48. Функції політичної культури

Пізнавальна – формування у громадян необхідних суспільно-політичних знань, поглядів, переконань.

Інтегративна – дозволяє досягнути на основі суспільно прийнятих цінностей згоди в рамках політичної системи.

Комунікативна – зв’язки між учасниками політичного процесу по вертикалі і по горизонталі, передавати політичний досвід ін. поколінням

Нормативно - регулятивна формування, закріплення у суспільства свідомості необхідних політичних цінностей, цілей, норм поведінки.

Виховна – формує особу як громадянина, реалізується в процесі соціалізації.

49. Типологія політичної культури

Вперше ПК аналізують Алмонд і Верба.

Моделі ПК:

- Патріархальна(традиційна, приходницька). Відрив населення від ПС, відсутність знань про ПС

- Підданська. Пасивна політична поведінка.орієнтація на пануючі офіційні цінності

- Партисипаторна(участі, активістська). Активна участь у політичному житті, заснована на високій політичній активності.

Громадянська культура – прихильніст до демократичних цінностей, злагодженість політичних орієнтацій, помірний рівень політичної активності, раціоналізм у прийнятті політичних рішень.

Алмонд: типи ПК:

1) Поляризований тип

2) Консенсусний

Мангайм – тоталітарна і часткова.

50. Демократична модель політичної культури

Орієнтація на забезпечення політичних прав і свобод громадянина

Риси:

- плюралізм і терпимість

- Свобода

- Конституціоналізм;

- ліберальна держава та ліберальна демократія

“Відкритість” перед зовнішнім політико-культурним простором. Ця модель має здатність до розширення сфери свого впливу. Непряме політичне насильство.

51. Авторитарна політична культура

Автократична політична культура характеризується запереченням демократичної політичної культури і здійсненням сильної неконтрольованої влади, що виключає демократичні права та свободи громадян. Характеризується аполітичністю.

Дві різновидності: авторитарну і тоталітарну.

1.Авторитарна ПК: активну участь мас, їх політичну мобілізацію та використовує ідеологію як інструменту для забезпечення пасивної слухняності мас.

2.Тоталітарна ПК: об'єднує культ лідера, сильної влади з активним притягненням громадян до участі за принципами, встановленими лідером.

3.Пріорітете загального над індивідуальним. Використовується пряме насильство

4.Ознаки:

- політична свідомість і цінності суспільства формуються централізовано

- політичне інформування суспільства дозоване й одноканальне, монопольно регулюється владою.

- політична мова стандартизована й убога, їй властива категоричність, а нерідко й обмеженість, шаблонність.

- політична культура суспільства формується "зверху" на безальтернативній основі;

- рівень політичної культури більшої частини суспільства невисокий.

5. Низький рівень сприйняття і толерантності

6. В авт. ПК можуть бути присутні окремі ліберально-демократичні елементи.

52. Тоталітарна політична культура

Тоталітарна ПК:

1. Направляються і контролюються форми політичної участі

2. Жорстко ідеологізовані стереотипи поведінки,

3. Лояльна орієнтованість на офіційні інститути і символи.

4. Політична мова формалізовано і ідеологічно жорстко визначена.

5. Тоталітарна ПК за Вятром: заідеологізованість політичної свідомості; відданість лідеру, культ влади; наявність великої кількості політичних стереотипів і міфів; примусова (мобілізаційна) політична участь.

6. Тоталітарній культурі притаманні культ вождя, міфологізація свідомості, активно-підданське ставлення до влади.

7. Не тільки визнання, але й активність по підтримці режиму.

8. Страх - основний спонукальний мотив по політичної активності.

53. Поведінка як вияв політичної культури (беремо з 16)

1. Політична поведінка - це практична взаємодія суб'єкта з політичним середовищем або практичне відношення суб'єктів політичного процесу до політичної системи, до цього процесу та один до одного.

2. Типи взаємодії: санкціонована, легітимна (офіційно ухвалені форми) і несанкціонована.

3. Політична поведінка - це будь-яка форма реакції людини на імпульси, що йдуть від політичної системи. 2 основних типи політичної поведінки :

4. Типи:

Закритий. Три основні параметри, які визначають неактивну моделі поведінки в політиці : 1. Спроможність, 2. Можливість, 3. Цільове знецінення участі в політичному житті.

Політична бездіяльність - афективні і когнітивні психологічні фактори ( апатія, аномія, низька оцінка політичної ефективності).

Апатія має відношення до відсутності інтересу щодо наслідків політичних дій (Аполітичність)

Політична неактивність - небажанням відволікати увагу від іншої важливішої діяльності.

Аномія - стан психіки індивіда, коли він відчуває, що життя проходить повз нього. Неспроможність прив'язатися до політичної системи.

Низька політична ефективність - минімільна активність індивіда.

Відкрита поведінка :

Критерії :

Мотивація . Політична мотивація- це рушійна сила, яка веде індивіда до політичного типу взаємодії з навколишнім середовищем.

Типи: випадкова або цілеспрямована; спрямована або не спрямована.

Спрямованість може визначатися специфічною структурою особистості, а також посиленою політичною соціалізацією.

Типи відкритої поведінки: раціональна або емоціональна.

Психологічні або соціальні потреби як основа діяльності: індивід діє або на основі зовнішнього (соц. Стимули), або внутрішнього тиску (особисті риси і т.п.)

54. Цінності як елемент політичної культури

1. Цінності це специфічні соціальні визначення об'єктів оточуючого світу, які виявляють позитивні та негативні аспекти.

2. Аксіологічний напрямок:

Парсонс: це складові частини соціальної системи, загально прийняті уявлення про бажаний тип соціальної системи.

Смелзер: цінності це переконання відносно цілей які поділяються в суспільстві, до яих людина повинна прагнути, а також основних засобів їх досягнення.

3. Політичні цінності - як найвищі принципи які забезпечують у суспільстві згоду, або згоду в групах щодо головних цілей та проблем.

4. Пол.. цінності - це сукупність ідей, уявлень і відповідних соціо-психологічних утворень (настанови, орієнтації, переживання, стереотипи) які визначають спрямованість, стратегію і тактику політичної діяльності

5. Політичні цінності

Справедливість

Арістотель

Зрівнююча справедливість - регулювання матеріальних справедливість

Розподільча справедливість - справедливість між рівними соціально.

Рівність

Рівність політична - громадянські права

Свобода

Локк - свобода - все що незаборонено законом можна робити не нашкоду іншому

Свобода - певна наявність альтернатив

Ісая Берлін

1. Негативна свобода - свобода від чогось, за щось люди обмежують власну свободу.

2. Позитивна свобода - формується на підставі того що індивід сам собі керівник. Як визволення через розум.

Демократія

6. Моральноетичні цінності

компетентність і відповідальність - керується як об'єкт та суб'єкт влади

свобода совісті - досягнення часів реформації. "Декларація віри" - баптисти

гідність - складовий компонент авторитету громадянина його самоповагу та повагу до інших

моральна автономія

55. Вплив ідеології на політичну культуру

1. "ідеологія": 1796 р. А. Дестютом де Трасі "Трактат ідеології".

2. Політична ідеологія - це система уявлень, ідей, поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.

3. Структура політичної ідеології: ідей, гіпотез, концепцій, теорій, ідеалів, гасел, програм політичного розвитку, взятих у взаємозв'язку, які мають певну системність.

4. Системотворчий елемент внутрішньої структури - політична теорія

5. Політичний ідеал - це уявлення політичного суб'єкта про досконалість політичного устрою суспільства. Він переважно є суб'єктивним і вимріяним багатьма поколіннями.

6. Політичне гасло є завданням, директивою політичних перетворень, яке забезпечує процес упровадження політичної ідеології в практику.

7. Політична програма - пропонований план діяльності політичної еліти, партії, соціальної групи щодо реалізації їх політичних інтересів.

8. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури.

56. Політична культура виборців

1. Теорії: соціально-психологічна, соціологічна й економічна.

2. Соціально-психологічний підхід пояснює вибір виборця за допомогою ключового поняття "партійна ідентифікація". зміни цінностей між поколіннями - модернізаційні процеси. виборець вибирає свої переваги на основі солідарності з якимись спільнотами

3. Соціологічна теорія голосування зв'язує вибір виборця з макросоціальними змінними. Ліпсет, Роккан: Такими змінними є конфлікти між різними соціальними групами, (власниками і робітниками, містом і селом, центром і периферією, церквою і державою).

4. їекономічна теорія - виборець егоїстичний, раціональний і голосує цілком свідомо. Тобто він пов'язує своє голосування з оцінками економічного становища і перспектив його зміни залежно від результатів виборів. Ретроспективне голосування - заохочує або карає партію чи кандидата за стана свого економічного доброботу ("Езопова модель").

57. Вплив еліти на формування політичної культури

1. Політична еліта - це сукупність осіб, які виділяються з політичного середовища на основі більш вищого ступеня розвитку окремих політичних якостей.

2. Еліта і контр еліта (опозиція)

Г. Моска: "аристократична" (закрита) та "демократична" (відкрита)

В. Парето: 1). "Леви"- їм властивий консерватизм та силові методи управління; вони переважають в умовах стабільності суспільства. 2). "лиси" - гнучкі керівники, які є майстрами політичних комбінацій.

3. Риси політичної еліти виділяє (Пахарєв):

o надзвичайне становище у суспільстві o право на привілеї; o закритість або напівзакритість для чужих соціальних верств; o психологія вищості, тверді переконання; o власна ідеологія; o доступ до закритої інформації та високої культури; o в здатність до самопожертви заради збереження влади.

4. О. Копт зміна типу сус-ва, зміна типу еліти: еліта священиків, чаклунів, учених.

5. За способом приходу до влади: легітимні та нелегітимні.

За ідеологічними цінностями еліти бувають: авторитарні, тоталітарні, демократичні, ліберальні.

6. К. Мапхейм виділив такі три шляхи приходу в еліту: на засадах крові, багатства, особистої професійно-духовної продуктивності.

Д. Белл вважає, що "еліта крові" відповідає доіндустріальному суспільству, "еліта багатства" - індустріальному суспільству, "еліта знань" (науково-технічна еліта) - постіндустріальному суспільству.

58. Політична толерантність як форма реалізації політичної культури

Політична толерантність передбачає, - достатня довіра політичним опонентам, щоб дозволити їм організуватися, провести виборчу кампанію і сформувати уряд.

Два основних підходи до розвитку толерантності в суспільстві:

1. Інтолерантний за своїм змістом, намагатиметься знайти "справжню, істинну" толерантність без будь-якої прив'язки до культурного середовища. В такому випадку толерантність насаджуватиметься майже в насильницький спосіб.

2. Толерантний. Його суть полягає у визнанні необхідності символізації толерантності так само, як і інших універсальних цінностей в кожній окремій культурі. Тоді плюралізму культур в ідеалі буде відповідати множинність парадигм толерантності.

59. Консенсус та компроміс як способи реалізації політичної культури

1. Консенсус - той або інший ступінь згоди й погодженості в діях необхідний для будь-якої форми соціального спілкування, будь-якої соціальної організації.

2. Вебер: протиставлення консенсусу і солідарності

За М. Вебером, консенсус - це об'єктивно існуюча ймовірність ("шанс") того, що, незважаючи на відсутність попередньої домовленості, учасники тієї або іншої форми людської взаємодії поставляться до очікувань один одного як значущих для їхньої поведінки.

3. Політичний консенсус - це згода, базована на фундаментальних принципах демократичного управління.

Політичний консенсус - прихильність сформованих і звичних моделей, які стали, політичною поведінкою, що є більш важливим, ніж усвідомлення й схвалення самих демократичних принципів.

4. Три умови підтримки консенсусу.

По-перше, природна готовність більшості населення дотримуватися " чинних законів, постанов, норм.

По-друге, позитивне сприйняття інститутів, покликаних перетворювати ці закони й постанови в життя.

І нарешті, по-третє, відчуття приналежності до якоїсь спільності.

5. Компроміс (- угода, згода) - згода, порозуміння з політичним противником, що досягнуті шляхом взаємних поступок.

Компроміс слід відрізняти від безпринципності, непослідовності та непередбачуваності в політиці

60. Шляхи і засоби формування політичної культури

1. Умови формування: Включеність у політичний процес, взаємодія з політичною реальністю.

2. Засоби: цілеспрямована освітньо-просвітительська, духовно-ідеологічна діяльність держави, політичних партій, громадських організацій і рухів, церкви, засобів масової інформації, вплив бізнесу, науки, освітніх установ, сім'ї, трудового колективу, клубів і організацій по інтересах.

3. Вплив специфіки зовнішніх умов на формування типу політичної

культури (агресивність чи пацифізм, закритість чи відкритість).

4. Внутрішньополітичне життя країни, події як фактори формування

політичної культури. Вплив держави та її інститутів (армія, ділові кола,

ЗМІ, заклади освіти, церква) на формування політичної культури

громадян.

5. Менталітет як чинник формування політичної культури - Мотиваційний та пізнавальний елементи менталітету.

6. Геополітичні та економічні чинники.

61. Суть, форми та етапи політичної соціалізації

1. ПС - процес одночасного надбання і втрати людиною політичних якостей. ПС - симбіоз соціалізації та де соціалізації суб'єкта політики.

2. Види ПС:

первинна (характеризує першочергове сприйняття пол. Категорій)

вторинна (характеризує вплив особи на вибір і засвоєння знань, норм, взаємодії з владою;

3. Форми ПС:

- Пряма - зміст цінностей, орієнтацій, норм завжди носить явно виражений пол. Характер.

Методи: наслідування, захоплення, пол. Навчання, пол. Досвід.

- Опосередкована - дозволяє формувати такі орієнтації, які самі по собі не є політичними, але впливають на його пол. Поведінку, як теперішню, так і майбутню. Методи: міжособистісне спілкування, участь у неполітичних організаціях, узагальнення.

ПС відбувається через органи:

- Первинні (безпосередні контактні, неформальні групи - сім'я, друзі, релігія)

- Вторинні (не персоніфіковані групи з формальними організаційними структурами - школа, працівники, ПП, ЗМІ)

Найбільший вплив - сім'я. Типи сімей, що впливають на ПС:

- з активною громадянською позицією батьків:

- Активно-пасивна позиція бітьків (байдуже ставлення до підготовки дітей до соц.-пол. Життя)

- Пасивна (підготовка дітей не входить у коло інтересів)

- Негативна (діти представлені самі собі).

Етапи ПС:

- Допартиципаторний (не приймають участь)

- Партиципаторний (професія, сімя, політика)

- Постпартиципаторний (пенсія).

Типи ПС:

- За характером взаємодії пол. системи та індивіда: гармонійний, плюралістичний, конфліктний, гегемоністський.

62. Політичне виховання : суть та методи

1. Ознаки (риси) політичного виховання:

" будується на засадах системи норм права;

" припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин -- дозволянь, зобов'язувань, заборон.

" спирається на можливість застосування примусової сили держави;

" охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;

" здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

" здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

2. Політичне виховання. - процес цілеспрямованого та систематичного впливу на політичну свідомість та політичну поведінку громадян з метою формування в них певних політичних якостей.

3. Чинники: систематичність та цілеспрямованість.

4. Завдання: укорінювати у свідомості цінностей, норм, орієнтацій та зразків, розповсюджувати певний тип політичної культури.

5. Два компоненти: раціональний (політична освіта) та емоційний. Раціональний компонент полягає у передачі необхідної політичної інформації, формуванні певної системи політичних знань.

Емоційний компонент політичного виховання зводиться до вироблення певного ставлення до політичних об?єктів та явищ і пов?язаний з формуван-ням сталих емоційних преференцій людей у політичній сфері

6. Методи політичного виховання: прямі (переконання, примушення, навіювання, наслідування) та побічні (політичних символів та ритуалів, стимулювання поведінки шляхом заохо-чення та нагород, конструювання спеціальних ситуацій (типу політичних кампаній), що зорієнтовані на певні зразки поведінки)

63. І. Алмонд і С. Верба про суть та типи політичної культури

1. ПК - визначають політичну культуру як систему емпірично фіксованих оцінок, переконань, почуттів, символів та цінностей, що визначає ті параметри, в межах яких та чи інша політична дія вважається легітимною (США, Великобританії, ФРН, Італії та Мексики)

2. Патріархальний - який формується в умовах вождизму.

Ознаки: відсутністю у підданих інтересу до політичної системи, механізмів її функціонування та ефективності, невисокою активністю участі, орієнтація на місцеві цінності та традиції, корпоративізм, сімейність.

3. Підданицький тип характеризується сильною позитивною орієнтацією на політичну систему і низьким рівнем власної участі. Люди підкорюються центральній владі, чекаючи від неї захисту і соціальних гарантій, одночасно ї довіряючи їй і побоюючись її диктату.

4. Активістський тип передбачає політичну активність, раціональну політичну поведінку, повагу до цивілізованих норм і правил політичного життя.

5. Чинники формування ПК: рівень соціально-економічного розвитку країни, особливості національної культури, конкретного політичного режиму (тоталітарно-авторитарну та ліберально-демократичну культура).

6. Для тоталітарно-авторитарної політичної культури характерним є пріоритет колективістських якостей і потреб громадянина над його індивідуальними якостями і потребами.

7. Ліберально-демократична модель політичної культури характеризується перш за все переважанням в системі цінностей прав і свобод громадянина перед правами держави

64. В. Липинський про політичну культуру

1. "Листи до братів-хліборобів" : політична культура нації, класу або стану, політична культура особистості. ПК нації, за В. Липинським, виявляється у прагненні і, головне, здатності та вмінні провідної її верстви - еліти - використовувати для політичної, державницької творчості кращий політичний досвід, надбання політичної теорії і науки, норми політичної етики. ПК - це глибоке усвідомлення елітою свого не просто класового, а національного інтересу, що активна творча діяльність з його реалізації полягає в служінні своїй державі та здобутті політичної влади.

2. Види ПК: політична культура правлячої групи; підданська політична культура ; політична культура індивіда, яка класифікується за типами (політична культура войовника-продуцента, войовника-непродуцента і невойовника-продуцента або непродуцента). Розрізнення войовника та невойовника здійснюється за прагненням досягти власної мети з ризиком для життя або ні. Продуцент відрізняється від непродуцента відношенням до виробництва; до ідеології; схильності до осілості на своїй землі або кочівництва.

3. Види ПК - методи політичної орг-ції сус-ва. Перемога войовників-продуцентів веде до утворення класократії, войовників-непродуцентів - охлократії, невойовників-продуцентів і непродуцентів втілюється у демократії.

65. Вплив ЗМІ на політичну культуру

1. Можливість ЗМІ формувати основні політико-культурні цінності громадян, стереотипи політичної поведінки.

2. Можливість у вербальній, але й у візуальній формі впроваджувати в політичну свідомість ідеї, що були колись дуже абстрактними

3. Виконують роль організаторів, пропаган-дистів, просвітителів, посередників в діалозі між різними соціально-політичними силами, між владою і суспільством.

4.Політична культура ЗМІ багато в чому залежить від політико-правових умов, де здійснюється політичний комунікативний процес, на який значно впливають свобода слова і друку, гласність або відсутність таких.

66. Функції ЗМІ на формування політичної культури

1. До ЗМІ належить преса, радіо, масові довідники та енциклопедії, телебачення, кіно-, звуко- і відеозаписи.

2. Риси ЗМІ: а) публічність; б) наявність спеціальної технічної апаратури; в) взаємодія в часі та просторі комунікаційних партнерів; г) однобічна спрямованість дії від передавача до отримувача; г) розвинутий, десперсивний характер аудиторії.

3. Функції: інформаційна, освітня, контрольна, соціалізації, мобілізації, формування громадської думки, артикуляції і агрегації, критики, інтеграції політичних суб'єктів, інноваційна, оперативна.

67. Місце і роль політичної культури у політичній системі

Політична культура впливає на форми функціонування і розвиток політичних інститутів, політичних лідерів, правлячої еліти тощо.

Важливу роль відіграє єдність політичної культури, що призводить до стабільності в суспільстві.

Внаслідок соціальної різнорідності суспільства його політична культура складається з багатьох різних часткових культур або субкультур - класових, етнічних, демографічних тощо.

Політична субкультура - це сукупність таких стереотипів політичної свідомості і поведінки, які значно відрізняються від загальних , домінуючих у суспільстві.

- Субкультура може не відрізнятися сильно від загальної культури і з часом інтегруватися

- Виступає як контркультура

Наявність багатьох субкультур грозить втратою спільних ідеалів і цілей. Це дестабілізує політичну систему.

Стабільність політичної системи забезпечується правлячою елітою.

68. Проблеми формування політичної культури в Україні

1. На формування ПК впливає: державного розвитку, типу соціально-політичних, економічних відносин і політичного досвіду. Відображає системний складний процес, який демонструє зв'язок між зростанням національної, історичної свідомості та політичною культурою.

2. Розвиток ПК: різних історичних, соціальних, економічних, політичних факторів. Найперше це саме спільний національний ідеал - демократична правова соціальна держава, яка є тією дороговказною зіркою.

3. Агенти формування ПК: держава, ЗМІ, система освіти, громадські та політичні організації, церква

4. Вивчення соціально-духовної генези політичної культури дає можливість визначити -основи громадянської активності, її історико-національні цінності

5. Політична культура - особливий тип культури, який характеризує міру соціального розвитку суспільства, станів, особистості, як суб'єктів творення суспільних відносин.

6. Політична культура - особливий тип орієнтації на політичну дію, що відображає специфіку кожної політичної системи.

7. Для України є характерним стан постійного маневрування.Формування біполярної моделі: лицарсько-козацький та пасивно-споглядальний типи ставлення до довкілля.