2. Приєднання Західної України, Південної Бессарабії і Північної Буковини до Української pcp.

Одразу після вторгнення німецьких військ у Польщу населення Західної України почало створювати місцеві органи народної влади і управління. У волостях і селах утворили селянські комітети, а у містах і повітах  тимчасові управління.

Після приходу Червоної Армії постановою Військової ради Українського фронту від 3 жовтня 1939 р. для координації діяльності місцевих органів влади були створені обласні управління у Львові, Луцьку, Станіславі (зараз – Івано-Франківськ) і Тернополі. 4 жовтня Львівське обласне тимчасове управління розповсюдило відозву про скликання Народних Зборів Західної України "про приєднання до великого Радянського Союзу, про з'єднання земель українських". Вибори призначалися на 22 жовтня, а скликання Народних Зборів  на 26 жовтня 1939 р. Одночасно було затверджене "Положення про вибори до Українських Народних Зборів Західної України", яке фактично мало силу Закону. Цей акт забезпечував населенню реальну можливість прийняти участь у виборах на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Тимчасовими управліннями було створено 1495 виборчих округів і 5858 виборчих дільниць. У виборах взяли участь понад 4 433 тис. осіб, що склало 92,83 % від загальної кількості зареєстрованих виборців. За своїм змістом вибори мали характер плебісциту. Серед депутатів 28% становили робітники, 52 %  селяни, 18 %  інтелігенція.

26 жовтня 1939 р. у приміщенні Львівській опері відкрилися Народні Збори Західної України, вони затвердили Декларацію про державну владу в Західній Україні: "Віднині вся влада в Західній Україні належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих". Одночасно було затверджено прохання до Верховної Ради СPCP прийняти Західну Україну до складу СРСР із приєднанням до УРСР, щоб "з'єднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз'єднанню українського народу". 28 жовтня одноголосно була прийнята Декларація про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих урядовців, а також Декларація про націоналізацію банків і великої промисловості Західної України.

Народні Збори обрали 66 депутатів і Повноважну комісію, якій доручили від імені Народних Зборів просити Верховну Раду СРСР про включення Західної України до складу СРСР з приєднанням її до УРСР. 1 листопада 1939 р. Верховна Рада СРСР задовольнила прохання Народних Зборів і запропонувала Верховній Раді УРСР прийняти Західну Україну до складу Української PCP. Відповідно Верховна Рада УРСР 1315 листопада 1939 р., прийняла рішення про прийняття Західної України до складу Української PCР. Відтепер на територію Західної України поширювалося чинне законодавство СРСР і УРСР. На території Західної України було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську і Тернопільську області. 17 січня 1940 р. указом Президії Верховної Ради УРСР був ліквідований старий адміністративно-територіальний поділ. Повіти і волості замінили районами. На початок лютого 1940 р. в Західній Україні були організовані міські, селищні і сільські Ради. Наказом Наркомату юстиції УРСР від 26 грудня 1939 р. в Західній Україні були створені обласні управління юстиції, обласні і народні суди. Осінню 1940 р. завершився процес формування колегій адвокатів, органів державного нотаріату, міліції, прокуратури. Більшість посад обіймали спеціалісти з УРСР, як правило, члени більшовицької партії.

2830 червня 1940 р. РСЧА зайняла Бессарабію і Північну Буковину. Почали організовуватись місцеві органи влади: робітничі і селянські комітети. Упроваджувався 8-годинний робочий день, обиралися повітові, міські, волосні і сільські ради. У липні 1940 р. до Москви було відряджено делегацію трудящих краю з проханням возз'єднатися з Українською PCP. 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон "Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР". Решта території Бессарабії відійшла до складу Молдавської PCP. 7 серпня за приєднання до УРСР земель були створені дві області: Чернівецька та Аккерманська (у грудні 1940 р. перейменована в Ізмаїльську (у 1954 р. ліквідована). 15 серпня 1940 р. Президія Верховної Ради СРСР видала укази "Про націоналізацію землі на території північної частини Буковини" і "Про націоналізацію банків, промислових і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту та засобів зв'язку північної частини Буковини".

Після возз'єднання Західної України і Північної Буковини з Українською PCP населення України зросло до 41 млн. осіб.

Після приєднання нових земель до УРСР там поліпшилося медичне обслуговування, освіта, були націоналізовані промислові і торгівельні підприємства, експропрійовані землі землевласників. Проте це здійснювалося за зразком Східної України, без врахування відмінностей в духовному і економічному житті. Кадри, що направляли сюди із східних областей, не знали місцевих особливостей і допускали помилки у податковій політиці, у хлібозаготівлі, колективізації (1940 р.), використовуючи досвід Східної України. У селян відбирали землю, худобу, реманент тощо. За 19391940 р. були репресовані, депортовані без суду і слідства, близько 10% населення Західної України. На листопад 1940 р. із цих районів виселили 1 173 тис. осіб. Було розстріляно 21 857 офіцерів польської армії, які здалися в полон Червоної армії.

Отже, жителі західноукраїнських земель різних національностей відчули на собі наслідки пакту про ненапад між Сталіним і Гітлером. І хоча в економічному, політичному і культурному житті Західної України були певні досягнення, загалом вони значною мірою зводилися нанівець політикою сталінізму.