Тема 4

ПІЗНАВАЛЬНІ ВМІННЯ ЯК КОМПОНЕНТ ЗМІСТУ ШКІЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ

1. Поняття про вміння в методиці навчання історії.

2. Види пізнавальних умінь, що формуються у шкільних курсах історії.

3. Методика формування пізнавальних умінь.

Основні поняття теми: пізнавальні вміння, навичка, прийом розу­мової діяльності, прийом навчальної роботи, прийом учіння, спеці­альні (предметні) уміння і навички, загальнонавчальні вміння і на­вички, навчальні пам 'ятки.

1. Поняття про вміння в методиці навчання історії

У зміст освіти, окрім знань про навколишній світ, входять знання про способи діяльності й досвід її здійснення, втілений у пізнавальних уміннях і навичках. Пізнавальні вміння в методиці навчання історії визначають як «підготовленість до свідомих і точних дій (розумових і практичних)» і «здатність учня послідовно застосовувати всю сукуп­ність навчальних і розумових дій... при вивченні нового матеріалу чи матеріалу, який відрізняється від раніше вивченого, при розв'язанні незнайомих пізнавальних питань і завдань» 55. Ці два визначення до­повнюють одне одного і дають можливість виділити основні відмінності пізнавальних умінь від близьких їм понять «прийоми пізна­вальної діяльності» і «навички».

Уміння формуються на основі знань про способи (прийоми) навчаль­ної роботи і виконання вправ у застосуванні цих знань на практиці.

Проблема формування прийомів навчальної діяльності учнів широ­ко висвітлена в психолого-педагогічній і методичній літературі. Біль­шість авторів підкреслює необхідність навчання школярів прийомам діяльності і розглядає це як принципово важливий напрямок розвиваю­чого навчання. Поняття «прийом навчальної роботи» в педагогічній літературі визначається по-різному. Найбільш чітким і повним, з погля­ду методистів-істориків 56, є визначення О.М. Кабанової-Меллер: «При­

55 Актуальные вопросы методики обучения истории в средней школе: Посо­бие для учителя / Под ред. А.Г. Колоскова. - М., 1984. - С. 112; Гора П.В. По­вышение эффективности обучения истории в средней школе. - М., 1988. - С. 63.

56 Гора П.В. К вопросу о системе методов и методических приемов обуче­ния // Преподавание истории в школе. - 1966. - № 3. - С. 45-58.

йоми навчальної робота - це ті способи, якими вона виконується уч­нями і які можуть бути виражені у вигляді переліку дій, що входять до складу прийому. Цей перелік дій носить характер вказівок, рекомен­дацій, правил і т. д.» 57.

Отже, кожен прийом навчальної роботи є сукупністю операцій, дій, які треба виконати для досягнення того чи іншого навчального резуль­тату. Вчені розрізняють також навчальні, матеріалізовані в дії, слові, русі, тобто екстеріоризовані, прийоми, і внутрішні, розумові, інтеріо-ризовані дії. Причому інколи ці поняття розмежовуються і використо­вується в основному поняття «прийом розумової діяльності». Інколи вважається, що в навчальній діяльності учнів «за прийомами навчаль­ної роботи ніби сховані прийоми розумової діяльності», що в процесі навчання ідеальні прийоми розумової діяльності детермінуються відпо­відними прийомами навчальної роботи 58. Остання точка зору є, на наш погляд, більш придатною для практики навчання історії.

Наприклад, для того щоб скласти простий план навчального текс­ту, учень має виконати такі навчальні (екстеріоризовані) дії:

1) прочи­тати текст;

2) визначити його смислові частини;

3) визначити основну думку (про що йдеться) у кожній частині;

4) сформулювати цю думку у вигляді речення чи запитання;

5) записати ці думки у послідовності, що відповідає логіці тексту.

Виконуючи ці «зовнішні», «матеріалізо­вані» у словах та записах дії, учень одночасно здійснює необхідні «внутрішні» (інтеріоризовані) операції, серед яких можна назвати такі:

1) дешифрує літери друкованого тексту в зв'язне мовлення у ви­гляді слів і речень (насправді в основі читання лежить складна су­купність мисленнєвих операцій, пов'язаних зі знанням мови і застосу­ванням принципів її дешифрування);

2) усвідомлює зміст тексту, аналізує текст (розбиває його на частини, кожна з яких відрізняється певною закінченою думкою);

3) виділяє головне, тобто абстрагується від неголовного;

4) формулює головну думку у вигляді тези, речення, застосовуючи операції синтезу і вербалізації думки; 5) систематизує думки, продовжує вербалізацію у письмовій формі.

Таким чином, кожній зовнішній навчальній дії відповідає декілька внутрішніх розумових операцій - прийомів розумової діяльності. Во­ни часто не усвідомлюються учнями, оскільки існують «в голові» у скороченому (згорнутому, напівавтоматичному) стані. Якщо в учня виникають складності у застосуванні того чи іншого прийому на­вчальної роботи (зовнішньої навчальної дії), це часто свідчить про не-сформованість у нього відповідних внутрішніх прийомів розумової діяльності (розумових операцій). У цьому випадку треба з'ясувати, які саме прийоми потребують відпрацювання, і за допомогою зовнішньо­го

57 Кабанова-Меллер Е.Н. Формирование умственной деятельности и умственное развитие учащихся. - М.: Просвещение, 1968. - С. 11.

58 Там само.-С. 11-12.

керування пропонувати йому виконувати певні вправи з поетапним контролем його розумової діяльності, наприклад шляхом поетапного коментування учнем своїх дій.

Уміння учня показують ступінь оволодіння ним прийомами на­вчальної роботи. Ознакою сформованого вміння є здатність учнів пере­носити відомі їм навчальні або розумові дії (прийом) в нову ситуацію, вибирати і використовувати адекватні прийоми для розв'язання ори­гінальних задач. У будь-якому випадку вміння завжди буде свідомою дією, адекватною цілям її застосування і змісту навчального історич­ного матеріалу.

Навичка - це певна сукупність дій, виконуваних з високою часткою автоматизму й індиферентних до специфіки досліджуваних питань, наприклад до особливостей джерел знань.

У навчанні історії на рівні автоматичних дій школярі читають, пи­шуть, підраховують цифрові дані в хронологічних і статистичних за­дачах, змальовують зображення і символи, креслять таблиці, графіки, діаграми, користуються легендою карти й апаратом орієнтування під­ручника. Навички входять як складові у більш складні прийоми, на­приклад: аналітичного читання тексту, складання письмових планів, тезування чи конспектування, картинного й аналітичного опису, угру­повання, порівняння, систематизації історичної інформації і т. п. - і ви­конують допоміжну роль. На основі більш простих умінь поступово формуються більш складні, узагальнені, які разом зі знаннями та став­леннями визначають рівень відповідної предметної компетентності учня.

* Подумайте

Працюючи в парах, придумайте 2-3 приклади вмінь, навичок і узагаль­нених (складних) умінь, які формуються на уроках історії в учнів основної школи.

Зв'язки між поняттями «прийом», «уміння», «навичка», «предметна компетентність» можна представити схемою 4.

Роль пізнавальних умінь у сучасному процесі навчання багато­гранна. По-перше, їх формування є одним із важливих завдань шкіль­ної історичної освіти, оскільки на цій основі відбувається розвиток і

удосконалення пізнавальних можливостей учнів, їх компетентності, розкривається їхня індивідуальність. По-друге, пізнавальні вміння -органічна частина змісту історичної освіти, яким опановують учні для самостійного і критичного сприйняття історичного матеріалу. По-третє, пізнавальні вміння - це засіб формування історичних знань, особистісних суджень і мотивованого відношення до минулого. По-четверте, вони є прогнозованим результатом цілеспрямованого на­вчання історії. Нарешті, по-п'яте, пізнавальні вміння можуть виступати і як вагомий критерій успішності навчання і викладання. Уміння, ви­користані учнем для організації своєї відповіді, можуть і повинні ви­ступати як показник, вимірювач результатів навчання.

Залежно від педагогічної ситуації в проблемі формування пізна­вальних умінь школярів виділялися різні аспекти. У радянські часи методисти 70-80-х pp. розробляли такі питання формування вмінь учнів, як навчання учнів прийомам пізнавальної діяльності (П. Гора) і формування розумових умінь і розвитку мови в 4-8-х класах (Н. Запо­рожець й ін.). Завдяки активним психолого-педагогічним розвідкам була складена зразкова програма вмінь і навичок, які формувались в учнів у 9-10-х класах. З 1980-х до початку 90-х pp. XX ст. переліки основ­них умінь були обов'язковим компонентом змісту освіти і містились у програмах навчальних курсів, а автори курсових методичних посібни­ків пропонували вчителям практичні рекомендації (О. Бахтіна, Г. Го-дер, Г. Донськой та ін.).

Кардинальна реформа шкільної історичної освіти 90-х pp. в першу чергу привела до переоцінки змістовної (знаннієвої) сторони навчан­ня. У пошуках нових джерел і сучасних інтерпретацій минулого авто­ри підручників і вчителі відклали питання, пов'язані з розвитком пізнавальних умінь, «до кращих часів»: з навчальних програм зникли нідповідні розділи, у методичних матеріалах подавалися переважно нові факти і невідомі концепції, у дискусіях про державні освітні стан­дарти обговорювався тільки обсяг і характер історичних знань.

З іншого боку, у деяких дослідженнях 1990-х pp. можна було зустріти перебільшення значимості вмінь, що повинні формуватися в школярів у процесі навчання історії. У науковій суперечці про сучасні цілі істо­ричної освіти така позиція була представлена думкою тих учасників, які говорили про необхідність озброїти учня таким запасом умінь, якого потребує «ремесло історика».

Істина, як завжди, лежить між двома крайніми полюсами, і сьогод­ні, як нам здається, в теорію і практику навчання історії повертають­ся «кращі часи» для пізнавальних умінь. Про це свідчать насамперед звернення різних авторів - як вчених, так і вчителів - до цієї проблеми па сторінках історико-методичної преси і методичної літератури.

*Подумайте

Працюючи в парах, визначте, якими вміннями має володіти учень, щоб виконати завдання: «Поясніть, як ви розумієте твердження, що "закони Солона заклали в Афінах фундамент демократії". Дайте оцінку цим реформам з точки зору аристократа і представника де­мосу».

На цьому прикладі поясніть, яку роль відіграють пізнавальні вміння у навчанні історії.

Перевірте себе

1) Що таке вміння, прийом, навичка пізнавальної діяльності? Як спів­відносяться ці поняття?

2) Яку роль відіграють уміння в навчанні історії?