Тема 5.Державне регулювання страхового ринку

1. Державний нагляд за страховою діяльністю.

2. Реєстрація, ліцензування страхових організацій, ліцензія страховика

Використані терміни: Державний нагляд за страховою діяльністю, комітет (орган, департамент) у справах нагляду за страховою діяльністю, реєстрація, ліцензування страхових ор­ганізацій, ліцензія страховика.

1. Державний нагляд за страховою діяльністю.

Необхідність державного регулювання страхового ринку (страхової справи, страхового бізнесу) диктується двома фак­торами: державним захистом страхувальника (клієнта) та дер­жавною економічною політикою. Взагалі державне регулювання страхового ринку повинне:

не допускати на ринок фіктивних компаній, які можуть нанести збиток як страхувальникам, так і страховій справі у цілому;

сприяти діяльності на страховому ринку компаній, що мають міцну правову основу;

забезпечувати формування і розвиток ефективного функціонування ринку страхових послуг.

До системи методів державного регулювання входять: реєстрація страхових компаній; видача ліцензій на проведення певних видів страхування; здійснення контролю за їх діяльністю.

Реєстрація страхових компаній здійснюється органом у справах нагляду за страховою діяльністю на підставі заяви страхової компанії, яка надає такі необхідні для цього доку-менти:

копію свідоцтва про державну реєстрацію;

довідку банку про розмір сплаченого статутного фонду чи закладеної суми;

наявність страхових резервів;

перелік та правила страхування видів страхової діяль­ності;

структуру та склад компанії та керівного органу, їх освітній ценз.

Кожна держава має незалежний спеціалізований орган з нагляду за страховою діяльністю. На території України — це орган у справах нагляду за страховою діяльністю при Міністерстві фінансів України та його представництва на місцях, основні завдання яких:

здійснення державного нагляду за страховою діяль­ністю;

забезпечення реалізації державної страхової політики;

вдосконалення діючих форм взаємовідносин між стра­ховиками та страхувальниками.

В останні роки XX ст. в Україні, хоч повільно та не завжди послідовно, все ж розпочався процес налагодження ме­ханізму державного регулювання страхового бізнесу.

Даний механізм включає в себе насамперед правове забез­печення страхової діяльності. Конституція України (стаття 116) врерульовує основні норми правового управління страхо­вою діяльністю, яка розглядається як складова частина фінансової політики держави. Для впровадження основних важелів регулювання страхового ринку Кабінет Міністрів Ук­раїни ще 17 вересня 1993 р. створив Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд). Згідно із цією по­становою Комітет визнавався центральним органом держав­ної виконавчої влади і підпорядковувався безпосередньо Кабінету Міністрів України. Основним завданням цього Комітету було:

запобігання неплатоспроможності страховиків через встановлення правил формування та розміщення страхових резервів;

захист інтересів страхувальника шляхом ліцензування діяльності страхових компаній;

ефективний розвиток ринку страхових послуг завдяки узагальненню практики страхової діяльності та розробці пре­позицій щодо розвитку та вдосконалення законодавства Ук­раїни про страхову діяльність.

Після реорганізації ці обов'язки перейти до Органу нагля­ду за страховою діяльністю при Мінфіні України, який пови­нен забезпечувати дотримання на практиці всіма учасниками страхового процесу законодавства України, вносити пропо­зиції щодо вдосконалення актів такого законодовства, акцен­тувати увагу Уряду на неврегульованих економічних та право­вих відносинах щодо діяльності усіх суб'єктів страхового ринку, дотримуватись закону України «Про страхування» (стаття 36). Див. схему на рис. 1 (див. стор. 36).

Крім цих обов'язків він має досить широкі повноваження, щодо отримання інформації від страховиків, контролю за фінансовою діяльністю страхових компаній та призупинення або обмеження дії їх ліцензій. Орган у справах нагляду за страховою діяльністю має право:

одержувати від страховиків законну звітність про їхню страхову діяльність та інформацію про фінансовий стан, а та­кож отримувати додаткову інформацію від підприємств, уста­нов і організацій, зокрема банків та громадян;

проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірність їх звітності. Не частіше одного разу на рік при­значати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

якщо виявлені порушення страховиками вимог чинно­го законодавства України про страхову діяльність, видавати їм приписи про їх усунення, а в разі невиконання приписів — зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усу­нення виявлених порушень чи приймати рішення про відкли­кання ліцензій та виключення з державного реєстру страхо­виків (перестраховиків);

звертатися до арбітражного суду з позовом про скасу­вання державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності.

2. Реєстрація, ліцензування страхових організацій, ліцензія страховика

Ліцензування страховиків призначене для перевірки фахо­вої готовності компанії до проведення страхової діяльності. У зв'язку з цим для одержання ліцензії на право проведення страхових операцій до органу нагляду за страховою діяльністю необхідно подати такі документи:

статут страхової компанії;

правила страхування;

актуарні розрахунки по довгострокових видах страху­вання;

довідки банку, що підтверджують наявність статутного, резервного та інших страхових фондів;

умови перестрахувального захисту;

довідки про фінансовий стан засновників страховика, підтверджені аудитором, коли страховик створений у формі повного або командитного товариства чи товариства з додат­ковою відповідальністю;

економічне обґрунтування запланованої страхової (пе-рестрахувальної) діяльності;

інформацію про учасників страхової діяльності: освіту керівників, наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Органом у справах нагляду за страховою діяльністю.

Термін розгляду ліцензійної справи ЗО днів з часу одер­жання усіх необхідних документів.

Підставою для відмовлення у видачі ліцензії є, як правило, невідповідність документів, що додаються до заяви, а також невідповідність вимогам чинного законодавства. Такий поря­док існує в усіх країнах світу і в Україні зокрема. Крім того в Україні існує ще й Експертна рада з питань страхування при Кабінеті Міністрів України, як вищий апеляційний орган у страховій справі України (див. рис. 2).

Орган у справах нагляду за страховою діяльністю та його філії на місцях зобов'язані проводити контроль за діяльністю страхових організацій, що складає:

комплексну перевірку страхових організацій на предмет виконання ними вимог чинного законодавства;