Моделі зростання міст

Соціологи, прагнучи зрозуміти, яким чином люди територіально оформляють свої взаємозв'язки і здійснюють діяльність, розробили декілька моделей, за допомогою яких намагаються виявити екологічні схеми і структури зростання міст (див. мал. 10.4).

Модель концентричних зон. У період між Першою і Другою світовими війнами соціологи з університету Чикаго розглядали місто Чикаго як соціальну лабораторію і піддали його інтенсивним дослідженням. Модель концентричних зон займала головне положення в більшості цих досліджень (Парк, Берджесс і Маккензи, 1925). Згідно з думкою групи Чикаго соціологів, сучасне місто набуває форми концентричних кіл, кожна з яких має чіткі відмітні характеристики. У центрі міста - центральному діловому районі - розташовуються магазини роздрібної торгівлі, фінансові установи, готелі, театри і підприємства, що відповідають потребам покупців з ділової частини міста. Цей район знаходиться в оточенні житлового району, що переживає стан занепаду внаслідок наступу на район ділової частини міста і промислових підприємств - так званої перехідної зони. Колись в цій частині міста стояли витіюваті особняки спроможних і відомих городян, а потім вона перетворилася на район трущоб і притулок для підприємств дрібного бізнесу (ломбардів, магазинів "Секонд хэнд" і скромних закусочних і ресторанів). Перехідна зона "перетікає" в робітники квартали, що складаються з двоквартирних будинків, старих одноквартирних жител і будинків з недорогими квартирами, де проживають переважно "блакитні комірці" і низькооплачувані "білі комірці". За робочою зоною починаються житлові зони, де в основному проживають дрібні підприємці, професіонали і управлінський персонал. І нарешті, за зоною проживання найбільш спроможних городян йде кільце малих міст, городків і селищ, або приміська зона, багато жителів якої регулярно їздять на роботу в діловий центр міста.

Школа Чикаго соціологів розглядала вказані зони як ідеальні типи, оскільки на практиці жодне місто не відповідає повністю цій схемі. Приміром, місто знаходиться на березі озера Мічіган, так що в даному випадку швидше діє модель концентричного півкола. Крім того, критики цієї моделі вказують, що вона більше підходить для характеристики міст на рубежі XX ст., чим для сучасних міст. Також абсолютно очевидно, що деякі міста ніколи навіть приблизно не відповідали моделі концентричних кіл, а міста Латинської Америки, Азії і Африки не мають такої характерної специфіки використання площ, яка прийнята в США.

Секторна модель. Гомер Хойт вважав, що великі міста складаються не з концентричних кіл, а швидше з ряду секторів. Він створив секторну модель міської структури (див. мал. 10.4, б). Райони, де житло коштує недорого, часто набувають клиновидної форми і тягнуться від центру міста до його околиці. У міру зростання міста дорогі райони починають виступати за міські межі, залишаючись при цьому в тому ж самому секторі. Райони у межах сектора, покинуті людьми з високими прибутками, занепадають і приходять в занепад. Хойт стверджує, що престижні і дорогі райони не утворюють концентричну зону навколо околичних районів міста, а типово розташовуються із зовнішнього краю декількох секторів. Промислові райони тягнуться уздовж річкових долин, русла річки або залізничного полотна, а не розташовуються по концентричному колу навколо ділового центру міста.

Проте, подібно до моделі концентричних зон, секторна модель також була неприйнятною для великої кількості міських структур.

Модель безлічі центрів. Ще одна модель описує місто як структуру, що має не один, а декілька центрів. Кожен центр спеціалізується в конкретній діяльності і накладає свій неповторний відбиток на навколишню частину міста. Наприклад, діловий центр фокусується на комерційній і фінансовій діяльності. До числа інших центрів входять: зона "яскравих вогнів" (театри і інші розважальні заклади), зона урядових установ, центр оптової торгівлі, зона важкої промисловості і медичний комплекс. Безліч центрів в межах міста виникає з різних причин. По-перше, деякі види діяльності накладають специфічні вимоги, наприклад торговельна зона має бути розташована так, щоб в неї можна було потрапити з будь-якої частини міста; портовий район, природно, повинен розташовуватися в акваторії, а промислова зона повинна мати великі площі недалеко від водних або залізничних комунікацій. По-друге, підприємства, що займаються однаковою або схожою діяльністю, часто виграють від того, що виявляються сконцентрованими на якійсь одній міській ділянці, приміром, зона роздрібної торгівлі процвітає, оскільки покупців притягає можливість потрапити в цілу мережу різноманітних магазинів. По-третє, різні види діяльності часто заважають один одному, наприклад престижні житлові квартали несумісні з промисловими підприємствами і перешкоджатимуть розвитку один одного. По-четверте, деякі види діяльності не можуть дозволити собі дорогі райони і розміщуються в дешевших кварталах; це відноситься, наприклад, до оптових підприємств і складів. Модель безлічі центрів придатніша для опису унікальних характеристик, властивих конкретним міським структурам, чим для виявлення універсальних просторових характеристик в усіх містах.