2. Значення та принципи майнового страхування.

Традиційно розвинутою галуззю страхування є майнове страхування. Особливістю цієї галузі є те, що в основу визна­чення страхової суми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхових об'єктів, а в разі страхування не на повну вартість майна — відшкодування прово­диться не в повному обсязі отриманих збитків.

У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення (страхової відповідальності страхо­вика): пропорційну, систему першого ризику і граничну (гра­ничного відшкодування). В них обсяг відповідальності стра­ховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення ма­теріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених дого­вором страхування.

Пропорційна система — виплата відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за до­говором страхування перебуває відносно дійсної вартості за­страхованого майна.

Система першого ризику — повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором страхування.

Система граничного відшкодування — використовується в тих видах майнового страхування, в яких страховик має ком­пенсувати збитки страхувальника, які обчислені як різниця між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів. Ця система застосовується при страхування фінансо­вих ризиків (результати діяльності суб'єктів: наприклад, при страхуванні врожаю, втрат від простоїв у виробництві, непо­вернення кредитів чи несплаті відсотків по кредиту, орендної плати тощо і т.п.)

Слід ще сказати, що при використанні пропорційної сис­теми страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його на пропорційній основі тільки в рамках своєї відповідальності, а в разі використання системи першо­го ризику обсягом збитків, який перевершує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається «дру­гим» ризиком.

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальників укладати договори страхування майна на повну вартість майна.

У майновому страхуванні діє головне правило:

Страхова сума не може перевищувати дійсної вартості май­на, яке страхувальник бажає застрахувати на момент укла­дання договору страхування.

Страхове відшкодування визначається з такої залежності:

Страхові відшкодування= Збиток * Страхова сума/Вартість майна

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, що складають дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлен­ня цих двох підгалузей пов'язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізич­них осіб.

Юридичними особами може бути застраховане майно: державне, власне, орендне, заставне, лізингове. Тобто, об'єктами страхування майна можуть бути інтереси, пов'язані з: володінням, використанням і розпорядженням майном.

Залежно від виду страхових подій майнове страхування класифікують на такі групи:

страхування майна від пожежі та стихійного лиха (во­гневе страхування);

страхування сільськогосподарських культур від стихійних явищ;

страхування тварин на випадок загибелі в результаті хвороби і нещасних випадків;

страхування засобів транспорту від аварій та ін. небезпек.

Практикують такі вартісні показники майна, які беруться до уваги при укладенні договорів на страхування (див. рис..1).

Залежно від ризику, який страхується , розглядають такі типи договорів страхування:

1.Страхування від вогню, удару блискавки, вибуху.

2.Комплексне або розширене страхування «від вогню та інших випадків», яке включає, крім ризиків пожежі та вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град; злива; осідання грунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; крадіжки зі зломом (пограбування).

З.Від ризиків, що виникають під час ведення експеримен­тальних та дослідницьких робіт.

Договір страхування майна може бути укладено на:

балансову вартість

певну частку (відсоток) вартості

договірну вартість

Рис. 1. Вартісні показники майна для визначення страхової суми

А також види договорів, див. рис. 2.

Види договорів майнового страхування залежно від права власності на майно

Основний

Додатковий

Усе майно, що належить підприємству:

будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові та ін.машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об'єкти незавершеного виробництва, інвентар, готова продукція, сировина, товари, матеріали та інше майно

майно, одержане підприємствами згідно з договором найму або прийняте від ін. підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо; майно на час проведення

експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках

Рис. 2. Види договорів

Страхова оцінка вартості при майновому страхуванні про­водиться, як правило, для таких категорій майна:

1. Основні фонди.

2. Товарно-матеріальні цінності.

3. Продукція у процесі виробництва або обробки.

4. Об'єкти у стадії незакінченого будівництва.

5. Майно, одержане підприємством за договором майно­ вого найму або прийнятого ним від інших організацій та насе­ лення для переробки, ремонту тощо.

6. Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, ав­ торські роботи, антикваріат.

Не приймаються на страхування:

1. Гроші готівкою.

2. Акції, облігації та інші цінні папери.

1. Рукописи, креслярські та ін. документи, бухгалтерські та ділові книги.

3. Дорогоцінні метали.

5.Технічні носії інформації (магнітні плівки, касети,

магнітні диски).

6. Майно, яке знаходиться у застрахованому приміщенні,

але не належить страхувальнику.

7. Будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи знаходяться у зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та

ін. стихійні явища.

Послідовність визначення розміру збитку та страхового

відшкодування така:

1. Установлення факту страхового випадку.

1. Визначення розміру збитку і страхового відшкодування та складання страхового акта про страховий випадок.

2. Здійснення страхової виплати.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від ряду факторів (див. рис. 4.3).

Не підлягають Відшкодуванню збитки, завдані внаслідок:

1. Перебігу процесів, яких не можна уникнути в роботі або таких, що природно випливають з них.

2.Того, що страхувальник не вжив належних заходів для рятування майна, забезпечення його зберігання і запобігання подальшому пошкодженню чи знищенню.

3.Викрадення майна, якщо факт крадіжки не підтвердже­но правоохоронними органами.

Фактори, від яких залежить визначення збитку та відшкодування

Суб'єкт страхування

(державне чи комерційне підприємство, ферми чи колгосп і т.п.)

Об'єкт страхування (будівлі, засоби ви­робництва, товари)

Стихійне лихо

(пожежа, землетрус,

повінь тощо)

Рис. 3. Фактори, від яких залежить визначення збитку та відшкодування

Розмір страхової премії залежить від:

1 .Ступеня страхового ризику.

2.Страхового тарифу.

З.Виду майна та умов зберігання майна.

4.Технічного стану підприємства.

5. Виду виробництва.

б.Обсягу застрахованого майна.

7.Страхової суми.

8 .Строку використання.

9.Форми внесення страхових платежів^

Складність ризиків юридичних осіб та їх різноманіття час­то спонукає страховика скористатися послугами кваліфікова­них посередників з досвідом і знаннями в конкретній сфері виробництва чи знаннями конкретних властивостей майна, а також використовувати'послуги банків, пошти, різних ві­домств та організацій, підприємницьких структур (напри­клад, автостоянок, бензоколонок, кас, дільничних угрупо­вань і ін.).

Процес прийняття на страхування ризиків фізичних осіб — здебільшого річ відносно нескладна. Ризики у них в своїй масі достатньо прості й однорідні. Часто страховик видає на них стандартний страховий поліс навіть майже без попереднього огляду такого майна.

Об'єктами страхування у громадян звичайно виступають власні житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомо­білі, домашнє майно, домашні і сільськогосподарські тварини. Договори страхування укладаються на підставі письмової заяви страхувальника, який подає окремо заяву на страхуван­ня майна (див. довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника), що належить підприємству, чи заяву на страхування майна, отриманого ним за договором майнового найму. Якщо до­говір страхування укладається щодо частини майна (вибірко­ве страхування), то до заяви додається опис відповідного май­на (див. довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника).

Заява — це найпоширеніша форма отримання страхови­ком інформації про ризики, які необхідно застрахувати. У за­яві страхувальник має дати вірогідний опис майна, охаракте­ризувати його, зазначити місцезнаходження і призначення, вказати на збитки, які сталися раніше, та їх причини. Такі відомості необхідні для правильного визначення міри ризику, розміру страхової премії, урегулювання спірних питань щодо розміру відшкодування збитку.

У разі навмисного спотворення відомостей страхувальни­ком страховик може визнати договір недійсним або зменши­ти розмір відшкодування збитку і навіть відмовитись від його

виплати.

Якщо після укладення договору страхування зі страховим майном відбулися зміни, про них необхідно повідомити стра­хову компанію (наприклад, перепрофілювання виробництва, реконструкція, заміна обладнання і т.ін.).

Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застраховане в інших страхових компаніях, він повинен повідомити про це нову страхову компанію, оскільки страхова сума не повинна перевищувати вартості майна і якщо потрібно буде виплачу­вати відшкодування то страховики таке зроблять по контри­буції — одного з головних принципів страхування.

Договір страхування оформляється видачею страхуваль­никові страхового полісу (див. довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника) і починає діяти наступного дня після сплати нарахованих платежів.

Договори страхування майна можуть укладатися на один рік або на невизначений термін зі щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів.

У разі укладання договору страхування на строк до одного року, платежі обчислюють, виходячи з 1/12 частини за кож­ний місяцьда договору. Якщо црипиняється діяльність підприємства через його ліквідацію договір втрачає силу в день, установлений для ліквідації, а в разі реорганізації (злиття, поділ, відокремлен­ня) - за 15 днів від дня реорганізації (але в усіх випадках — не пізніше від строку закінчення дії договору).

Платежі, що залишилися після припинення дії договору до кінцевих строків страхування, повертаються лише за певні місяці, які залишилися до кінця строку страхування.

У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна в період роботи комісії з реорганізації діяльності або ліквідації підприємства страхове відшкодування виплачується під­приємству чи організації-правонаступниці.

Для страхувальників, які безперервно страхували майно на повну вартість протягом одного і більше років і не одержували страхове відшкодування — надаються пільги в подальшому страхуванні: річна сума страхових платежів зменшується, як правило, на 10 відсотків за кожний рік попереднього страху­вання, на підприємство направляються кошти для фінансу­вання різних превентивних робіт, якщо це потрібно, на­дається місячний пільговий строк для укладення нового договору.

У світовій практиці існує кілька сотень видів майнового страхування. Значна їх кількість є в Україні. Зрозуміло, що подати всі їх особливості в одному навчальному посібнику не­можливо. Проте на найпоширеніших і найперспективніших видах майнового страхування, які, з нашого погляду, більш-менш характеризують сутність та прийоми такого страхуван­ня, зупинимось докладніше.

Лекція № 10.

Тема лекції: Страхування фінансових ризиків Принципи організації депозитного страхування

Використані терміни: кредитний ризик, делькадерне страху­вання, ризик неплатежу, граничне страхування, факторинг, інвестиції, споживчий кредит, кредит до віри, застава, лізинг, депозит, депонування, страхування від втрат прибутку.

Страховий та економічний зміст поняття фінансового ри­зику не є однозначним. Здебільшого страхування фінансових ризиків розглядається як у вузькому, так і в широкому ро­зумінні У вузькому розумінні це страхування тлумачиться як страхування лише кредитних ризиків, а широке його ро­зуміння охоплює також усі види страхового захисту від тих ризиків, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінан­сових відносин або безпосередньо спричиняють фінансові втрати.

Звичайне страхування майна покриває лише незначну ча­стину втрат, яких господарський суб'єкт зазнав внаслідок на­стання ризику. Набагато більшими можуть бути його втрати, завдані неотриманням сподіваного прибутку. І тут страхуван­ня так званих втрачених можливостей (реальних майнових втрат у їх залишковій вартості плюс втрат очікуваної користі), дає змогу вчасно відновити виробничий процес перерваний через настання випадкової події, підтримує регулярне надход­ження грошових коштів, необхідних для фінансування госпо­дарського процесу, а не тільки для відновлення втрачених че­рез подію основних фондів.Згідно з класифікацією ризиків до групи фінансових віднесені ризики, що виявляються у зв'язку із наданням кре­дитів (товарних кредитів; кредитів під інвестиції; споживчих кредитів; кредитів, виданих під заставу; кредитів довіри і т.ін.) та у зв'язку з втратою прибутку — найбільш репрезентативним видом страхування фінансових ризиків, а також різно­манітних біржових ризиків (див. схему, рис. 4).

Страхування кредитів:

-ризику неповернення кредиту

-відповідальності позичальника за неповернення кредиту

-несвоєчасної сплати страхувальником процентів за кредит

-векселів

-депозитів

Страхування непрямих ризиків:

на випадок втрати доходу

додаткових витрат

тимчасового прибутку

орендної плати

Страхування біржових ризиків:

©- ризику неплатежу за комерцій­ними угодами

-комісійної винагороди брокер­ської (маклерської) фірми

-операції з цінними паперами

Страхування ризику

неправомірного застосування

фінансових санкцій державними

податковими службами

Страхування прибутку:

майнові інтереси страхувальника або третіх осіб, пов'язані з інвестуванням грошових чи інших ресурсів у певний вид виробництва, робіт чи послуг з метою одержання через деякий час прибутку

Рис. 4. Класифікація видів страхування фінансових ризиків

Види збитків у страхуванні фінансових ризиків див. рис. 5.

Види збитків

Прирости витрат на виробництво

Втрата прибутку, що обчислюється за спеціальною методикою

Витрати, які мають постійний характер і є необхідними навіть протягом деякої перерви у виробничому процесі

Додаткові витрати, спрямовані на стримання спаду виробництва в умовах, які склалися після страхового випадку

Рис. 5. Види збитків у страхуванні фінансових ризиків

Страхова сума обчислюється на базі передбачуваного об­сягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть склас­тися у господарському році.

При розрахунку страхового тарифу враховується:

сезонність виробництва;

тривалість терміну відшкодування;

характер конкуренції в даній галузі;

франшиза.

Правове забезпечення у страхуванні фінансових ризиків може набирати багатьох форм. При цьому воно передбачає, що втрати (кредиторська заборгованість, відсотки по ній, не­платоспроможність позичальників та споживачів і т.ін.) мо­жуть бути повернені третіми особами, тобто страховиком. От­же, страхування фінансових ризиків можна визначити як господарський механізм, мета якого — задовольнити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризиків неповернен­ня кредитів чи неотримання прибутку в достойній кількості абозовсім, перерозподіливши втрати між суб'єктами фінансово-страхових відносин.

В Україні ці проблеми поки що не знаходять свого місця в гідних межах, тому що відсутнє головне — інвестиційна діяльність громадян, тобто депонування грошових коштів у комерційних банках. Масове неповернення банками депо-нентних коштів підносить звичайну негативну фінансово-банківську ситуацію до рангу вагомої соціально-економічної і навіть політичної проблеми. Адже вклади клієнтів, фізичних та юридичних осіб, банки активно використовують у своїй комерційній діяльності. А ця діяльність, як відомо, пов'язана як з розвитком економіки країни в цілому, так і з ризиками неповернення коштів, що автоматично лягає на плечі клієнтів банків — власникам депозитів. Саме тому постає гостра по­треба створювати ефективні системи захисту інтересів вклад­ників від наслідків ризику неплатоспроможності їхніх банків. Таким чином, страхування депозитів стає актуальнішою про­блемою економічної системи будь-якої країни.

Система страхового захисту депозитів була уперше засто­сована в США у 1933 р. згідно з вимогами прийнятого Банківського закону про страхування депозитів. Було створе­но державну організацію — «Федеральну корпорацію страху­вання депозитів», яка протягом вже багатьох десятиліть стра­хує всі види банківських депозитів за рахунок спеціального фонду, створеного щорічними внесками комерційних банків.

Сутність системи депозитного страхування (СДС) — ство­рення системи взаємної відповідальності комерційних банків перед вкладниками, яка передбачає використання страхових принципів при організації цільового фонду, що може витра­чатись для повної або часткової компенсації збитку, спричи­неного вкладниками банку, який збанкрутував.

Принципи побудови систем депозитного страхування (рис. 4.23):

інституційний характер організації;

страхова основа формування;

обов'язкова участь усіх фінансових закладів, які прий­мають депозити;

імперативність регуляційних норм діяльності;

змішаний характер (участь державних та недержавнії структур);

обмеженість страхової відповідальності банків, уста­новленою квотою відшкодування депозитів;

власна участь застрахованих у покритті ризиків непо­вернення депозитів;

диференціація страхових тарифів;

надання страхового відшкодування на одного вкладника.

Типи СДС

за ступенем охоплення об'єкта страхування

за характером вимог до учасників комерційного банку

повна обмежена дискредеційна

обов'язкова добровільна змішана

За формою власності

За принципом визначення страхових платежів

Державна

Приватна

змішана

диференційована фіксована

Рис. 6. Характеристики типів систем депозитного страхування

Попри цілий ряд недоліків, які виявляються протягом часу їх функціонування, ці системи стали моделями, які насліду­ють у багатьох країнах світу.

Беручи до уваги актуальність розглянутих щойно питань для всіх банківських систем, 30 травня 1994 р. Європейський Союз ухвалив спеціальну Директиву 94/19/ЄС щодо впровад­ження програм страхування депозитів країнами-членами ЄС, а також країнами, які мають намір приєднатися в майбутньо­му до ЄС.

Керуючись статтею 24 закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України розробив та з 01.07.96 р. ввів у дію «Тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб». Фонд створюється за рахунок придбання банками дер­жавних цінних паперів (на суму, достатню для покриття зо- . бов'язань перед фізичними особами) та передачі їх на зберігання Національному банку України. У разі ліквідації комерційного банку, Національний банк України розблоковує державні цінні папери такого банку, реалізує їх, а отримані кошти використовує на відшкодування фізичним вкладникам депозитів. Як бачимо, юридичні особи (їх вклади), поки що знаходяться поза увагою такого страхування, хоча їхні вклади на сьогоднішній день у банках домінуючі. Все це призводить до нервозності підприємницьких структур різного порядку бізнесу й виходом їх у «тінь». Пересічний же громадянин Ук­раїни ще недостатньо довіряє банківським структурам та не поспішає вкладати свої кошти на депозит до банку, особливо в національній валюті.

Вирішення цієї проблеми можливе з допомогою третьої сторони, тобто обов'язковим залученням для страхування де­позитів вкладників страхової компанії, а не тією ж структу­рою (банком), що одержує гроші по вкладах, тим паче держа­вою, яка й так багато винна своїм громадянам.

Необхідність широкого впровадження такої системи — страхування банківських депозитів страховиками, зумов­люється, окрім вже зазначеного, ще ось чим:

загальним спадом довіри до банків;

потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію;

потребою стабілізації фінансових ресурсів банків — усу­нення причин до передчасної ліквідації депозитів вкладника­ми, занепокоєними станом їх надійності;

обов'язком захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє достатньою інформацією про фінансову кондицію банку, якому довіряє свої заощадження.

Про можливості такої системи — страхування депозитів страховиком див. рис. 7.

Можливості СДС під час розв’язання проблем банківських банкрутств