Індивідуальна педагогічна бесіда як модель діалогічної взаємодії

Перед нами сповідь підлітка: «Мені потрібний той, хто зміг би спокійно, без уся­кої критики вислухати мене і допомогти розібратися в самому собі. Коли я потерпаю від невдач, втрачаю друга чи просто зазнаю поразки у грі, то мені здається, що пере­вертається увесь світ. Мені потрібні люблячі очі, руки, що заспокоїли б мене. Мені потрібне місце, де я міг би поплакати і де б ніхто з мене не насміхався б. Мені також потрібен той, хто голосно і чітко скаже: «Зупинись!» Але люди не повинні читати мені нотацій, нагадувати про мої колишні дурниці. Я й сам знаю про них і відчуваю свою провину». Тож як учителеві слід будувати взаємини з учнем, щоб урахувати інтереси дитини і спрямувати його потреби та енергію в педагогічно доцільному напрямі?

Аналіз технології й техніки поведінки в діалозі варто здійснити на моделі індиві­дуальної бесіди, адже це — типова форма спілкування вчителя з учнем, під час якої вирішується багато завдань: з 'ясовуються причини його вчинків, відбувається ознайомлення з інтересами, створюються умови комунікативного забезпечення навчання шляхом встановлення контакту з учителем, надається допомога дитині в усвідомленні сутності проблем і вибору продуктивного рішення.

Індивідуальна педагогічна бесіда — це взаємодія вчителя з учнем, батьками, колегами, спрямована на взаєморозуміння, пошук шляхів співробітництва для стимулювання розвитку учня. Педагогічна бесіда може хибувати на типові технологічні прорахунки, що зводить нанівець зусилля педагога. Це відбувається тоді, коли в індивідуальному спілкуванні вчи­теля з учнями, батьками, висловлюються, хоч і справедливо, претензії, а також побажан­ня вчителя, але вони не сприймаються, через те що характер розмови — монологічний, активність — однобічна. Наслідком цього стає формальна згода батьків, формальна слух­няність учня упродовж певного нетривалого часу. Якщо ці бесіди повторюються багато разів через певний проміжок часу з однією й тією самою метою, за однаковим сценарієм (домогтися визнання учнем провини й «вирвати» у нього проказану скоромовкою з по­тупленими очима обіцянку виправитися), то можна твердити, що вони не матимуть пе­дагогічного ефекту. Якщо педагог вдається до залякувань (знизити оцінку, поскаржити­ся батькам, директорові), то він найчастіше створює напруженість у стосунках, викликає недоброзичливе ставлення до себе і до школи. Такі бесіди можуть формувати пристосу­ванця, який добре усвідомлює, що формальне визнання принаймні забезпечить йому відносно спокійне життя. Подібні бесіди слушно називають нотаціями.

Як організувати бесіду, щоб вона стала кроком до позитивних зрушень у навчанні й поведінці школяра, у стосунках із батьками й колегами? Які техніки спілкування слід використовувати? Яке надзавдання мати на меті, розмовляючи з учнем? Учитель насам­перед мусить усвідомити: гуманізація освіти потребує зміни установки педагога у спілку­ванні. Головне — не контролювати й оцінювати учнів, а допомагати їм вирішувати про­блеми. Надання допомоги в становленні особистості передбачає створення ситуацій діа­логу. Щоб стати для вихованця помічником в усвідомленні сутності його поведінки і спря­мувати до вибору продуктивного рішення, вчитель має обрати замість монологічної фор­ми звернення («Ти учень і повинен...») — діалогічну («Давай замислимося, чому...», «Я хочу допомогти»). Саме така установка вчителя на допомогу буде позитивно прийнята учнем, вона активізує його власні зусилля на пошук правильних рішень.

У з'ясуванні сутності бесіди доцільно звернутися до гуманістичної психології (К. Роджерс, А. Маслоу), представники якої розглядають допомогу як розвивальну, таку, що сприяє актуалізації особистості: розкриттю й реалізації своїх потенційних мож­ливостей у процесі свідомого вибору життєвого шляху і усвідомлення відповідальності за свій вибір. Тобто, суть бесіди слід вбачати не в передачі інформації, не у проголо­шенні рецептів, не у вирішенні завдань за іншого, а в активізації внутрішніх ресурсів того, з ким педагог веде розмову, щоб він зумів сам упоратися зі своїми проблемами¹.

За яких умов бесіда виконує функціїрозвивальноїдопомоги?Це відбувається тоді, коли вчитель дає поради, що «запрошені» співрозмовником. Коли сама порада вчи­теля розвивальна, оскільки, вказуючи на шляхи виходу із ситуації, збуджує до само­стійних дій. Коли педагог демонструє прийняття особистості іншого, виявляє заці­кавленість у долі співрозмовника. Коли вимогливість учителя постає як розвивальна вимогливість, бо це не диктат, не придушення ініціативи іншого, а орієнтація на вільний вибір власної позиції. Тож надзавдання вчителя в індивідуальній педагогічній бесіді можна сформулювати так: «Я хочу активізувати внутрішні ресурси співрозмов­ника (інтереси, прагнення, думки, почуття), щоб спонукати його (учня, батька, ко­лег) до самостійного обрання рішення, яке ми шукаємо спільно й спільно відповідає­мо за цей вибір». Учитель з такою установкою не порушує автономії, не зазіхає на життєвий простір іншого, не дає вказівок, рецептів і розпоряджень, натомість він здійснює розвивальну допомогу. Вона може бути забезпечена позицією дорослого, прибудовою поруч, спілкуванням, яке ґрунтується на захопленні спільною творчою діяльністю або дружньому ставленні й демократичному стилі керівництва.