1. Еволюція майнового страхування.

Майнове страхування — це галузь страхової діяльності, у якій об'єктом страхування виступає майно в різноманітних

його видах. Як відомо, переважну частину національного багатства всіх країн світу становить майно підприємств різних формвласності. Зі зміною форм власності на основі приватизації державного майна в зв'язку з економічною реформою в Ук­раїні важливою проблемою стала мінімізація підприємниць­кого ризику, забезпечення безпечного бізнесу.

Нерідко на бізнес впливають непередбачені обставини і таю явища, як стихійні лиха, пожежі і крадіжки, що негативно впливає на відтворювальний процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування збитків, потрібні грошові резерви. Світовий досвід довів, що найекономнішою формою страхового захисту є страхування майна.

Існують різні версії з приводу того, який вид майна і від якого ризику вперше було взято страховиком під свій захист і в якій формі В одних джерелах є посилання на те, що це ста­лося в XIII ст. в Ісландії, де заможні селяни острова об'єдна­лися у спілку для взаємного захисту від втрат на випадок во­гню або загибелі худоби. У разі нещастя частину збитків потерпілим відшкодовували грішми, частину — матеріалами або працею. Більш переконливими є свідоцтва про те, що страхування майна зародилося на морському транспорті та в торгівлі.

Механізм морського страхування будувався на договорі бодмереї (кредитор спочатку надавав страхувальнику страхо­ву суму, а потім, у разі благополучного закінчення плавання, тобто за відсутність страхового випадку, йому ця сума повер­талася плюс премія за бодмерею). Збільшення попиту на стра­ховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів, а не надання «живих» грошей, що відволікало значний капітал з обороту на кілька місяців, а іноді й років. Є дані про те, що перший морський поліс був виданий судовласнику в 1347 р. в Генуї. Сам документ отримав назву «РОІЛ5А», а сплачений судовласником платіж — «РRАМІЕ». Ці терміни у страховій справі використовуються у всіх країнах всього світу й до нині. Слід ще вказати, що на той же час у Венеції, як на той час розвинутої морської держави, був розроблений і всту­пив у дію «Кодекс морського страхування» (1468 р.), основні положення якого теж увійшли в подібні Кодекси чи інші Акти, що нормують умови пароплавства практично всіх країн світу.

Також відомо, що страхування від вогню (пожежі) будівель і споруд, теж зародилось дуже давно (Німеччина — 900 р. н.е. виникають перші гільдії пожежників, які створили систему та сформулювали принципи страхування від вогню). Біля 1500 р. н.е. з'являються перші «пожежні» контракти, які мали умови відповідальності громади поселень перед мешканцями у ви­падках, коли втрати від пожежі будуть більшими ніж можли­вості погорільця Майже одночасно виникає страхування посівів від знищення або пошкодження стихією (градом, по­сухою, зливою і т.п.).

В Україні чумаки, що просувалися по «чумацькому шляху» створювали каси взаємодопомоги для відновлення транс­портних засобів (волів чи візків) при їх загибелі чи пошкод­женні в період перевезення вантажів. У поселеннях гуртом проводили так звану «толоку» на користь однієї родини, якщо трапилась біда — пошкодження зазнала будівля, котру треба було відбудувати чи повністю збудувати. Класичне страхуван­ня до України (як і в Росію) прийшло із Західної Європи ще на початку XVIII ст.

У Полтаві було створено товариство взаємного страхуван­ня від вогню. Згодом порівняно великі товариства цього спря­мування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові. Такі това­риства здебільшого обслуговували великих домовласників, купців і фабрикантів. У більшовицькій Росії всі види прове­дення страхування були монополією держави, усі приватні та іноземні страхові компанії і товариства були ліквідовані (Дек­рет Совнаркому «Про організацію страхової справи у Російській федерації», 21.11.1918 р.). З 1921 р. страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалось на добровільних засадах, з 4.09.1929 р. Постановою ЦВК і РНК СРСР запроваджено обов'язкове страхування у державній промисловості, яке на той час вже охоплювало практично все майно країни. Страхові платежі (страхові премії) були вклю­чені до складу податку з обороту, що зумовило і зміну в поряд­ку відшкодування збитків. Тоді ж (1931 р.) страхування майна кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, були теж переведені на державну основу, і всі робо­ти щодо страхування були доручені створеному на той час Держстраху СРСР, який один єдиний виконував роботи як з

обов'язкових видів страхування майна, так і з добровільних видів. Усі страхові платежі фізичних та юридичних осіб зара­ховувалися до бюджету. Слід сказати ще, що Держстрах СРСР ніколи не був юридичною особою, завжди він входив як підрозділ до складу Мінекономіки, а згодом Мінфіну СРСР і працював на основі Положення про підрозділ. Це був прямий інструмент держави. До відома: таким же інструментом був і Інгострах СРСР, але вже зі статусом самостійності.

У 1968 р. запроваджені нові умови обов'язкового страху­вання в СРСР майна колгоспів, яке базувалося на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальника, що зробило крок уперед у методології формування страхових резервів, збільшенню норми страхового покриття і розширен­ня переліку страхових подій (зокрема включено посуху). Ефективність цих заходів визначила доцільність переведення на такі умови страхування і державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи).

Протягом 60-70-х років були запроваджені нові види стра­хування майна. З 1988 р. державні підприємства дістали право на здійснення добровільного страхування майна і відповідальності. Але незважаючи на це, розвиток страхуван­ня в СРСР дуже відставав від рівня країн з ринковою еко­номікою, оскільки у плановій централізованій економіці пе­реважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсували страхування на другий план. Те­за «держава не може сама себе страхувати» так і не була спрос­тована.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту підприємств в країні, зараз принципово змінилися в зв'язку з роздержавленням власності. Чинне за­конодавство надає можливості доводити такі фонди підприємствами до 25% від суми статутного фонду, але, важ­ливо, щоб кошти такого фонду постійно перебували в ліквідній формі, що при постійній інфляції таке проблема­тично.

Для цілей захисту майна підприємств значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави для відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначають­ся і тимчасові фінансові труднощі держави, і значний дефіцит бюджету, що не надають можливостей передбачити в ньому серйозних резервів для такої мети. І це ослабило роль коштів держави у страховому захисті майна підприємств і громадян. Перебудова банківської справи на комерційних засадах зумо­вила появу сотень відносно автономних акумулятивних гро­шових ресурсів, але, як показує життя, банки не мають еко­номічного інтересу надавати тривалі позики та ще й на безвідсоткових засадах фінансувати збитки від страхових ви­падків.

Не можуть вже підприємства й громадяни розраховувати на фінансову підтримку галузевих міністерств і відомств. Ре­зервні фонди при цих органах ліквідовано.

На самострахуванні негативно позначилась жорстка по­даткова політика держави. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резерви.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за ра­хунок перелічених джерел дуже обмежені. Це означає, що більше навантаження має надалі лягати на фонди, створювані методом страхування.

Отже, важливим стає з'ясування значення майнового стра­хування у створенні безпечних умов життєдіяльності суб'єктів господарювання в країні та її громадян, а також розгляд ха­рактеристик видів страхових послуг та принципів їх надання.