1. Адміністративне регулювання:

1. Реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2. Встановлення вимог та обмежань щодо діяльності банків;

3. Застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4. Нагляд за діяльністю банків;

5. Надання рекомендацій щодо діяльності банків.

2. Індикативне регулювання:

1. Встановлення обов’язкових економічних нормативів;

2. Визначення норм обов’язкових резервів для банків;

3. Встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4. Визначення процентної політики;

5. Рефінансування банків;

6. Кореспондентських відносин;

7. Управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8. Операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9. Імпорту та експорту капіталу.

Метою банківського нагляду – є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банків щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Регулювання валютного ринку

Різкі коливання валютних курсів у нових умовах роблять більш ризикованими зовнішньоекономічні та кредитні операції, тому регулювання валютного ринку з боку держави необхідно. Головними методами регулювання валютного курсу є:

1. Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком іноземної валюти. Центральний банк купує іноземну валюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс іноземної валюти високий. Таким способом обмежується коливання курсу національної валюти.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу – знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту.

2.Дисконтна політика – зводить до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищення дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів із країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу.

Методами валютного регулювання, що використовується тардиційно, є девальвація та ревальвація – зниження та підвищення падаючого валютного курсу.

Мета девальвації – зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту.

До скасування фіксованого вмісту золота у валютах девальвація супроводжувалася зниженням металевого вмісту валюти, а ревальвація – підвищенням. При умові “плаваючих” валютних курсів девальвація та ревальвація відбуваються стихійно на валютному ринку. Тому термін “девальвація” у сучасному розумінню означає також відносне тривале зниження ринкового курсу валюти.

У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобоми стабілізації валютного курсу. Вони виступають лише методом приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність до дійсного.