариством;

2) право на контро\ль за діяльністю виконавчого органу корпоративного товариства;

3) Право на інформацію про діяльність корпоративного товариства;

4) Інші особисті немайнові корпоративні права.

Право на участь в управлінні корпоративним товариством включає в себе дві групи правомочностей:

1) права, що виникають у зв’язку з участю в діяльності вищого органу управління – загальних зборах товариства (право участі);

2) права, що виникають у зв’язку з участю в діяльності інших органів управління товариства.

Здійснюючи своє право на участь у вищому органі управління

(право участі – ст. 100 ЦК України), учасник (член) має такі правомочності:

1) право на періодичне проведення загальних зборів та скликання позачергових зборів;

2) право на своєчасне та повне повідомлення про скликання загальних зборів;

3) право на ознайомлення з матеріалами, пов’язаними з порядком денним загальних зборів;

4) право вносити пропозиції та вимагати їх включення до порядку денного загальних зборів;

5) право на проведення загальних зборів на території України, як правило, за місцезнаходженням товариства.

6) право брати участь в загальних зборах особисто або через призначеного представника;

7) право брати участь в обговоренні питань порядку денного та голосуванні на загальних зборах.

Здійснюючи право на контроль за діяльністю корпоративного товариства, учасники (члени) можуть:

1) вимагати від ревізійної комісії проведення перевірки фінансово-господарської діяльності правління корпоративного товариства.

2) вимагати проведення аудиторської перевірки діяльності товариства, у тому числі такого, що не зобов’язане публікувати для загального відома документи.

Здійснюючи право на інформацію про діяльність корпоративного товариства, учасники (члени) можуть вимагати надавати їм для ознайомлення:

річні баланси;
звіти товариства про його діяльність;
протоколи зборів.

У ст. 88 Господарського кодексу України зміст інформації, яка надається учасникові товариства дещо розширено. Зокрема, учасник має право одержувати не лише протоколи зборів але й протоколи ревізійної комісії.

До інших корпоративних особистих немайнових прав можна віднести:

1) Право на вихід із корпоративного товариства;

2) Право на захист інших корпоративних прав;

3) Тощо.

Загальні умови здійснення корпоративних прав.

Можна виділити такі загальні умови здійснення корпоративних прав: - здійснення корпоративних прав на власний розсуд; - недопустимість припинення корпоративних прав внаслідок їх нездійснення; - можливість відмови від майнових корпоративних прав; - можливість передання майнових корпоративних прав іншій особі за відплатним або безвідплатним договором; - встановлення недобросовісності та нерозумності - здійснення корпоративних прав лише за рішенням суду; Здійснення корпоративних прав має певні особливості. 1. Здійснюючи свої корпоративні права їх суб’єкти можуть визначити волю юридичної особи, учасниками якої вона є. 2. Здійснення корпоративних прав передбачає перевагу волі одного контрагента, а саме юридичної особи, над волею іншого - учасника, при визначенні їх змісту.

Припинення корпоративних прав.

Припинення корпоративних прав за критерієм волі учасника (члена) корпоративного товариства можна поділити на дві групи: а) припинення корпоративних прав з волі учасника (члена) корпоративного товариства (вихід з товариства, відчуження частки (акції, паю) тощо); б) припинення корпоративних прав незалежно від волі учасника (члена) корпоративного товариства. 2. Друга група підстав припинення корпоративних прав у свою чергу за характером підстав припинення поділяється ще на види: а) припинення корпоративних прав з ініціативи корпоративного товариства (виключення з товариства, ліквідація товариства за рішенням вищого органу управління тощо); б) припинення корпоративних прав з ініціативи третіх осіб (накладення стягнення на корпоративні права за вимогами кредиторів).

Корпоративні обов’язки.

Корпоративні обов’язки як і права можна за характером поділити на: а) особисті немайнові б) майнові. Окрім тих корпоративних обов’язків, які кореспондують корпоративним правам суб’єктів корпоративних правовідносин, вони мають ще спеціальні корпоративні обов’язки, передбачені законом. Так, відповідно до ст. 117 ЦКУ учасники господарського товариства зобов’язані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобов’язання перед товариством, у тому числі ті, що пов’язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю про діяльність товариства; 4) нести інші обов’язки, встановлені установчим документом товариства та законом. У ч.3 ст. 88 ГКУ додатково передбачено ще один обов’язок учасника господарського товариства: 1) виконувати рішення усіх органів управління, а не лише загальних зборів, як передбачено у Цивільному кодексі. У ст. 11 ЗУ «Про господарські товариства» передбачено також обов’язок не розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Захист корпоративних прав.

Суб’єкти господарювання мають право брати участь у цивільному судочинстві, як суб’єкти захисту своїх прав та інтересів, оскіль¬ки вони виконують державні, колективні та громадські інтереси. Виконання суб’єктами господарськоїдіяльності зазначених функцій забезпечується сукупністю господарсько-процесуальних засобів, що визначають їх цивільну правосуб’єктність, гарантують їхню участь у процесі, спрямованому назахист майнових та немайнових інтересів суб’єктів. Реалізація суб’єктивних господарських прав щодо захисту прав власності суб’єктів господарювання здійснюється на основі та¬ких цивільно-правових принципів: 1. Непорушення прав та інтересів інших осіб. 2. Забезпечення захисту прав власності. 3. Дозволеність всього, що не заборонено законом. Захист прав суб’єктів господарювання здійснюється госпо¬дарськими судами і в окремих випадках — загальними судами. Ст. 1 ГПКУ передба¬чає право звернення до господарського суду усіх ю. о., а також громадян, які займаються підприємницькою д-стю. Господарському суду підвідомчі також спори за участю інозем¬них фірм, організацій та громадян-підприємців, які знаходяться на території іншої держави. До компетенції господарського суду відносяться: економічні спори між організаціями, громадянами-підприємцями, незалежно від їх відомчої приналежності, які виникають у зв’язку з підпи¬санням договорів, зміною їх умов та невиконанням зобов’язань. Основні спори вирішуються в судовому порядку. Господарсь¬кий суд є однією з гілок судової влади (поряд із загальними суда¬ми), на яку законом покладено здійснення правосуддя у господарсь¬ких відносинах. Він є незалежним органом у вирішенні всіх госпо¬дарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами. Організація і діяльність господарського суду визначаються КУ, ЗУ “Про господарський суд”, ГПК України, іншими законодавчими актами нашої держави, а також міждержавними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВРУ

Форми захисту корпоративних прав.

Чинне законодавство виділяє такі форми захисту прав та інте¬ресів господарюючих суб’єктів: Нотаріальний захист прав суб’єктів господарювання. Цей вид захисту полягає утому, що окремі угоди потребують додаткових гарантій щодо захисту прав власника, що досягається нотаріальним посвідченням набуття та передачі прав власності. Воно є юридичною фіксацією набуття прав власника, яке знахо¬диться в основі вирішення судами спорів про порушення такого права. Адміністративний захист. Адміністративний захист—це засіб адміністративного при¬мусу, який застосовується як при наявності, такі при відсутності правопорушення, спрямований на запобігання правопорушенням та усуненню їх шкідливих наслідків. Судовий захист прав суб’єктів господарювання. Звернення суб’єктів господарювання до суду з позовом про захист власних прав і законних інтересів є на сьогодні найбільш ефективною формою встановлення порушених прав. Переваги судового захисту очевидні, оскільки суд є незалежним і підпо¬рядковується лише закону. Претензійний порядок врегулювання спорів. Однією із умов захисту прав і законних інтересш суб’єктів гос¬подарювання є дотримання досудового претензійного порядку врегулювання спорів. Як правило, спор може бути переданий на розгляд господарському суду лише після прийняття сторонами за¬ходів безпосереднього врегулювання конфлікту. Чинне законодавство вимагає від підприємств та організацій, щоб вони до подання позову вжили заходів щодо врегулювання гос¬подарських спорів з іншою стороною. Досудове врегулювання господарських спорів—це сукупність заходів, що підлягають здійсненню господарюючими суб’єктами, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили май¬нові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду.

Способи захисту корпоративних прав.

Господарські права та інтереси суб’єктів господарської діяльності відповідно до ст. 20 ГКУ захищаються такими способами: — визнання наявності або відсутності прав суб’єктів гос-подарювання; — визнання повністю чи частково недійсними актів органів державної влади та місцевого самоврядування; — відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання; — припиненням дій, що порушують права або створюють загрозу їх порушення; — присудження до виконання обов’язку в натурі; — відшкодування збитків; — застосування штрафних, оперативно-господарських та ад-міністративно-господарських санкцій; — встановлення, зміною чи припиненням господарських правовідносин. У випадку невиконання рішення господарського суду на винуватця накладається штраф в розмірі вартості відповідних зобов’язань. При невиконанні рішення чи постанови господарський суд знімає з винуватця штраф у подвійному розмірі. Штрафні санкції можуть у такому випадку відноситись на конкретних відповідальних осіб. У господарських стосунках між підприємствами, організаціями та установами, міжнародними об’єднаннями організацій України застосування заходів з судового врегулювання господарських спорів є обов’язковою необхідністю звернення до гос¬подарського суду. Справи за заявами прокурора порушуються в господарському суді в інтересах держави і суб’єктів господарюван¬ня незалежно від прийняття сторонами заходів досудового врегу¬лювання господарських спорів. Господарські спори, які виникають при погодженні стандартів та технічних умов, а також про встановлення цін на продукцію і тарифів на послуги вирішуються відповідними функціональними органами держави, які займаються керівництвом робіт зі стандартизації і врегулюванню ціноутворення. Спори між іноземними інвесторами і державою з питань інвестування підлягають розгляду в судах України, якщо інше не передбачається договорами. Всі інші спори за участю іноземних інвесторів підлягають вирішенню за кордоном.

Момент виникнення корпоративних правовідносин в акціонерному товаристві.

Момент виникнення корпоративних правовідносин в акціонерному товаристві залежить від підстави їх виникнення. У разі виникнення корпоративного правовідношення в акціонерному товаристві на підставі установчого акта, моментом його виникнення є момент державної реєстрації акціонерного товариства. Саме з моменту державної реєстрації акціонерне товариство вважається створеним.

У разі виникнення корпоративного правовідношення в акціонерному товаристві з інших підстав, моментом його виникнення вважається момент виникнення прав з акції у нового власника.

Чинне акціонерне законодавство поділяє права, що пов’язані із акцією, на два види:

права на акцію (зокрема, право власності);
права з акції або такі, що посвідчуються акцією (корпоративні права).

Відповідно до ч.2 ст. 20 Закону України «Про акціонерні товариства» усі акції товариства є іменними.

Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі. Можливість існування акцій виключно у бездокументарній формі означає, що моменти виникнення прав на акцію (право власності) та прав, що посвідчуються нею (корпоративні прikава) співпадають.

Право власності на акції, випущені у бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування акцій на рахунок власника у зберігача (ч.3 ст. 5 Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 року). З цього ж моменту виникають і корпоративні права, посвідчені акцією. Відповідно до ч.4 ст. 5 Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 року підтвердженням права власності на акцію, випущену у бездокументарній формі, є виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов’язаний надавати власнику цінних паперів (депоненту). Порядок видачі виписок з рахунків у цінних паперах регулюється Положенням про депозитарну діяльність, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 р.№ 999. Відповідно до Глави 3 Розділу V цього положення виписка про стан рахунку у цінних паперах є підтвердженням права власності на цінні папери на дату стану рахунку, вказану у цій виписці. Це означає, що єдиним документом, який може підтвердити виникнення корпоративних прав з акції, випущеної у бездокументарній формі, є виписка про стан рахунку у цінних паперах.

Виписки з рахунку у цінних паперах надаються періодично, у строк, передбачений договором про відкриття рахунку у цінних паперах або за запитом депонента. Зберігач зобов’язаний на вимогу депонента протягом до трьох робочих днів з моменту отримання такого запиту депонента надавати йому відповідну виписку. Виписки можуть надаватися депоненту у письмовій формі особисто, надсилатися поштою, факсимільним або телексним повідомленням, електронною поштою, іншими засобами зв’язку (з додержанням відповідних заходів захисту і кодування). З наведених законодавчих положень випливає, що момент зарахування прав, посвідчених акцією, випущеною у бездокументарній формі, на рахунок власника у зберігача та момент видачі депоненту (власнику) виписки з рахунку у цінних паперах можуть не співпадати.

Це означає, що з моменту виникнення права власності на іменну акцію, випущену у бездокументарній формі, її власник ще не може здійснити своїх корпоративних прав. Актами цивільного законодавства України встановлено різні моменти виникнення права власності на акцію, а з ним і прав, що посвідчуються нею, і здійснення цих прав. Права з іменної акції можуть бути здійснені пізніше моменту виникнення цих прав. Така відмінність у моментах виникнення права власності на іменну акцію, а разом з ним і прав, що посвідчуються нею, та можливості здійснення корпоративних прав з іменної акції може істотно вплинути на правовий статус акціонера. Відповідно до п. „б” ст. 10 Закону України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Спірність цієї позиції полягає в ототожненні моментів з якого виникає право на отримання дивідендів і з якого воно може бути здійснено (реалізовано). Ці моменти не співпадають. Право на отримання дивідендів виникає ще до того моменту, з якого воно може бути здійснено. Це право, відповідно до ст. 10 Закону України „Про господарські товариства”, виникає з моменту, коли особа стає учасником товариства. Учасником акціонерного товариства особа стає з моменту набуття права власності на акцію, який передує моментові видачі виписки з рахунку. Тому не можна відмовляти у виплаті дивіденду особі, яка стала учасником товариства на момент виплати дивідендів, однак, ще не отримала виписки з рахунку.

Момент виникнення прав з акції.

Чинне акціонерне законодавство поділяє права, що пов’язані із акцією, на два види:

права на акцію (зокрема, право власності);
права з акції або такі, що посвідчуються акцією (корпоративні права).

Відповідно до ч.2 ст. 20 Закону України «Про акціонерні товариства» усі акції товариства є іменними.

Створення або участь у створенні акціонерного товариства.

Відповідно до ч.ч.1 та 4 ст. 153 ЦК України акціонерне товариство може бути створене однією або більше особами. Якщо засновником акціонерного товариства є одна особа, то вона вважається такою, що створює його. При чому, відповідно до ч.4 ст. 153 ЦК України акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Якщо засновників акціонерного товариства два і більше, то вони беруть участь у його створенні. Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами (стадіями):

1) прийняття зборами засновників (засновником) рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне розміщення акцій); Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення; публічне розміщення акцій може здійснюватися лише після отримання свідоцтва про державну реєстрацію першого випуску акцій.

З моменту прийняття рішення про випуск акцій емітент (засновники) повинен (повинні) забезпечити організацію обліку розміщення випуску акцій, зокрема, обліку осіб, які купують акції при закритому (приватному) їх розміщенні. Облік розміщення випуску акцій здійснює емітент (засновники), або на договірних засадах торговець цінними паперами, призначений цим емітентом (засновниками) (андеррайтер). У разі створення акціонерного товариства однією особою організація обліку розміщення випуску акцій не запроваджується. Облік розміщення випуску у разі розміщення акцій при створенні акціонерного товариства може здійснювати уповноважена особа засновників, якій надаються повноваження здійснювати дії, пов’язані із створенням товариства.

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій (здійснюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку);

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів (здійснюється Національним депозитарієм України за заявою засновників акціонерного товариства);

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій;

З метою забезпечення зберігання та обліку акцій у разі їх розміщення при створенні акціонерного товариства, емітент (засновники) до початку розміщення повинен укласти з обраним ним (ними) депозитарієм договір про обслуговування емісії цінних паперів. У договорі про обслуговування емісії акцій визначається порядок взяття на обслуговування та обслуговування емісії акцій, операцій акціонерного товариства (засновників) в депозитарії щодо випущених ним акцій тощо. На підставі договору про обслуговування емісії акцій депозитарій відкриває емітенту (засновникам) рахунок в акціях, що підлягають розміщенню. На цей рахунок депозитарій за розпорядженням емітента (засновників) зараховує кількість акцій вказану в тимчасовому свідоцтві про реєстрацію випуску акцій.

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників (відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про акціонерні товариства» кожний засновник акціонерного товариства повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій); У разі розміщення акцій при створенні акціонерного товариства засновники повинні до реєстрації випуску акцій мати відкриті рахунки в акціях у обраних ними зберігачів.

Депозитарій після зарахування акцій на рахунок у цінних паперах емітента (засновників) за розпорядженням емітента (засновників) переказує сплачені відповідно до умов випуску акції на рахунки в цінних паперах зберігачів у депозитарії для їх подальшого зарахування на рахунки в акціях власників, що придбали зазначені цінні папери під час розміщення випуску. Право власності на акції, придбані в ході їх розміщення, виникає з моменту їх зарахування на рахунок в акціях власника у зберігача.

7) оплата засновниками повної вартості акцій;

8) проведення установчих зборів товариства

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про акціонерні товариства» установчі збори акціонерного товариства мають бути проведені протягом 3 місяців з дати повної оплати акцій засновниками. Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

а) засновують товариство;

б) затверджують оцінку майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій;

в) затверджують статут товариства;

г) утворюють органи товариства;

ґ) обирають членів наглядової ради акціонерного товариства, голову колегіального виконавчого органу товариства (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу товариства), членів ревізійної комісії (ревізора);

д) затверджують результати розміщення акцій;

е) уповноважують представника (представників) на здійснення подальшої діяльності щодо утворення товариства;

є) приймають інші рішення щодо вчинення дій, необхідних для створення товариства.

Рішення на установчих зборах приймаються шляхом голосування з розрахунку: одна акція – один голос. За загальним правилом рішення на установчих зборах приймаються простою більшістю голосів засновників (якщо інше не передбачено засновницьким договором). Однак з таких питань, як:

а) про заснування товариства;

б) затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій;

в) затвердження статуту товариства

рішення повинні бути прийняті всіма засновниками товариства.

9) реєстрація товариства в органах державної реєстрації;

10) подання звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

11) реєстрація звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій (здійснюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку);

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій (видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку);

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Підтвердженням права власності на акції є виписка про стан рахунку в акціях на дату стану рахунку. Виписка про стан рахунку в акціях не може бути предметом договорів, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери. За результатами зарахування акцій на рахунок у цінних паперах депонента на дату зарахування складається виписка з рахунку у цінних паперах. При створенні акціонерного товариства виписка про стан рахунку в акціях видається депоненту (засновнику акціонерного товариства) протягом 10 робочих днів з дня початку їх обігу у спосіб, передбачений договором про відкриття рахунку в цінних паперах.

Придбання акцій нової емісії як підстава виникнення корпоративних правовідносин в акціонерному товаристві.

Придбання акцій нової емісії (додаткового випуску).Відповідно до ч.1 ст. 156 ЦК України акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом додаткового випуску акцій. Додатковий випуск акцій допускається після повної сплати всіх раніше випущених акцій за вартістю не нижче номінальної .Згідно з ч.2 ст. 155 ЦК України додатковий випуск акцій може бути реалізовано шляхом проведення публічного розміщення акцій. Акціонерне товариство не має права приймати рішення про збільшення статутного капіталу шляхом публічного розміщення акцій, якщо розмір власного капіталу є меншим, ніж розмір його статутного капіталу (ч.4 ст. 15 закону). У разі придбання акцій додаткового випуску приватного розміщення законом може бути встановлено переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством. Таке право передбачено у ст. 27 закону про акціонерні товариства.

Набуття акцій в акціонерного товариства, викуплених ним в акціонерів.

Відповідно до ст. 66 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство має право викупити в акціонерів оплачені ними акції за згодою власників цих акцій для їх наступного:

1) перепродажу;

2) анулювання.

Акціонерне товариство не має права приймати рішення про викуп акцій, якщо:

на дату викупу акцій товариство має зобов’язання про обов’язковий викуп акцій;
товариство є неплатоспроможним або стане неплатоспроможним внаслідок викупу акцій;
власний капітал товариства є меншим, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю, або стане меншим внаслідок такого викупу.

Акціонерне товариство не має права здійснювати викуп розміщених ним простих акцій до повної виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями. Акціонерне товариство не має права здійснювати викуп розміщених ним привілейованих акцій до повної виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями, власники яких мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів. Викуплені товариством акції не враховуються у разі розподілу прибутку, голосування та визначення кворуму загальних зборів. Вказані акції повинні бути реалізовані у строк не більше одного року з моменту викупу. Ціна продажу викуплених товариством акцій не може бути меншою за їх ринкову вартість, визначену шляхом здійснення незалежної оцінки.

Похідні підстави виникнення корпоративних правовідносин в акціонерному товаристві.

Набуття акцій в інших акціонерів. Набуття акцій в інших акціонерів можливе з таких підстав:

1) придбання акцій в акціонера за цивільно-правовим договором;

2) набуття акцій від акціонера в порядку спадкування;

3) набуття акцій від акціонера при реорганізації акціонера-юридичної особи.

Корпоративні правовідносини, які виникають у зв’язку з участю в діяльності вищого органу управління акціонерним товариством.