Тема 9. Держава і право України: період війни та повоєнні роки

(1939-1950-ті рр.)

План:

1. Українські землі в роки Другої світової війни: перебіг історичних подій.

2. Входження Західної України, Південної Бессарабії і Північної Буковини до Української PCP.

3. Державний лад в українських землях в період окупації та після звільнення.

4. Правоохоронні органи і правова система.

5. Політика влади в Україні в перші повоєнні роки.

1. Українські землі в роки Другої світової війни: перебіг історичних подій.

23 серпня 1939 р. було підписано пакт Ріббентропа-Молотова, а вже 1 вересня Гітлер напав на Польщу і почалася Друга світова війна. 17 вересня Сталін вчинив агресію проти Польщі зі сходу і зайняв Західну Білорусію і Західну Україну. Використовуючи можливості укладеного з Німеччиною пакту та таємних протоколів, які були задоволенням територіальних апетитів обох держав, Сталін відібрав у Румунії в червні 1940 р. анексовану нею ще у 1918 р. Бессарабію і в 1919 р. Північну Буковину. Шість центральних повітів Бессарабії разом із частиною території Молдавської АРСР у складі УРСР з переважно молдавським населенням були об’єднані у нову союзну республіку – Молдавську РСР. Північна Буковина разом з Хотинським повітом Бессарабії, де переважало українське населення, були об’єднані в Чернівецьку область і передані УРСР. Два південних повіти Бессарабії об’єднувалися в Ізмаїльську область і теж передавалися УРСР.

Водночас почалася радянізація новостворених західних областей. У короткі строки була винищена вся політична, господарська і культурна інфраструктура, створена українською інтелігенцією та підприємцями протягом багатьох десятиліть. Було репресовано до 10% західноукраїнського населення. Людей, які щиро вітали Червону армію у вересневі дні 1939 р., охопив жах. Хоча від репресій насамперед постраждали польські службовці, населення гостро відчуло ту несвободу, якою тоталітарний режим огортав кожну людину.

22 червня 1941 р. Німеччина разом із союзними країнами вторглася в Радянський Союз на трьох стратегічних напрямках. Група армій “Південь”, під командуванням генерал-фельдмаршала фон Рундштедта, наступала в Україні. Червона армія зазнавала величезних втрат. На початку вересня 1941 р. гітлерівці форсували Дніпро і створили плацдарм на правому березі. На армії Південно-Західного фронту насувалася загроза оточення. Однак Сталін, як Верховний головнокомандувач, не дав санкції залишити Київ. Чотири армії опинилися в оточенні. Більшої катастрофи історія воєн не знала. До кінця вересня Червона армія залишила Одесу, а в середині жовтня бої розгорнулися на підступах до Харкова і в Донбасі. Причинами невдач Червоної армії були:

• масові репресії командно-політичного складу у 30-ті роки. Напередодні війни було репресовано в армії і на флоті біля 50 тис. чоловік. Найбільше постраждав Київський ОВО, який втратив третину командного складу.

• репресованих на початку 1941 р. замінили “висуванцями”, що призвело до сумних наслідків і некомпетентності. Командний склад з вищою освітою становив лише 7%, а 37%  взагалі не мали військової освіти.

• прорахунки у строках нападу гітлерівської Німеччини на СРСР, хибність сталінсько-ворошиловської військової доктрини про ведення війни на території противника “сильним ударом”, “малою кров’ю” тощо.

• матеріальна непідготовленість, незавершеність переозброєння армії.

• міжнародна ізоляція СРСР і відсутність надійних союзників.

• розпорошення військ та неузгодженість дій командування РСЧА.

СРСР зазнав поразок такого масштабу, які ставили під сумнів існування держави і долю її народів. Територія Східної Європи включно з Україною розглядалася гітлерівцями як “життєвий простір” для німців. Жахливі расистські теорії Гітлера та його оточення з плану “Ост”, почали втілюватися у життя.

У грудні 1941 р. під Москвою вермахт зазнав першої серйозної невдачі: в ході контрнаступу РСЧА відкинула німців на 400 км. Проте у 1942 р. відступ радянських військ продовжувався. У травні під Харковом потрапили в оточення і були цілком знищені три армії. У липні пав Севастополь. 22 липня 1942 р. радянські війська залишили останні населені пункти на території українського Донбасу (м. Свердловськ Ворошиловградської області). Наприкінці літа противник прорвався на Кавказ і до берегів Волги в районі Сталінграда. Україна опинилася в глибокому тилу німецьких військ.

Значну частину українських земель Гітлер віддав своєму союзникові І.Антонеску. Була утворена румунська провінція “Трансністрія”, з центром в Одесі. Західноукраїнські землі підпорядковувалися генерал-губернаторству, яке охоплювало й частину Польщі. Правобережжя, значна частина Лівобережжя і райони, що прилягали до Криму, утворили Райхскомісаріат Україна з цивільною адміністрацією. Східні райони і Крим перебували під військовою адміністрацією.

На окупованих німцями землях панував терор, т.зв. “новий порядок”: повністю винищувалося єврейське і циганське населення, всі запідозрені у нелояльності до окупантів – комуністи, комсомольці, представники державних установ. У Києві розстріляно – 195 тис. осіб, у Рівному – 99 тис. Сотні тисяч міських жителів померли з голоду, оскільки окупаційна адміністрація не піклувалася про постачання міст продовольством. У 230 таборах військовополонених загинуло 1366 тис. люду. На примусову працю до Німеччини було вивезено 2,4 млн т.зв. остарбайтерів. За опір окупантам було спалено 320 сіл разом із жителями. Від початку окупації і до весни 1944 р. було вивезено біля 10 млн т зерна, понад 600 тис. т м’яса, мільйони тонн заліза, вугілля та іншої сировини.

Катастрофа вермахту під Сталінградом підготувала передумови для визволення України від окупантів. 19 грудня 1942 р. ворог був вибитий з перших українських сіл. Після перемоги на Курській дузі в липні 1943 р. радянські війська перейшли в контрнаступ і звільнили Лівобережну Україну і весь Донбас. 6 листопада 1943 р. був звільнений Київ. За столицю України віддали своє життя 260 тис. бійців і командирів.

Наприкінці грудня 1943 р. Ставка Верховного головнокомандуючого почала новий наступ на фронті від Полісся до Чорного моря силами п’яти фронтів: 1-го Білоруського та чотирьох Українських. 26 березня 1944 р. радянські війська вийшли на державний кордон з Румунією. У жовтні 1944 р. вся територія України була очищена від ворожих військ. 26–28 жовтня була звільнена Закарпатська Україна.

Після висадки у Нормандії (Франція) у червні 1944 р. американських та англійських армій поразка Німеччини стала неминучою. Останньою сторінкою війни була Берлінська операція, в якій взяли участь війська двох Білоруських та 1-го Українського фронтів загальною чисельністю понад 2,5 млн бійців і командирів. 89 травня 1945 р. у Берліні в присутності радянських, американських, англійських і французьких представників було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини.

Підсумки війни і післявоєнний світовий устрій визначилися спільними діями країн антигітлерівської коаліції, передусім на Тегеранській (1943) і Кримській (1945) конференціях. На конференції в Сан-Франциско (1945) було започатковано Організацію Об’єднаних Націй. Серед членів-засновників ООН були Україна і Білорусія – союзні республіки СРСР, які зробили загальновизнаний внесок у розгром нацизму.

Український народ дав збройним силам країн антигітлерівської коаліції понад 6 млн чоловік. Із них 3 млн загинули, кожний другий з тих, хто залишився живий, став інвалідом. А всього під час війни загинули від 7 до 8 млн уродженців України. Окупанти зруйнували 714 міст і селищ, залишивши без житла 10 млн. осіб. Матеріальні втрати СРСР в Другій світовій війні перевищували 40% сукупних втрат воюючих сторін. І стільки ж становила частка УРСР у загальносоюзних втратах. Україна зазнала більших матеріальних збитків, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща.

Українці, попри воєнні труднощі і незалежно від того, чи воювали вони у лавах Червоної армії, чи боролися у партизанських загонах або у формуваннях УПА, залишалися патріотами своєї землі, виборювали свободу й незалежність рідної землі. Етнічно соборна Україна дістала авторитет на міжнародній арені, показала світові віру народу у свої сили.