Лабораторна робота № 7 розроблення технологічного процесу утилізації літака
Мета роботи – набути практичних навичок із планування робіт щодо утилізації ЛА, вибору методу та устаткування для проведення робіт на певному етапі утилізації, а також розроблення технологічного процесу утилізації літаків на прикладі літака Ан-140.
7.1. Літак як об’єкт утилізації
Планер літака складається з фюзеляжу, крила, оперення, шасі й системи керування. Основними складовими силової установки є двигуни, вхідні й вихідні пристрої, система керування двигунами, паливна система. До системи керування літаком належить радіоелектронне й авіаційне обладнання (електроустаткування, пілотажно-навігаційне устаткування, силові системи, системи життєзабезпечення, контрольно-вимірювальне обладнання).
Розглядаючи літак як об'єкт утилізації (під утилізацією розуміють використання відходів як вторинних матеріальних або енергетичних ресурсів), слід зазначити, що в сучасних авіаційних конструкціях найбільшого застосування набули високоміцні алюмінієві, магнієві й титанові сплави, високоміцні леговані й корозійностійкі сталі та композиційні матеріали. Окремі вузли списаного з експлуатації літака після деякого доопрацювання можуть застосовуватися в народному господарстві.
7.2. Класифікація літаків
Класифікацію літаків за аеродинамічною схемою й конструктивними ознаками з певним ступенем деталізації зображено у вигляді матриці конструктивно-компонувальних схем окремих частин та агрегатів літака на рис. 7.1. Використовуючи послідовну інформацію кожного рівня, можна отримати конструктивно-компонувальну схему майже будь-якого літака.
Нормальна аеродинамічна схема, нормальна схема фюзеляжу, високоплан, трапецієподібна форма крила в плані, нормальна схема оперення, розташування двигунів у гондолах або на пілонах під крилом – основні характеристики літаків Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан-140 і L-410.
7.3. Конструктивно-технологічні особливості літака Ан-140
Літак Ан-140 призначений для перевезення пасажирів, багажу, пошти та вантажів на регіональних і ближньомагістральних авіалініях.
7.3.1. Загальна характеристика літака
Літак Ан-140 (рис. 7.2, 7.3) являє собою вільнонесучий високоплан з нерухомим палубним горизонтальним оперенням, двома двигунами ТВД, розташованими в гондолах під крилом, і триколісним шасі з однією передньою й двома основними опорами. Допоміжна силова установка (ДСУ) розташована у хвостовій частині фюзеляжу за шпангоутом № 40, стінка якого водночас є протипожежною перегородкою, що відокремлює відсік ДСУ від іншої частини фюзеляжу.
Планер являє собою суцільнометалевий моноплан із високо розташованим крилом та однокільовим вертикальним оперенням (ВО). Горизонтальне оперення (ГО) розташоване на фюзеляжі у хвостовій частині. Крило літака – вільнонесуче з малою стрілоподібністю.
За конструктивно-силовою схемою крило має кесонну конструкцію й кріпиться до фюзеляжу за допомогою спеціальних вузлів. Горизонтальне й вертикальне оперення суцільнометалеве, агрегати мають лонжеронну конструкцію. Основним матеріалом конструкції планера є алюмінієві сплави. Окремі агрегати й вузли, що потребують особливої міцності, виконано з легованих сталей. У конструкції використовуються неметалеві матеріали: волокна, прес-порошок, пінопласт, склопластики, шаруваті пластики й вуглепластики, орієнтоване органічне скло, етрол, пароніт, поліетилен, фторопласт, поролон.
Рис. 7.1. Класифікація літаків
Рис. 7.2. Загальний вигляд літака Ан-140
|
Рис. 7.3. Базовий варіант компонування літака Ан-140 |
Масові характеристики літака Ан-140:
|
Геометричні характеристики літака Ан-140:
|