Демографічна політика

Існують три базові школи мислення, що мають відношення до політики зниження народжуваності.

Планування сім'ї суть першого підходу. Його прибічники стверджують: коли члени суспільства мають безпосередній і легкий доступ до контрацептивів, а інформація про важливість і необхідність планування сім'ї набуває широкого поширення, рівні народжуваності в суспільстві знижуються. У свою чергу зниження народжуваності дає можливість вкладати кошти в економічний розвиток. Проте при цьому дуже просто впасти в "технологічну помилку" - сліпо повірити в ефективність контрацептивів, не оцінивши достатньою мірою ті соціальні зміни, які можуть потрібно раніше. Навіть найпрекрасніші засоби не використовуватимуться, поки люди не захочуть їх використовувати. Правда ж полягає в тому, що люди в багатьох країнах не бажають обмежувати число дітей. Для багатьох індивідів діти залишаються основним захистом проти ударів долі, коли вони виявляться без роботи, захворіють або постаріють. Рівні народжуваності зменшуються, коли у індивідів є вагомі мотиви для скорочення чисельності своєї сім'ї незалежно від того, є у них можливість користуватися сучасними контрацептивами або ні. Людська історія показує, що у всі часи люди проявляли значну винахідливість в умінні відділяти сексуальне задоволення від відтворення.

Стратегія розвитку складає другий підхід. Згідно з представниками цієї школи думки, плодючість є схемою поведінки, тісно пов'язаною з інституціональною і організаційною структурою суспільства. Прибічники цього підходу звертаються до західних держав із закликом поділитися своїм добробутом, а не експлуатувати ресурси країн третього світу. На Всесвітній конференції ООН в 1974 р. в Бухаресті делегати з багатьох комуністичних країн рекомендували проведення політики невтручання : "Потурбуйтеся про людей, а вони самі вирішать, яке число дітей їм мати" або "Розвиток - це найкращий контрацептив". Хоча модернізація часто асоціюється зі зниженням фертильності, але ця. взаємозв'язок є не так яскраво вираженим, щоб обгрунтувати наявність простого каузального зв'язку між процесом індустріалізації і появою маленьких сімей.

Социетальная перспектива - третій підхід. Уряд проводить політику, спрямовану на досягнення якихось змін в демографічній поведінці. Демограф Кингсли Дейвис пропонує ряд соціальних реформ, здатних понизити рівень народжуваності за рахунок заохочення низької фертильності і покарання за високу фертильність.

"Найбільш ефективними соціальними змінами будуть такі зміни, які зможуть запропонувати людям можливості і цілі, що конкурують з сімейними ролями. Приміром, надання самотнім людям переваг у формі житла, податкових пільг, учбових стипендій приведе до того, що ранні браки втратять популярність. Надання жінкам особливих можливостей у сфері освіти і роботи підвищить їх інтерес до професійної кар'єри і понизить значущість материнства як єдиній ролі жінки.. Порушення сімейних традицій, поширеніша передача дітей під нагляд дошкільних установ і початкової школи із збереженням за батьками відповідальності по оплаті цих послуг.. Що стосується методів регулювання народжуваності, включаючи аборти, подібні "послуги" можуть надаватися індивідам безкоштовно".(См: Vander Zanden James W. Sociology. P. 340.)

У ряді країн для зниження народжуваності використовують методи примусу. Протягом деякого часу в 1970-х рр. в Індії проводилася програма примусової стерилізації, в ході якої щомісячно майже 1 млн. громадян піддавався вазектомии. У Китаї також були введені суворі закони, покликані понизити зростання населення, у тому числі що передбачають покарання подружніх пар, що мають двох дітей або більше, і стягування штрафу з жінки, вагітної другою дитиною, у розмірі 20% її зарплати, якщо така жінка відмовлялася зробити аборт (за офіційними даними, в 1986 р. в Китаї доводилися 53 аборти на кожні 100 народжень). Подібні програми викликають сильне обурення у багатьох громадян західних країн. Можна з упевненістю заявити, що програми по скороченню народжуваності залишаються украй суперечливими як в плані їх ефективності, так і їх моральності.