Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Підручник Педагогічна майстерність Зязюн (2008)...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
20.36 Mб
Скачать

Індивідуальна педагогічна бесіда як модель діалогічної взаємодії

Перед нами сповідь підлітка: «Мені потрібний той, хто зміг би спокійно, без уся­кої критики вислухати мене і допомогти розібратися в самому собі. Коли я потерпаю від невдач, втрачаю друга чи просто зазнаю поразки у грі, то мені здається, що пере­вертається увесь світ. Мені потрібні люблячі очі, руки, що заспокоїли б мене. Мені потрібне місце, де я міг би поплакати і де б ніхто з мене не насміхався б. Мені також потрібен той, хто голосно і чітко скаже: «Зупинись!» Але люди не повинні читати мені нотацій, нагадувати про мої колишні дурниці. Я й сам знаю про них і відчуваю свою провину». Тож як учителеві слід будувати взаємини з учнем, щоб урахувати інтереси дитини і спрямувати його потреби та енергію в педагогічно доцільному напрямі?

Аналіз технології й техніки поведінки в діалозі варто здійснити на моделі індиві­дуальної бесіди, адже це — типова форма спілкування вчителя з учнем, під час якої вирішується багато завдань: з 'ясовуються причини його вчинків, відбувається ознайомлення з інтересами, створюються умови комунікативного забезпечення навчання шляхом встановлення контакту з учителем, надається допомога дитині в усвідомленні сутності проблем і вибору продуктивного рішення.

Індивідуальна педагогічна бесіда — це взаємодія вчителя з учнем, батьками, колегами, спрямована на взаєморозуміння, пошук шляхів співробітництва для стимулювання розвитку учня. Педагогічна бесіда може хибувати на типові технологічні прорахунки, що зводить нанівець зусилля педагога. Це відбувається тоді, коли в індивідуальному спілкуванні вчи­теля з учнями, батьками, висловлюються, хоч і справедливо, претензії, а також побажан­ня вчителя, але вони не сприймаються, через те що характер розмови — монологічний, активність — однобічна. Наслідком цього стає формальна згода батьків, формальна слух­няність учня упродовж певного нетривалого часу. Якщо ці бесіди повторюються багато разів через певний проміжок часу з однією й тією самою метою, за однаковим сценарієм (домогтися визнання учнем провини й «вирвати» у нього проказану скоромовкою з по­тупленими очима обіцянку виправитися), то можна твердити, що вони не матимуть пе­дагогічного ефекту. Якщо педагог вдається до залякувань (знизити оцінку, поскаржити­ся батькам, директорові), то він найчастіше створює напруженість у стосунках, викликає недоброзичливе ставлення до себе і до школи. Такі бесіди можуть формувати пристосу­ванця, який добре усвідомлює, що формальне визнання принаймні забезпечить йому відносно спокійне життя. Подібні бесіди слушно називають нотаціями.

Як організувати бесіду, щоб вона стала кроком до позитивних зрушень у навчанні й поведінці школяра, у стосунках із батьками й колегами? Які техніки спілкування слід використовувати? Яке надзавдання мати на меті, розмовляючи з учнем? Учитель насам­перед мусить усвідомити: гуманізація освіти потребує зміни установки педагога у спілку­ванні. Головне — не контролювати й оцінювати учнів, а допомагати їм вирішувати про­блеми. Надання допомоги в становленні особистості передбачає створення ситуацій діа­логу. Щоб стати для вихованця помічником в усвідомленні сутності його поведінки і спря­мувати до вибору продуктивного рішення, вчитель має обрати замість монологічної фор­ми звернення («Ти учень і повинен...») — діалогічну («Давай замислимося, чому...», «Я хочу допомогти»). Саме така установка вчителя на допомогу буде позитивно прийнята учнем, вона активізує його власні зусилля на пошук правильних рішень.

У з'ясуванні сутності бесіди доцільно звернутися до гуманістичної психології (К. Роджерс, А. Маслоу), представники якої розглядають допомогу як розвивальну, таку, що сприяє актуалізації особистості: розкриттю й реалізації своїх потенційних мож­ливостей у процесі свідомого вибору життєвого шляху і усвідомлення відповідальності за свій вибір. Тобто, суть бесіди слід вбачати не в передачі інформації, не у проголо­шенні рецептів, не у вирішенні завдань за іншого, а в активізації внутрішніх ресурсів того, з ким педагог веде розмову, щоб він зумів сам упоратися зі своїми проблемами1.

За яких умов бесіда виконує функціїрозвивальноїдопомоги?Це відбувається тоді, коли вчитель дає поради, що «запрошені» співрозмовником. Коли сама порада вчи­теля розвивальна, оскільки, вказуючи на шляхи виходу із ситуації, збуджує до само­стійних дій. Коли педагог демонструє прийняття особистості іншого, виявляє заці­кавленість у долі співрозмовника. Коли вимогливість учителя постає як розвивальна вимогливість, бо це не диктат, не придушення ініціативи іншого, а орієнтація на вільний вибір власної позиції. Тож надзавдання вчителя в індивідуальній педагогічній бесіді можна сформулювати так: «Я хочу активізувати внутрішні ресурси співрозмов­ника (інтереси, прагнення, думки, почуття), щоб спонукати його (учня, батька, ко­лег) до самостійного обрання рішення, яке ми шукаємо спільно й спільно відповідає­мо за цей вибір». Учитель з такою установкою не порушує автономії, не зазіхає на життєвий простір іншого, не дає вказівок, рецептів і розпоряджень, натомість він здійснює розвивальну допомогу. Вона може бути забезпечена позицією дорослого, прибудовою поруч, спілкуванням, яке ґрунтується на захопленні спільною творчою діяльністю або дружньому ставленні й демократичному стилі керівництва.