4. Мирова угода у виконавчому провадженні, відмова стягувача від примусового виконання, відстрочка і розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання

 

Одним із характерних прикладів трансформації виконав­чих правовідносин у цивільні процесуальні є укладення між сторонами виконавчого провадження (стягувачем та боржни­ком) мирової угоди, що визнається судом. Процедура розгля­ду мирової угоди судом має пов'язуватись із переходом права власності від одного суб'єкта до іншого, оскільки у законо­давстві відокремлюється мирова угода від відстрочки або роз­строчки виконання, зміни способу і порядку виконання рі­шення, наслідками визнання якої є закінчення виконавчого провадження. Водночас відстрочка або розстрочка виконан­ня, зміна способу і порядку виконання рішення - це лише процесуальні зміни характеру дій у виконавчому провад­женні, які не призводять до закінчення виконавчого провад­ження.

Отже, мирова угода у виконавчому провадженні - комп­ромісна угода сторін (стягувача та боржника) про задоволення вимог стягувача за рахунок майна боржника, за якою може затверджуватись перехід права власності від боржника до стя­гувача.

Мирова угода не може вирішувати питання про права та обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а та­кож стосуватися прав та обов'язків інших фізичних чи юри­дичних осіб, які не є сторонами виконавчого провадження. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші правовідносини чітко врегульовано законом і вони не можуть змінюватися волевиявленням сторін.

Мирова угода, укладена у виконавчому провадженні, фак­тично скасовує раніше ухвалене судом чи винесене іншим ор­ганом рішення. У мировій угоді повинні міститися конкретні умови врегулювання виконавчого провадження, зокрема, в ній має бути зазначено:

суму, яку зобов'язується сплатити боржник;

майно, визначене індивідуальними чи родовими ознаками (із зазначенням конкретного найменування, асортимента, кількості),

яке зобов'язується передати боржник;

дії (роботи, послуги тощо), які зобов'язується здійснити боржник;

строки виконання зобов'язань боржника.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко та визна­чено, щоб не було непорозумінь та спорів з приводу її змісту при виконанні.

При укладенні мирової угоди слід також враховувати багатосуб'єктність учасників з тієї чи іншої сторони виконавчого провадження з огляду на те, що при відмові хоча б одного з учасників виконавчих правовідносин, укладення мирової уго­ди суперечитиме чинному законодавству. Виходячи з характе­ру та змісту мирової угоди треба, щоб волю до її укладення ви­явили обидві сторони, оформивши її письмово.

В цьому разі суд перевірятиме законність умов мирової уго­ди і відмовить в її визнанні, якщо вона суперечитиме закону або порушуватиме права чи свободи інших осіб.

Мирова угода допускається як форма завершення виконав­чого провадження лише у справах приватно-правового харак­теру, тому недопустимим є укладення мирової угоди у вико­навчому провадженні, відкритому на підставі постанови, вине­сеної органами (посадовими особами), уповноваженими зако­ном розглядати справи про адміністративні правопорушення, а також на підставі таких виконавчих документів, як постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору тощо.

Мирова угода, укладена між сторонами, подається в пись­мовій формі державному виконавцеві, який не пізніше три­денного строку передає її до суду за місцем виконання рішен­ня для визнання.

Процесуальний порядок прийняття судом відмови стягува­ча від примусового виконання у виконавчому провадженні є аналогічним визнанню судом мирової угоди, укладеної між стягувачем та боржником, адже правові наслідки цих проце­суальних дій однакові: виконавче провадження підлягає за­кінченню державним виконавцем, а вчинення виконавчих дій завершується. При цьому державний виконавець має подати суду письмову заяву стягувача про його відмову від примусо­вого виконання.

У статті 372 ЦПК не передбачено розгляд питання щодо визнання мирової угоди судом чи прийняття відмови стягува­ча від примусового виконання у судовому засіданні з обов'яз­ковим викликом сторін виконавчого провадження. Проте з урахуванням прав сторін виконавчого провадження та керую­чись ч.3 ст.372 ЦПК, яка фактично пропонує суду в даному випадку застосовувати положення ст.175 ЦПК, тобто правила визнання мирової угоди у цивільному судочинстві, питання щодо визнання мирової угоди між сторонами виконавчого провадження має розглядатись у судовому засіданні з обов'яз­ковим повідомленням про час і місце його проведення стягува­ча та боржника. В противному разі суд позбавлений можли­вості роз'яснити сторонам виконавчого провадження процесу­альні наслідки такого рішення та перевірити, чи не обмеже­ний представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановлює ухвалу.

У процесі виконання виконавчого документа державним виконавцем можуть виникнути обставини, що перешкоджа­ють або утруднюють примусове виконання. До таких можна віднести обставини, які свідчать про те, що майнове станови­ще боржника не дає змоги виконати вимоги виконавчого доку­мента у встановлені строки чи є спосіб або порядок виконання, більш вигідний для боржника. До них віднесені хвороба борж­ника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Тобто перелік обставин, що мо­жуть тягнути відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення, не є ви­черпним. Зокрема, питання про відстрочку або розстрочку ви­конання рішення може виникати і в разі тимчасової відсут­ності заробітку у боржника у певний період часу, переїзд на інше місце проживання, зміну умов життя та інші, що заслу­говують на увагу обставини.

Під відстрочкою виконання розуміється перенесення строку виконання рішення. Розстрочкою виконання є вста­новлення періоду, протягом якого борг відшкодовується част­ковими платежами.

Зміна способу і порядку виконання полягає у заміні одно­го заходу примусового виконання іншим. У статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» при зазначенні повно­важень державного виконавця акцентується на тому, що дер­жавний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчас­ного і повного виконання рішення у спосіб і порядок, визна­чені виконавчим документом. Це означає, що захід примусо­вого виконання визначається зазначеним Законом чи судом (при виконанні виконавчого листа) і змінюватись державним виконавцем за його ініціативою не може. Державний викона­вець самостійно визначає спосіб виконання, якщо він не вста­новлений у резолютивній частині рішення суду. Проте за на­явності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення способу виконання в порядку ст.33 Закону України «Про виконавче провадження». Сторо­ни виконавчого провадження (стягувач та боржник) можуть змінити захід примусового виконання тільки в разі укладання мирової угоди про закінчення виконавчого провадження.

Порушення черговості застосування заходів примусового виконання заборонено, а її зміна допускається тільки ухвалою суду про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення. Так, якщо у боржника - фізичної особи достатньо коштів та цінностей для задоволення вимог за виконавчими документами, то стягнення не може бути звернено на інше майно.

Необхідність у зміні способу та порядку виконання вини­кає тоді, коли при виконанні рішення, яким присуджені певні речі, виявляється неможливість виконання за відсутності присудженого майна внаслідок його знищення, пошкодження або підміни. Відсутність майна у боржника в натурі є підставою звернення стягнення на грошові кошти у розмірі вартості майна, що здійснюється при зміні способу та порядку вико­нання рішення.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання розглядається судом, що видав виконавчий документ, у відкритому судовому засіданні у десятиденний строк. Про час та місце судового за­сідання повідомляється стягувач, боржник, державний вико­навець.

За результатами розгляду заяви суд постановлює ухвалу.